76 Голосів у блоку «Третя сила» — комуністів із партіями регіональної та кастової орієнтації, котрі кинули партіям-важковаговикам виклик, але зазнали невдачі.

Збройні сили Індії — об'єднані військові сили Індійської республіки, що включають Армію, Повітряні сили, Флот та різноманітні допоміжні структури. Де-юре комендувачем збройних сил служить президент Індії[3], тоді як де-факто управління належить Союзному уряду на чолі з Прем'єр-міністром. Міністерство оборони (MoD) відповідає за виконання повсякденнних задач забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки країни. Загальна чисельність збройних сил Індії складає 1 325 000 чоловік[4], що робить Індію третьою за розміром збройних сил країною[5]. Допоміжні службивключають Берегову оборону, Воєнізовані сили (PMF) і Команда стратегічних сил. Офіційних військовий бюджет Індії складає 26,5 млрд. доларів США, проте реальні витрати, за оцінками, набагато перевищують це число. Збройні сили Індії підвергаються швидкому збільшенню та модернізації, у планах — розвиток власної військової космічної програми, розробка ефективної протиракетної оборони та створення ядерної триади. Військовики Індії повністю складаються з добровольців, загальної військової повинності не існує. Індійські професійні збройні сили є третім за кількістю в світі. Вони мають близько 1,3 мільйона солдатів, з них 1,1 мільйона в армії, 150000 у військово-повітряних силах і ще 53000 служать на флоті. Ще в розпорядження уряду є 800000 резервістів і 1,1 млн. службовців у внутрішніх військах, де також створені воєнізовані групи. Якщо все це підсумувати, то виявиться, що чисельніші тільки китайські військове формування. Індійських військовики мають в своєму розпорядженні 3264 бойових танків, 733 бойових літаків, 199 гелікоптерів, 21 корабель і 17 підводних човнів (станом на 2005 рік). Витрати на оборону в 2005 році складали 18.86 млрд. дол США, що складає 3,0 відсотка від валового внутрішнього продукту країни і становить 17 доларів США на душу населення. Від часів здобуття незалежності, індійські військовики (саме командна верхівка збройних сил) проявляли мало інтересу до політичного життя країни, вони підкоряються цивільній адміністрації, саме президенту країни, як головнокомандувачу збройних сил Індії.

З 1974 року, Індія є неофіційною ядерною державою. Вона розробила власну ядерну програму й розвинула її в військовому напрямі — створивши ракети ближнього і середнього радіусу дії — ракетний комплекс Агні-III, з радіусом дії до 5500 кілометрів, який також може бути споряджений ядерними боєголовками ( станом на 2005 рік — існує 74 ядерні боєголовки). Індія так і не підписала угоду про Ядерне нерозповсюдження, але призупинила свою ядерну доктрину, у відповідності світовою доктриною ядерного першого удару.

З 2004 року існують індійські військові бази за кордоном, авіабаза Фархор в Таджикистані. Існує також співпраця з Мозамбіком, а сме військова угоду, яка ґрунтується на патрулюванні і охороні морських територій країни з боку індійських військових кораблів. Індія також має з Маврикієм тісні військові зв'язки, ВПС Індії контролюють повітряні простори Маврикія і ще також ведеться співпраця з індійським ВМС(за мозамбікськими схемами).

