Тема: ТРАВМИ

КЛІНІЧНИЙ ПРОТОКОЛ N 1 ПОРЯДОК НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Кожному пацієнту повинні бути зроблені такі заходи і зібрана така інформація:

А. Переконатися в безпеці для вас і вашого пацієнта.

Б. Первинний огляд.

• Прохідність дихальних шляхів з іммобілізацією шийного відділу хребта,

• дихання,

• кровообіг,

• контроль профузної кровотечі,

• інгаляція кисню.

В. Вторинний огляд.

1. Життєві ознаки, огляд пацієнта "з голови до п'ят".

2. Анамнез: а) стать, вік, приблизна вага

б) скарги, включаючи час захворювання або нещасного випадку

в) пошкоджуючі фактори

г) важливі відомості з анамнезу хвороби

д) алергія

е) медикаменти, що приймав пацієнт

ж) прізвище сімейного лікаря

з) прізвище, ім'я, по батькові пацієнта.

Г. Налагодити зв'язок з основною базою, доповісти про клінічну ситуацію.

Д. Забезпечити В/В доступ з введенням ізотонічного розчину NaCl, можна зробити не більше двох спроб венепункції, крім ситуації зберігання життя потерпілого. Налагодження ВВ доступу не повинно затримувати транспортування. Контакт із черговим лікарем повинен бути зроблений якнайшвидше.

Е. Приєднайте ЕКГ-монітор, визначити серцевий ритм і при наявності аритмії провести лікування її відповідно протоколу.

Ж. Положення постраждалого повинно бути комфортабельним, наскільки дозволяє ситуація.

З. Заспокоїти постраждалого. Звільнити від одягу, що заважає.

И. Транспортувати постраждалого якнайшвидше в найближчу лікарню.

ПРОТОКОЛ N 26 ПОЛІТРАВМА

• Якщо стан постраждалого нестабільний, критичний, час на перебування на місці пригоди не повинен перевищувати 10 хвилин.

• Якщо стан постраждалого нестабільний, критичний або погіршився під час транспортування, треба доставити постраждалого в найближчий лікувальний заклад, де можна проводити реанімаційні заходи і інтенсивну терапію.

ПЛАН ДІЙ ПРИ НАДАННІ ПМД ПРИ ТРАВМАХ.

невідкладні дії фельдшера чи акушерки на догоспітальному етапі

(невідкладні медсестринські втручання)

1. Припинити дію травмуючого фактору (електричний струм, висока чи низька температура, діставання із води, видалення з палаючого приміщення, приміщення, де накопичились отруйні гази, тощо).

2. Оцінити стан потерпілого:

• наявність ознак життя (відсутність ознак біологічної смерті);

• вид ушкодження + АТ, пульс - наявність шоку, стан важкості,;

• визначитись з першочерговістю дій у даного потерпілого

3. Провести тимчасову зупинку артеріальної кровотечі (якщо є).

4. Провести первинний туалет рани та накласти асептичну пов'язку

5. Знеболити:

ввести в\м:	р-н анальгіну (наркотику за показами та наявністю) + р-н димедролу (пролонгуюча дія)
Місцево:	– окропити хлоретилом, Новокаїнову блокаду (за показами виконає лікар)

!!! Заборонено вводити знеболююче при підозрі ушкоджень органів живота.

6. Розпочати проведення інфузійної протишокової терапії (при тяжкому стані).

7. Виконати транспортну іммобілізацію.

8. Накласти холод на травму (крім випадків, коли проведена зупинка артеріальної кровотечі).

9. Провести екстрену профілактику правця (якщо дозволяють умови проведення та стан потерпілого).

10.Транспортувати потерпілого в профільне хірургічне відділення.

З укушеними тваринами ранами – направити до лікаря – рабіолога (в пастерівський пункт чи травмпункт), в СЕС – екстрене повідомлення.

Особливості пмд при травматичному шоці

Це важкий патологічний фазовий процес, що виникає внаслідок травми. Порушуються функції всіх органів і систем, а в першу чергу - кровообігу.

