Практичне заняття № 1 болонський процес - європейська інтеграція систем вищої освіти

1. Питання для обговорення

1.1. Еволюція та початок розвитку Болонського процесу.

1.2. Складові Болонського процесу та його основні завдання/

1.3. Основні засади та принципи формування зони європейської вищої освіти.

2. Складові Болонського процесу та його основні завдання

Цілі Болонського процесу.

• побудова до 2010 р. європейського простору вищої освіти як ключового напрямку розвитку мобільності громадян з можливістю працевлаштування; - формування й зміцнення інтелектуального, культурного, соціального й науково-технічного потенціалу Європи; підвищення престижності у світі європейської вищої школи;

• забезпечення конкурентноздатності європейських вузів з іншими системами освіти в боротьбі за студентів, фінанси, вплив; досягнення більшої сумісності й порівнянності національних систем вищої освіти; підвищення якості освіти; - підвищення центральної ролі університетів у розвитку культурних європейських цінностей, у якій університети розглядаються як носії європейської свідомості .

Завдання Болонського процесу.

1. Введення трьохповерхової системи вищої освіти. Мова йде про створення трьохповерхової моделі вищої освіти бакалавриат - магістратура - докторантура. Перед бакалавриатом буде стояти подвійна мета - підготувати студента до подальшого навчання в магістратурі і, у той же час, дати достатні компетенції для працевлаштування по обраній спеціальності відразу після одержання ступеня бакалавра. Термін навчання на цьому рівні повинен становити три або чотири роки, залежно від спеціальності й навчального закладу.

Магістратура буде готовити студентів по більш просунутих програмах навчання. Власник ступеня бакалавра може змінити свою спеціалізацію при надходженні до магістратури, але, швидше за все, йому доведеться відвідувати додаткові курси, які цілком можуть виявитися платними. Передбачається, що буде існувати два види диплома магістра - "магістр науки" і "магістр за професією". Якщо в програмі навчання першого акцент буде робитися на глибоке оволодіння методикою наукової праці, то в другому випадку - на прикладній підготовці. Однак обидва дипломи будуть дозволяти його власникові надійти в докторантуру. Навчання в магістратурі повинне становити рік або два, залежно від кількості років проведених студентом у бакалавриате. Так чи інакше, загальний термін навчання в бакалавриате й магістратурі повинен скласти п'ять років. Це не стосується окремих видів освіти, таких як медичне, художнє й т.п. , де можливий інший термін навчання.

На деяких спеціальностях і напрямках, де розподіл навчання на два рівні виявиться недоцільним, можлива реалізація альтернативного варіанта - введення диплома "інтегрованого магістра". Студент, що навчається по цій програмі, одержує диплом бакалавра, однак він повинен навчатися в магістратурі для одержання професії.

Нарешті, докторантура, про яку мова йде в болонських документах, фактично є аналогом української аспірантури. Докторант повинен буде протягом трьох років підготувати наукову дисертацію й привселюдно захистити її наприкінці навчання. У результаті йому буде привласнений ступінь доктора. Він зможе захистити дисертацію й пізніше, але фінансування його дослідження з закінченням терміну навчання буде припинено. Трьохповерхова модель вищої освіти зробить освітні системи порівнянними. Ступеня бакалавра, магістра й доктора будуть зрозумілі в кожній із країн, що беруть участь у Болонському процесі. Це стане основою для визнання дипломів.

2. Введення європейської системи взаємозаліку кредитів (ECTS). Академічний кредит- одиниця трудомісткості навчальної роботи студента. У її основі лежить аудиторне навантаження, самостійна робота студента (у т.ч. написання робіт і підготовка до іспитів), стажування й т.д. Передбачається, що за один навчальний рік студент повинен набрати рівно 60 академічних кредитів. Таким чином, на один семестр доводиться 30 кредитів. Кредити розподіляються між досліджуваними дисциплінами на підставі теоретичного розрахунку трудозатрат студента на одержання знань по кожній дисципліні. Ця модель оцінки трудомісткості добре адаптується до модульної системи навчання, де досліджувані предмети розбиті по тематичним "блокам", кількість яких невелика, і розподіл академічних кредитів між цими "блоками" не становить праці. У предметній системі така процедура істотно ускладнюється: програма навчання, як правило, не акцентує увагу на профілюючих предметах, тому оцінка трудозатрат студента в області його спеціалізації, виражена в кредитах, може виявитися заниженої, що в майбутньому може негативно позначитися на професійній кар'єрі.

Кредити нараховуються після успішної здачі підсумкового випробування (іспит, залік, тест і т.д. ) по дисципліні. Кредити не "згоряють" - студент, що накопив деяку кількість кредитів і достроково покинув навчальний заклад, зможе відновити навчання з того рівня, якого він досяг раніше. Студент бакалавриата повинен буде одержати за час свого навчання 180 (три роки навчання) або 240 (чотири) академічні кредити, студент магістратури - 120 (два) або 60 (один). У підсумку, власник ступеня "магістр" повинен мати триста кредитів.

Європейська система взаємозаліку спростить процедуру складання навчальних планів, що благотворно позначитися на академічній мобільності. Вона стане базою для співробітництва вузів, розвитку програм межвузівських обмінів, а також забезпечить прозорість, порівнянність обсягу вивченого матеріалу й, відповідно, можливість академічного визнання кваліфікацій і компетенцій.