12

Програмоване навчання

Підготувала:

студентка V курсу

групи Пом-51

педагогічного ф-ту

Кобець Олена

Рівне -2013-

ПЛАН

ВСТУП

1. Розвиток програмованого навчання

2. Види програмованого навчання

3. Переваги і недоліки програмованого навчання

4. Навчальні програми програмованого навчання

5. Блочне та модульне навчання

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Теорія програмованого навчання зародилась у 1950-х pp. на межі педагогіки, психології, кібернетики у зв'язку з потребами теоретичних досліджень у галузі управління процесом засвоєння знань, формування  навичок і умінь.

Програмоване навчання — це навчання за попередньо розробленою програмою, в якій передбачені дії як учня, так і вчителя. Виникли тенденції часткового або повного перекладання функції вчителя на пристрої, за допомогою яких здійснювалося й опосередковане управління процесом засвоєння знань за спеціальними програмами. Особливо ці тенденції посилились у зв'язку з появою персональних  комп'ютерів. Відзначаючи широкі можливості використання персональних комп'ютерів у практиці навчання, в усьому світі визнано, що ні  програмоване навчання, ні комп'ютер не можуть замінити вчителя.

1. Розвиток програмованого навчання

Джерелами програмованого навчання (40-50-ті рр. XX ст.) стали праці американських дидактів та психологів Б. Скіннер та Н. Краудер. запропонував підвищити ефективність засвоєння матеріалу, шляхом побудови його у вигляді послідовної (лінійної) програми (подання порцій інформації та контроль за їх засвоєнням). Він сформулював також принципи програмованого навчання:

1) подання інформації невеликими порціями (дозами);

2) встановлення завдання для контролю засвоєння кожної порції запропонованої інформації;

3) надання відповіді для самоконтролю;

4) надання вказівок залежно від достовірності відповіді.

Н. Краудер розробив розгалужені програми, що залежно від результатів контролю пропонували учневі різноманітний матеріал для самостійної роботи.

У вітчизняній методиці питання програмованого навчання розробляли А. Берг, П. Гальперін, Н. Тализіна, В. Безпалько. Використовуючи програмоване навчання за основу, М. Чошанов наприкінці XX століття розробив гнучку технологію модульно-проблемного навчання. У 60-их роках минулого століття академік В. Глушков, психолог академік Г. Костюк, професори Г. Балл і О. Довгялло започаткували дослідження в цьому напрямі в Україні, завдяки чому стали можливими застосування електронно-обчислювальних машин у системі освіти, інформатизація освіти, використання персональних комп’ютерів у навчальному процесі середньої та вищої школи. Дослідження були продовжені академіком М. Жалдаком і членом-кореспондентом АПН України А. Верланем.

Основу теорії програмованого навчання становлять три вихідні положення:

навчання — процес керований;

навчання — інформаційний процес;

навчання — строго індивідуалізований процес. 

Висока керованість процесу навчання досягається за допомогою спеціально розробленої навчальної програми, використання якої забезпечує сувору систематизацію навчального матеріалу і послідовність дій учня. За допомогою каналів зворотного зв'язку можна дістати інформацію про результати сприймання учнями навчального матеріалу і провести відповідні коригуючи впливи.