Спочатку відбувається централізація гемодинаміки за рахунок спазму периферичних судин. Потім – їх парез, що викликає кризу мікроциркуляції. Рідина переходить із тканин в кров’яне русло, що веде до позаклітинної та клітинної гідратації. Якщо потерпілий довгий час знаходиться без надання кваліфікованої допомоги -у нього внаслідок спазму, а потім парезу судин, виникають невідновні зміни: утворюються мікротромби – конгломерати з форменних елементів крові в капілярах , венах, артеріях, що веде до дистрофії паренхіматозних органів. Якщо потерпілого і вдається вивести з шоку, то він може загинути на 3-4 добу від гострої ниркової, печінкової або дихальної недостатності (“шокова нирка”, “шокова печінка”, “шокова легеня”).

ФАЗИ ШОКУ:

І. - еректильна (збудження).

ІІ. - торпідна (гальмування).

СТУПЕНІ ВАЖКОСТІ ШОКУ:

Іст. (компенсований або легкий) – стан задовільний.

ІІст. (субкомпенсований або середньої важкості) – стан погіршується - виражена загальмованість, млявість, шкірні покриви і слизові оболонки бліді, акроцианоз. АТ сист. 90-80мм.рт.ст. пульс - 120 -140 п/хв Шкіра покрита липким потом, дихання прискорене і поверхневе. Зіниці розширені. Пульс 120—140 пошт/хв, артеріальний тиск 80—70 мм рт. ст.

ІІІст. (не компенсований або важкий) – стан важкий, АТ сист. 60-80мм.рт.с. пульс більше 120 п/хв.

ІVст. (некомпенсований або предагония чи агонія) – стан дуже тяжкий, свідомість відсутня. АТ сист. нижче 60мм рт.ст., пульс визначається тільки на великих судинах. Тони серця вислухуються з трудом. Дихання агональне, по типу заковтування повітря.

Невідкладна допомога на місці події

Оптимальна допомога може бути надана спеціалізованою бригадою швидкої допомоги. Об’єм допомоги залежить від ступеню важкості шоку.

1. Зупинити кровотечу можливим способом (пальцеве притискання, джгут, давлюча пов’язка, накладання гемостатичного затискача).

При щоці –І-ІІ ступеню.

2. Проводити в\в інфузію реополіглюкіну або желатинолю від 400 до 800 мл.

3. Паралельно провести знеболення (аналгетики). Або лікар може виконати футлярну блокаду в ділянці травми 0,25 – 0,5% розчином новокаїну.

4. Паралельно проводити іммобілізацію переломів.

При шоці ІІ-ІІІ ступеню:

2. Проводити в\в інфузію :

• розчин реополіглюкіну 400мл.

• розчин Рінгера або глюкози 5% - 500 мл.

• в розчин додати 125 – 250 мг гідрокортизону.

Якщо систолічний АТ не підвищується вище 60 мм.рт.ст., то проводити в\артеріальну інфузію реополіглюкіну (виконує лікар - спеціаліст, а фельдшер або медична сестра асистує).

2. Знеболення проводити після введення, якщо систолічне АТ піднялося вище 60 мм.рт.ст.

3. Паралельно проводять іммобілізацію перелому.

При шоці ііі- іу степеню.

2. Проводити в\в інфузії як при ІІ-ІІІ ступеню з додаванням преднізолону.

3. Знеболення проводити після введення, якщо систолічне АТ піднялося вище 60 мм.рт.ст.

4. Паралельно проводять іммобілізацію перелому.

5. Доцільно дати закисно – кисневий наркоз у співвідношенні 1:1 або 2:1.

6. При розладах дихання – ШВЛ з інтубацією трахеї або через маску.

7. Термінове транспортування у реанімаційне, спеціалізоване хірургічне відділення.

Застереження:

1. Не варто намагатися швидко підняти АТ як можна вище.

2. Показане введення пресорних амінів (дофамін, допмін) і протишокової рідини.

3. Не можна вводити наркотичні аналгетики при підозрі на ушкодження внутрішніх органів чи внутрішню кровотечу і при АТ нижче 60мм.рт.ст.

4. Обережно відноситись до потерпілих з психомоторним збудженням, це може бути внаслідок гіпоксії чи травми мозку.

5. Доцільно вводити нейролептики і НЛА. Краще – закисно – кисневий наркоз.

6. Якщо передбачається довготривале транспортування – поспішати з транспортуванням не варто. Краще спочатку поповнити частково крововтрату, знеболити, надійно іммобілізувати, а потім транспортувати.

Але при підозрі на внутрішню кровотечу –ніяких затримок в транспортуванні не повинно бути.