Індія – аграрно-індустріальна країна. Структура ВВП в кінці ХХ ст. (%): гірничодобувна пром-сть – 2,1; обробна пром-сть – 15,2; сільське господарство – 32; енергетика – 1,6; будівництво – 4,2; торгівля – 13,6; транспорт і зв'язок – 5,2; інші – 26,1. Держ. сектор займає монопольне положення на транспорті, зв'язку, в оборонній і ядерній пром-сті, трансп. машинобудуванні, видобутку нафти, золота, виробництві добрив, банківській справі, страхуванні та імпорті. Транспорт: залізничний, автомобільний, річковий, морський, повітряний. Індія – одна з найбільших залізничних країн світу: протяжність її доріг понад 62 тис.км. Майже 90% морського вантажообігу переробляється вісьмома головними портами. Найбільший серед них – Бомбей. Північній-схід обслуговує Калькутта. Найважливіші порти Південної Індії – Вашакхапатнам, Мадрас, Кочин. У Гуджарапі створений великий порт Кандла. Розвинутий повітряний транспорт, як на міжнародних, так і на внутрішніх лініях. Бомбей, Делі, Калькутта – найбільші міжнародні аеропорти Індії.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $ 435 млрд. Темп зростання ВВП – 6,1%. ВВП на душу населення – $ 444. Прямі закордонні інвестиції – $ 1,9 млрд. Основні галузі промисловості: текстильна, хімічна, харчова, металургійна, транспортне обладнання, цементна, гірнича, нафтова, машинобудівна. Імпорт – $ 71,5 млрд (г.ч. США – 9,5 %; Бельгія – 6,8 %, Японія – 6,4 %, Саудівська Аравія – 6,2%, Німеччина та Великобританія – по 5,8 %). Експорт – $ 47 млрд (г.ч. США – 20%; Німеччина – 5,7 %, Великобританія – 5,6 %, Японія – 5,2 %, Гонконг – 4,6 %).

За роки незалежного розвитку (з 1947 р) Індія проробила шлях від відсталої аграрної країни до сучасної аграрно-індустріальної, з розвиненими промисловістю, торгівлею і товарно-грошовими відносинами. Економіку Індії відрізняють надлишок і дешевизна робочої сили і висока культура праці. Індія – космічна і ядерна держава. За рівнем ВВП Індія входить у шістку найбільших економічних держав світу. Економіка – змішаного типу. У 1990-х роках частка державного сектора в загальному обсязі інвестицій складала понад 40%. Іноземні інвестиції в 1996 перевищили 2 млрд дол., що становило приблизно 10% всіх інвестицій. Державна економічна політика спрямована на найшвидшу макроекономічну стабілізацію (за рахунок зниження зовнішньої заборгованості і урізування бюджетного дефіциту), інтеграцію Індії в світову торгівлю, залучення іноземних капіталовкладень і зняття обмежень на приватну підприємницьку діяльність.

У 1996/97 фінансовому році валовий внутрішній продукт (ВВП), обчислений як сукупна вартість ринкових товарів і послуг, становив 295 млрд. дол. з урахуванням паритету купівельної здатності валют це приблизно еквівалентно 1538 млрд. дол. (що ставить Індію на 5-е місце в світі), а з розрахунку на душу населення 1600 дол. Це сильно відрізняється від оцінок The Heritage Foundation, що обумовлено різними методиками підрахунків ВВП. У той же час прибутки нижче за рівень бідності мають, згідно з офіційною оцінкою, бл. 35% населення, а на думку окремих вчених і фахівців міжнародних дослідницьких центрів – бл. 50%.

У період 1960-1990 ВВП зростав щорічно менш ніж на 4% (в Пакистані на 5%, в Індонезії - на 6%, в Таїланді - на 7%, на Тайвані - на 6% і в Республіці Корея - на 9%). Лідери початкового періоду незалежного розвитку країни орієнтувалися на соціалістичну модель економіки. Очікувалося, що вивести країну на більш високий економічний рівень буде легше за допомогою державного регулювання, а не вільного ринку. Більшість виробничих потужностей у всіх секторах народного господарства залишалася в приватних руках, але ключові галузі промисловості були взяті під контроль уряду, для чого створювалися державні корпорації. Приватні зарубіжні капіталовкладення і імпорт заборонялися або жорстко регулювалися з метою збереження економічної самостійності країни. У кінці 1980-х років був відновлений ряд ринкових механізмів, зняті обмеження на іноземні інвестиції. З початку 1990-х років ВВП збільшується більш ніж на 5% в рік (в 1994-1997 на 7,8% щорічно). У 1998-1999 темпи зростання знизилися до 6% через політичну нестабільність, дефіцит інвестицій в інфраструктуру (що стримує експорт і ефективність виробництва) і економічні санкції, накладену США після ядерних випробувань в травні 1998.

