32. Види монологічної риторики

Монолог, монологічне мовлення (від моно і греч. lуgos - слово, мова), вид мови, зовсім або майже не пов'язаної (на відміну від діалогічної мови) з мовою співбесідника ні в змістовному, ні в структурному відношенні. Монологічне мовлення володіє набагато більшою мірою традиційності при виборі мовних, композиційних і інших засобів, має, як правило, складнішу синтаксичну побудову в порівнянні з репліками в діалозі. У побутовому спілкуванні монологічне мовлення зустрічається украй рідко, що дало підставу Л. У. Щербе припустити її похідна від діалогічної (у історичному плані). Основні комунікативні ситуації її вживання - сфера мистецтва, ораторського виступу, спілкування по телебаченню і радіо, ситуація навчання (мова вчителя в класі і т. п.). По своїй мовній і структурно-композиційній організації монологічне мовлення набагато складніше, ніж інші види мови; ці її особливості вивчає т.з. лінгвістика тексту (проблема складного синтаксичного цілого, абзацу і т. п.).

За межами художніх творів форму монологу приймають окремі різновиди усних висловів, таких, як мова оратора, лектора, виступ по радіо, телебаченню. Монологічне мовлення, що має зовнішнього адресата, характеризується такими загальними ознаками, як наявність в ній обігу, а також займенників і дієслів другої особи, дієслів наказового нахилу і інших форм волевиявлення. Мовні типи монологу обумовлені властивими монологу комунікативними функціями (розповідь про подію, міркування, сповідь, самохарактерістіка і т. п.). Так, для монологу оповідного типу характерне з'єднання дієслівних фраз, в яких співвідношенням видо-тимчасових форм дієслівних присудків виражена послідовність дій, рух подій. Для монологу-міркування типові синтаксичні побудови, які містять висновок, констатацію фактів, передають логічний зв'язок явищ (конструкції причинно-наслідкові, умовні, допустові, і ін.). Монолог-сповідь звичайно об'єднує в собі оповідні форми мови з формами міркувань.

33. Соціально-політичне (політичне) красномовство.

Видами політичного красномовства є: політична промова, мітингова промова, агітаційна промова. Політична промова – за наперед підготовний виступ з позитивними чи негативними оцінками, обґрунтуваннями, конкретними фактами, накресленими планами, перспективою політичних змін. Метою політичних промов є показати, що один спосіб дії є прийнятним, оскільки веде до користі, інший – неприйнятним, оскільки веде до шкоди: «користь – шкода». Політичною промовою може бути виступ у парламенті з метою переконати аудиторію у необхідності, доцільності якихось ідей, дій тощо. Для цього послуговуються оригінальними пропозиціями, аргументами, емоційним викладом. Мітингова промова – запальний виступ на гострополітичну, актуальну для суспільства чи частини громадян тему, дохідливою для слухачів мовою, з емоційно-експресивною оцінкою. Промовець хоче спонукати людей до дій. Політичні промови завжди є гостропубліцистичними, оскільки в них є ствердження певної ідеї, погляду, ідеологічної позиції. Вираження ідеологічної позиції зажди потребує пафосу, який може виражатися по-різному: вдалими епітетами, порівняннями, метафорами, актуалізацією окремих слів тощо. Політичну промову готують заздалегідь і вона повинна бути розрахована на живе виголошення. Завжди має успіх політична промова, якщо вона не написана і не виголошена, а розумом сказана. Парламентське красномовство – містить чимало секретів переконання аудиторії, зокрема оригінальність думок, ґрунтовні спостереження, яскраві описи, щирі почуття, гумористичні сценки.