2.2. Порядок ліквідації суб’єктів господарювання

ГК та ЦК не містять визначення поняття ліквідації суб’єкта господарювання чи юридичної особи. У деяких законах містяться легальні визначення ліквідації, однак їх не можна вважати задовільними, оскільки вони є неповні або ж такі, що відображають особливості сфери регулювання відповідного закону. З положень ч. 1 ст. 104 ЦК випливає, що в результаті ліквідації юридична особа припиняється без передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам-правонаступникам.

Залежно від особливостей нормативно-правового регулювання можна розрізняти два основних види процедур ліквідації: 1) процедуру ліквідації підприємств, що не пов’язана з банкрутством; 2) ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство. При цьому головними чинниками, які лежать в основі класифікації зазначених видів процедур, визначено: 1) інституційну відокремленість нормативно-правових актів, що регулюють ліквідацію підприємств, у системі господарського законодавства (нормативно-інституційний чинник); 2) достатність чи недостатність майна підприємства, що ліквідується, для задоволення вимог кредиторів (сутнісний чинник) [11, с.5]. Наведені чинники тісно взаємопов’язані. Так, достатність чи недостатність майна визначає головне правило розмежування нормативного регулювання зазначених процедур та особливості їх регламентації. Відповідно до ч. 3 ст. 110 ЦК якщо у разі ліквідації юридичної особи вартість її майна є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство слід віднести до особливого виду процедур ліквідації. Особливості ліквідації суб’єктів господарювання відповідно до законодавства про банкрутство визначаються значною мірою специфікою інституту банкрутства загалом. Необхідно зазначити, що основне призначення застосування ліквідаційної процедури у справі про банкрутство (статті 22-26, 29-34 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [1, Ст.413]) полягає у справедливому та розмірному задоволенні вимог кредиторів. Це, зокрема, обумовлює і особливий зміст легального визначення поняття ліквідації у справі про банкрутство як припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна (ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Не завжди результатом такої ліквідаційної процедури є власне ліквідація юридичної особи-банкрута у розумінні припинення її існування (виняток становить застосування ліквідаційної процедури в порядку ст. 51 зазначеного Закону). Ліквідація юридичної особи може мати місце у двох випадках: 1) якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна (ч. 2 ст. 32 зазначеного Закону), та 2) якщо у юридичної особи, що звільнилася від боргів, залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством (ч. 3 ст. 32 зазначеного Закону). У таких випадках господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи. На підставі такого рішення державний реєстратор зобов'язаний внести до ЄДР запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, дата внесення якого є датою припинення юридичної особи (частини 5, 6 ст. 39 Закону про реєстрацію).

Загальні норми, що регламентують процедуру ліквідації суб’єктів господарювання, що не пов’язана з банкрутством, містяться у ГК (статті 59-61) та ЦК (статті 104, 105, 110-112).

До основних критеріїв виділення етапів процедури ліквідації можна віднести: завдання кожного етапу, своєрідні умови (юридичні факти) та заходи (дії) щодо ліквідації суб’єкта господарювання; суб’єкти реалізації заходів щодо ліквідації суб’єкта господарювання.

Пропонується виділяти такі етапи загальної процедури ліквідації, що не пов’язана з банкрутством (курсивом виділено новели закону, внесені Законом від 19 травня 2011 p.).

1. Установчий етап, який охоплює:

1) прийняття уповноваженими суб’єктами-учасниками (засновниками), власником, уповноваженим органом суб’єкта господарювання (юридичної особи) або судом – рішення про ліквідацію суб’єкта господарювання;

2) суб’єкт прийняття рішення про ліквідацію повинен призначити ліквідаційну комісію, голову комісії або ліквідатора та встановити порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється (ч. 3 ст. 105 ЦК).

Новелою законодавства є встановлення максимального строку для заявлення вимог кредиторів до юридичної особи, що припиняється, який відповідно до ч. 5 ст. 105 ЦК не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи;

3) суб’єкт прийняття рішення про ліквідацію зобов’язаний протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити про прийняте рішення про ліквідацію юридичної особи державного реєстратора (ч. 1 ст. 105 ЦК).

Таким чином, на цьому етапі визначаються основні параметри загальної процедури ліквідації суб’єкта господарювання [6, с.207].