На межі ХХ-ХХІ ст. темп приросту ВВП знижувався: 2000 – 6,1; 2001 – 5,4%; 2002 – 4% (оцінка). При цьому у індустрії приріст ВВП у 2001 р склав тільки 2.5%. Причини – загальносвітові процеси спаду виробництва, зменшення інвестицій у промисловість, напруженість на Індо-Пакистанському кордоні.

У 1998 чисельність працюючих в Індії становила 306 млн чол., з них в сільському господарстві зайняті 67%, в промисловості і торгівлі 19%, сфері послуг і державному апараті 8%, на транспорті і в зв'язку 3%. ТЕС виробляють бл. 75% електроенергії, яка споживається країною. Найбільші ТЕС Індії знаходяться в: Синграулі, Корбі, Рамагундамі, Рмханді, Фараккі. Атомні електростанції - в Тарапурі, Коті, Калпаккамі, Нарорі, Какрапарі.

Промисловість

Специфіка індійської промисловості в тому, що тут є і великі сучасні підприємства і примітивні промисли. Індія - провідний світовий виробник арахісу і чаю, другий великий виробник рису і цукру. Країна намагається збільшити видобуток вугілля, нафти, природного газу, виробництво електроенергії. Розвинута важка індустрія, нафтопереробна промисловість і промисловість мінеральних добрив. За виробництвом сталі Індія займає одне з перших місць у світі. Великі заводі чорної металургії розташовані в Бхілаї, Бокаро (Біхар), Роуркеле (Орісса), Дургапуре (Західна Бенгалія). Зростає виробництво алюмінію. Майже 75% промислової продукції країни дають два регіони: Мумбаї - Ахмадабад - Пуна і Калькутта - Джамшедпур - Асансол. Ще один важливий індустріальний ареал Бангалор - Майсур - Коямпуттур в піднесеній частині Південної Індії.

Загалом в обробних галузях створюється бл. 20% ВНП країни і зайнято приблизно 17 млн. чол. Лідирує штат Махараштра, частка якого в промисловій продукції Індії досягає приблизно 20%; на Західну Бенгалію і Тамілнад припадає по 10% і на Мадхья-Прадеш і Гуджарат - по 7%. Індустріалізація Індії припала в основному на період після завоювання незалежності. Від колоніального минулого були успадковані джутова, бавовняна і шерстяна промисловість, частково виплавка чорних металів. За перші 30 років республіка досягла безперечних успіхів в розвитку ряду базових галузей важкої індустрії і випуску споживчих товарів. З 1950-1951 по 1997 виплавка сталі виросла з 1,5 млн. до 21,4 млн. т, алюмінію - з 4 тис. до 540 тис. т, міді - з 7,1 тис. до більше ніж 50 тис. т. Було організовано виробництво станків, дизельних двигунів, рухомого залізничного складу, легкових і вантажних автомашин, автобусів, велосипедів, електромоторів, вентиляторів, освітлювальних приладів, радіоприймачів і таких хімічних товарів, як мінеральні добрива, сірчана кислота, кальцинована і каустична сода, а також папір і цемент. Розвиток промисловості і її диверсифікація позначилися на структурі експорту. У кінці ХХ ст. в експорті зросла частка таких товарів, як транспортне обладнання, ліки, взуття.

Аграрний сектор

У 1990-і роки відбувалося щорічне нарощування виробництва в аграрному секторі економіки (в 1997/98 - на 7,6%). У середині 1990-х років валова посівна площа в країні становила 166 млн. га, з них 60% були відведені під зернові, менш ніж по 15% - під зернобобові і олійні культури, на інших землях вирощувалися технічні культури, переважно волокниста і цукрова тростина. Серед зернових особливе місце займає рис. Вирощують також пшеницю, просяні культури, кукурудзу, ячмінь, арахіс, кунжут і рапс, бавовник, тютюн. У 1997/98 валовий збір продовольчих зернових культур становив 192,4 млн. т, а в 1998/99 - 203 млн. т. У тваринництві створюється приблизно шоста частина всієї аграрної продукції (по вартості). Індія є федеративною республікою, яка складається з 28 штатів та 7 територій (національна столична територія Делі та 6 союзних територій). І штати, і території є адміністративними одиницями першого рівня, що, у свою чергу, поділяються на округи (дистрикти). Всього в Індії є понад 600 дистриктів.

