17. Неориторика.

Неоріторіка є прямим продовженням риторики класичній, не дивлячись на істотні відмінності і в змісті, і в методах. Схожість класичною і новою риторик в їх цілях: по Арістотелю, мета ораторської майстерності (і його теорії – риторичного учення) – якнайкраще, найбільш ефективна дія, переконання слухачів в правоті оратора. В наші дні мета неориторики визначається як пошук якнайкращих варіантів (оптимальних алгоритмів) спілкування, дії, переконання. В неориторике, як і в традиційній, виділяються наступні етапи: 1) підготовка – робота над темою виступу, збір матеріалу, якнайглибше оволодіння темою; 2) розташування матеріалу – побудова плану мовного твору; 3) ретельне мовне оформлення тексту.Неориторика виявляє цікавість до теорії і досвіду, накопиченого радіо, телебаченням, пресою, рекламою, до вивчення процесу оволодіння мовою і мовою дітьми і дорослими; до побудови теорії діалогу і полілогу, до варіантів зворотного зв'язку в спілкуванні. Досліджуються індивідуальні особливості розуміння текстів, які допускають багатозначне тлумачення (герменевтика)

18. Давньоукраїнське ораторське мистецтво.

Першим великим християнським проповідником у Київській Русі був митрополит Іларіон , який свою урочисту проповідь, виголошену у 1049 р. називає „Словом про закон й благодать”. У цьому творі виявився високий духовний талант Іларіона, володіння складними фігурами візантійської риторики, пишномовство та оригінальна архітектоніка проповіді: вступ, звертання, пояснення. У 1620 році створюється перша руська риторика невідомого автора, яка дійшла до нас у 36 списках, її вивчали понад 70 років. Це був переклад латинськомовної„Риторики” німецького вченого Філіпа Механхтона у короткій переробці його учня Луки Лоссія. На XVII ст. припадає розквіт теорії красномовства в Україні. З цього часу до нас дійшли численні підручники з поетики й риторики, розроблені переважно професорами Києво-Могилянської академії.

20. Риторика в Києво-Могилянській академії.

XVI — початок XVII ст. — це період поширення книгодрукування, науки й освіти в Україні. Масово відкривалися братські школи, вищі навчальні заклади — колегіуми й академії. У Києві в 1615 р. була заснована вища школа при Києво-Братському монастирі на Подолі, в 1631 р. митрополитом Петром Могилою відкрита Лаврська школа. У 1632 р. обидві школи об'єдналися і започаткували Києво-Могилянську колегію (пізніше—академію). Вона стала осередком освіти й культури не тільки в Україні, вплив її поширювався на всі слов'янські землі ціле наступне століття. Випускники її ставали відомими церковними і політичними діячами, вченими, письменниками: ЄпіфанійСлавинецький, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький, Стефан Яворський, митрополит Дмитро Ростовський (Димитрій Туптало), Іоаникій Галятовський, Інокентій Гізель, Григорій Сковорода, Микола Бантиш-Каменський. Певний час у ній навчався Михайло Ломоносов.В академії культивувалися усі типи давньої української літературної мови—слов'яноруська, слов'яноукраїнська і проста українська мова. Гуманітарну освіту тут здобували, вивчаючи поетику, риторику, діалектику (полеміку), грецьку і латинську мови. В риториці розвивався бароковий стиль з пошуками вибагливих пишномовних форм, символів, незвичних уподібнень, урочистих протиставлень, несподіваних персоніфікацій.Про ідеал поетичної краси й ораторство як стилістичну ознаку літературного мовлення XVII—XVIII ст. можна судити з того, як учені викладачі Києво-Могилянської академії озаглавлювали латиною свої навчальні посібники з поетики.