2. Підготовчий етап, охоплює собою дії, які переважно вчиняються ліквідаційною комісією або ліквідатором (далі – ліквідаційна комісія). Основне призначення цього етапу полягає у виявленні вимог кредиторів та у формуванні і визначенні майнової бази для розрахунків з ними. До цього етапу можна віднести:

1) дії, що випливають з правовідносин із боржниками:

– з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія зобов’язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується [7, с.43], та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені ЦК строки (ч. 1 ст. 111 ЦК);

– ліквідаційна комісія заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників юридичної особи (ч. 1 ст. 111 ЦК);

2) дії, що випливають з правовідносин з кредиторами:

– ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб’єкта господарювання (ч. 4 ст. 60 ГК);

– ліквідаційна комісія розглядає вимоги кредиторів та повідомляє їх про результати розгляду. Так, згідно із ч. 6 ст. 111 ЦК кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше 30 днів із дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора;

3) ліквідаційна комісія зобов’язана повідомити учасників юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, про її участь в інших юридичних особах та/або надати відомості про створені нею господарські товариства, дочірні підприємства (ч. 2 ст. 111 ЦК);

4) ліквідаційна комісія закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи. Такі дії вчиняються під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред’явлення вимог кредиторів (ч. 3 ст. 111 ЦК);

5) ліквідаційна комісія вживає заходи щодо інвентаризації майна юридичної особи, що припиняється, а також майна її філій та представництв, дочірніх підприємств, господарських товариств, а також майна, що підтверджує її корпоративні права в інших юридичних особах (абз. 1 ч. 4 ст. 111 ЦК);

6) ліквідаційна комісія виявляє та вживає заходів щодо повернення майна, яке перебуває у третіх осіб (абз. 1 ч. 4 ст. 111 ЦК);

7) у випадках, установлених законом, ліквідаційна комісія забезпечує проведення незалежної оцінки майна юридичної особи, що припиняється (абз. 2 ч. 4 ст. 111 ЦК);

8) ліквідаційна комісія вживає заходи щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) (ч. 5 ст. 111 ЦК);

9) ліквідаційна комісія здійснює відповідно до законодавства про працю звільнення працівників юридичної особи, що припиняється (ч. 5 ст. 111 ЦК);

10) ліквідаційна комісія повертає органам державної влади, органам місцевого самоврядування ліцензії, документи дозвільного характеру та інші документи, а також: печатки та штампи, які підлягають поверненню органам державної влади, органам місцевого самоврядування (ч. 6 ст. 111 ЦК);

11) ліквідаційна комісія забезпечує своєчасне надання органам державної податкової служби та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування (абз. 1 ч. 7 ст. 111 ЦК).

12) до моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія складає та подає органам державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період (абз. 2 ч. 7 ст. 111 ЦК, ч. 10 ст. 111 ЦК);

13) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами ліквідаційна комісія складає проміжний ліквідаційний баланс (далі – ПЛБ), що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред’явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи (ч. 8 ст. 111 ЦК).

3. Етап задоволення вимог кредиторів (здійснення розрахунків з кредиторами).

1) раніше, до внесення змін Законом від 19 травня 2011 р., у ч. 2 ст. 111 ЦК встановлювалося, що розрахунки з кредиторами здійснюються відповідно до ПЛБ, починаючи з дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі спливом місяця від дня затвердження ПЛБ. Після згаданих змін у ст. 111 ЦК зазначене правило, на нашу думку, виключено безпідставно і, таким чином, залишено лише положення про те, що виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 ЦК;

2) після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, забезпечує його затвердження учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, та забезпечує подання органам державної податкової служби (ч. 11 ст. 111 ЦК).

3) у разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія повинна організовувати реалізацію майна юридичної особи.

4. Етап передачі майна учасникам (засновнику, власнику) суб’єкта господарювання.

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом (ч. 12 ст. 111 ЦК).

5. Завершальний етап, на якому ліквідаційна комісія зобов’язана:

1) передати відповідним архівним установам документи, що підлягають обов’язковому зберіганню, передаються в установленому законодавством порядку (ч. 13 ст. 111 ЦК);

2) забезпечити подання державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк (ч. 14 ст. 111 ЦК) [6, с.210].

Порядок проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, що регламентує дії ліквідаційної комісії (ліквідатора) та державного реєстратора, закріплений у статтях 36, 38 Закону про реєстрацію (відповідно, у разі добровільної ліквідації та у разі ліквідації суб’єкта господарювання на підставі судового рішення, що не пов’язане з банкрутством). Згідно із ч. 2 ст. 104 ЦК юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до ЄДР запису про її припинення. Дата внесення до ЄДР запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи (абз. 2 ч. 11 ст. 36 Закону про реєстрацію).