Штати мають власні законодавчу та виконавчу владу. Губернатор штату назначається президентом Індії на 5-річний термін. Уряд штату, на чолі з прем'єр-міністром, формується губернатором з членів партії, що виграла вибори. Парламент, в залежності від штату, має одну або 2 палати. Нижня палата (vidhan sabha), згідно з індійськими законами, може складатися з від 60 до 500 депутатів, які обираються в загальних виборах на 5 років. Депутати верхньої палати (vidhan parishad) обираються на 6 років, причому, що 2 роки змінюється третина складу палати. Парламентам штатів підлягають всі питання, окрім зовнішньої політики, оборони, зовнішньої торгівлі та громадянства — ці питання є юрисдикцією федерального парламенту Індії.

Федеральними територіями керують представники центрального уряду Індії — комісари або адміністратори. В територіях діють федеральні закони, хоча деякі території мають парламент та уряд з обмеженими правами.

Окрім загальнодержавних офіційних англійської мови та гінді, в деяких штатах офіційними є також інші мови.

Штати Індії (англ. state, гінді प्रांत — pramt) помітно розрізняються між собою. Найбільші з них за чисельністю населення є найбільшими адміністративними одиницями світу — з десяти найбільш густонаселених адміністративних одиниць світу п'ять — штати Індії (Уттар-Прадеш з населенням, що налічує більше 180 млн. чоловік знаходиться на першому місці цього списку, Махараштра займає друге місце, Біхар шосте, Західна Бенгалія на восьмому місці, а а Андхра-Прадеш замикає десятку). За розмірами території найбільші з індійських штатів не поступаються деяким європейським країнам (наприклад, штат Раджастхан перевершує за площею Польщу). Площа невеликих штатів навпаки, не перевищує відмітку в декілька тисяч км². Території однорідніші, ніж штати — за площею вони не більше декількох тисяч км², а за чисельністю населення не перевищують 1,1 млн. жителів (виключення — столичний округ Делі, що налічує більше 16 млн. чоловік).

Внутрішня політика Індіри Ганді.

Пратібха Патіл — поточний Президент Індії, 12-та особа загалом та перша жінка на цій посаді. Пратібха Патіл відома своєю лояльністю сімейству Неру і Ганді, яке історично перебуває біля керма партії "Індійський національний конгрес", до якої належить президент Індії. Вступила на посаду президента 25 липня 2007 року.

У 2007/08 фін. р., за попередніми даними Центральної статистичної-ської організації Індії, обсяг ВВП у поточних цінах досяг 1059,9 млрд. дол США (зростання в базових цінах 1999/2000 фін. року на 8,7%). Структура ВВП - послуги (55,9%), промисловість (26,6%), сільське господарство (17,5%).

У 2007/08 фін. р. (особливо в IV кв. фін. р.) зростання світових цін на продовольство, нафту і метали, наростання кризових явищ в економіці США і ряд інших факторів викликали уповільнення темпів зростання індійської економіки і прискорення інфляції. Темпи зростання виробництва в сільському господарстві сни-зілісь до 2,6% (у 2006/07 фін. Р. - 3,8%), промисловості - до 9,4% (12%) та секторі послуг - до 10,1% (11,2%). Прогнозується, що в 2008/09 фін. р. при-ріст ВВП складе 8-8,5%.

Середній рівень інфляції за індексом оптових цін у 2007/08 фін. р. - 4,4% (2006/07 фін. році - 6,1%). У березні 2008 р. інфляція перевищила 6%.

Національний дохід на душу населення в поточних цінах - 36127 інд. рупій (894 дол США).

Середній валютний курс індійської рупії в 2007/08 фін. р. - 40,41 інд. рупії за 1 дол США. У порівнянні з 2006/07 фін. р. середній річний курс індійської рупії по відношенню до долара США виріс на 10,7%.

Золотовалютні резерви на кінець 2007/08 фін. р. досягли 309,7 млрд. дол США (зростання в порівнянні з 2006/07 фін. р. на 55,5% або 110,5 млрд. дол США). Основна причина цього значні надходження іноземної валюти в країну.

Загальний зовнішній борг Індії за станом на 31 грудня 2007 р. досяг 201,4 млрд. дол США, в тому числі довгострокова заборгованість 166,2 млрд. дол США. Зростання в порівнянні з березнем 2007 р. становив 18,7%, що пов'язано, перш за все, із зовнішніми запозиченнями індійських компаній і укріплення-ем індійської рупії. Понад 55% боргу виражено в доларах США, решта - у індійських рупіях (18%), СПЗ (12,3%) і японських ієнах (12%).

У 2007/08 фін. р. обсяг прямих іноземних інвестицій (FDI) в еко-номіки Індії склав 24,57 млрд. дол США (зростання в порівнянні з 2006/07 фін. р. на 56,5%). Близько 80% інвестицій було спрямовано на створення нових підприємств. Основні сфери іноземних капіталовкладень - сектор послуг, виробництво енергоустаткування, електронних компонентів і програмного забезпечення, автомобілебудування, телекомунікації, житлове будівни-во і нерухомість. У 2008/09 фін. р. Уряд Індії розраховує при-тягти до 35 млрд. дол США прямих іноземних інвестицій. Перше місце серед країн-інвесторів в Індію займає Маврикій з обсягом інвестицій в розглядаємим період в 1,6 млрд. дол США

Обсяг іноземних портфельних інвестицій в 2007/08 фін. р. стано-вив 12,9 млрд. дол США (у 2006/07 фін. р. - 9 млрд. дол США).

В останні роки Індія не тільки приваблює капітали ззовні, але все більш активно інвестує кошти в економіку інших країн. Основна частина індійських інвестицій спрямовується в США, Великобританію, Францію, Гер-манію, Бельгію, Росію та Бразилію, переважно в нафтогазовий сек-тор, видобуток корисних копалин, металургію, фармацевтику, телекомунікаційними-ції і виробництво хімічних товарів. Після скасування в 2005/06 фін. р. ог-ня на величину придбаних за кордоном активів (не більше 100 млн. дол США), обсяги закордонних інвестицій індійських компаній виросли багаторазово.

Банківсько-фінансовий сектор Індії досить стабільний і характеризується домінуванням державних і контрольованих державою банків. У Індії працюють 288 комерційних банків, що мають понад 69 тис. відділень по всій країні. На їх частку припадає 75% всіх депозитів, 70% кредитів і 76% всіх банківських активів. Сукупні депозити, за станом на 31 грудня 2007 р., склали 132,1 млрд. дол США (річний ріст 22,5%), у тому числі в іноземних банках - 32,5 млрд. дол США. Ставки за депозитами - 8-9% на рік. Кредитні ставки - 12,75-13,25%.

Число фондових бірж - 23. Капіталізація ринку на кінець 2007/08 фін. р. - 1,2 трлн. дол США. Річне зростання - 27%.

У 2007/08 фін. р. кількість індійських компаній з ринковою капіталізацією в 1 млрд. дол США виросло на 40% і досягло 209.

Переписи населення проводяться в Індії кожні 10 років. В цілому було проведено вже 14 переписів, включаючи останню 2001. Чисельність населення (млн. чіл.): у 1981 - 683,3, в 1991 - 846,4, в 2001 - 1027,0. Індія - друга в світі країна за чисельністю населення.

Народжуваність 27,4%о, смертність - 8,9%о, дитяча смертність - 72 чіл. на 1000 новонароджених, середня тривалість життя 59,4 року (1996). Частка міського населення 27,2% (2001).