30

Зміст

Вступ……………………………………………………………………… 3

Розділ 1. Основоположні правові аспекти припинення господарських товариств

1. Загальні положення правового регулювання припинення суб’єктів господарського права…………………………………... 5

2. Державна реєстрація припинення юридичної особи…………… 10

Розділ 2. Правове регулювання реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання

1. Особливості припинення господарських товариств шляхом реорганізації………………………………………………………. 16

2. Порядок ліквідації суб’єктів господарювання…………………. 20

Висновки………………………………………………………………… 27

Список використаних джерел………………………………………….. 29

Вступ

Актуальність теми. Припинення діяльності суб’єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації – за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, – за рішенням суду.

У разі злиття суб’єктів господарювання усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб’єктів господарювання до іншого суб’єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаних суб’єктів господарювання. У разі поділу суб’єкта господарювання усі його майнові права і обов’язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб’єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб’єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов’язки реорганізованого суб’єкта. У разі перетворення одного суб’єкта господарювання в інший до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки попереднього суб'єкта господарювання.

Суб’єкт господарювання ліквідується: за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті; у зв’язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено; у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом; у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб’єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб’єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу та подання головою ліквідаційної комісії або уповноваженою ним особою документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою – підприємцем у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця протягом десяти робочих днів з дня внесення відповідного запису до зазначеного реєстру підлягає опублікуванню у виданні спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації, в якому зазначаються відомості з єдиного державного реєстру.

Предметом даної курсової роботи є дослідження особливостей і специфіки правового регулювання основоположних аспектів припинення господарських товариств.

Об’єктом дослідження є припинення господарських товариств.

Метою курсової роботи є вивчення та аналіз припинення господарських товариств.

Відповідно до поставленої мети, предмету та об’єкту постають такі завдання:

• розкрити основоположні правові аспекти припинення господарських товариств;

• охарактеризувати правове регулювання реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання.

Структура курсової роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Список використаної літератури містить 18 джерел. Об’єм – 30 сторінок.

Розділ 1. Основоположні правові аспекти припинення господарських товариств

1.1. Загальні положення правового регулювання припинення суб’єктів господарського права

Складність відносин, пов’язаних із припиненням суб’єктів господарювання шляхом ліквідації або реорганізації, та недостатній рівень їх правового забезпечення знаходить своє відображення у низці правових проблем, що досліджуються представниками науки господарського права та інших суміжних дисциплін, у тому числі цивільного права.

Припинення суб’єкта господарювання є підінститутом інституту суб’єктів господарювання [17, с.49]. У юридичній літературі питання припинення суб’єктів господарювання розглядаються у межах як загальних тем правового статусу суб’єктів господарювання (юридичних осіб), так і є предметом окремих досліджень [14, с.8].

У наукових дослідженнях порушується широке коло питань теоретичного та практичного характеру, серед яких узагальнено можна окреслити, зокрема, наступні:

– проблеми термінологічного та понятійного апарату припинення, реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання;

– визначення способів (видів, форм) реорганізації, їх родових та видових ознак та формулювання відповідних понять;

– визначення суб’єктного складу відносин, пов’язаних з реорганізацією та ліквідацією суб’єктів господарювання, та дослідження їх правового становища;

– проблеми здійснення складних (змішаних, комбінованих) реорганізацій;

– дослідження юридичних фактів у механізмі правового регулювання реорганізації та ліквідації суб’єктів господарювання;

– проблеми примусової реорганізації за рішенням уповноважених державних органів та суду; проблеми підстав добровільної та примусової ліквідації суб’єктів господарювання;

– питання правової природи, форми, змісту та набуття чинності документів, що стосуються реорганізації та ліквідації, а саме: передавального акта, розподільчого балансу; договору про злиття (приєднання) та плану поділу (виділу, перетворення), проміжного ліквідаційного балансу, ліквідаційного балансу тощо;

– проблеми регламентації процедур ліквідації та реорганізації з урахуванням специфіки правового статусу суб’єкта господарювання (його виду, типу, організаційно-правової форми, сфери господарювання тощо); правових наслідків порушення процедур припинення; проблеми здійснення процедур припинення; питання ліквідації суб’єктів господарювання у разі недостатності коштів для задоволення вимог кредиторів та переходу до ліквідаційної процедури у справі про банкрутство;

– визначення обсягу прав та обов’язків, що переходять до правонаступників у зв’язку з реорганізацією суб’єктів господарювання; визначення моменту правонаступництва (переходу прав та обов’язків до правонаступників); набуття прав учасників у суб’єктах господарювання, що створюються в результаті реорганізації або до яких здійснено приєднання, учасниками реорганізованих організацій (у випадках злиття, поділу, приєднання або перетворення) або учасниками суб’єкта господарювання, що реорганізується (у випадку виділу); питання відповідальності правонаступників та інших осіб за зобов’язаннями суб’єктів господарювання, що реорганізуються;

– проблеми захисту прав та інтересів кредиторів, учасників (власників) суб’єктів господарювання, що припиняються, та інших учасників відносин з припинення суб’єктів господарювання; проблеми забезпечення балансу їх інтересів; питання черговості задоволення вимог кредиторів у разі ліквідації суб'єктів господарювання;

– проблеми правового статусу органів суб’єктів господарювання на стадії їх реорганізації та ліквідації, у тому числі комісії з реорганізації суб’єкта господарювання, ліквідаційної комісії, ліквідатора; відповідальності посадових осіб суб’єкта господарювання за порушення, здійсненні в процесі припинення тощо [6, с.185].

Аналізуючи зміст положень статей 59-61 ГК, слід дійти висновку, що вони формулювалися з метою регулювання припинення суб’єктів господарювання з правами юридичних осіб (господарських організацій).

Реорганізація та ліквідація суб’єктів господарювання як правові поняття стосуються лише господарських організацій, що мають права юридичної особи. Ні ГК, ні ЦК не регулюють відносини, пов’язані з ліквідацією громадянина-підприємця [17, с.45-46], або ж його реорганізацією. Щодо фізичних осіб-підприємців вживаються терміни «припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця» (ст. 50¹ ЦК, статті 46-52 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [3, Ст.419] (далі – Закон про реєстрацію). Разом з тим, у Законі про реєстрацію в окремих нормах також зустрічаються терміни «позбавлення статусу підприємця фізичної особою» (ч. 1 ст. 4) та «припинення фізичної особи-підприємця» (ст.51). Необхідно зауважити, що донедавна відносини, пов’язані з припиненням діяльності громадянина-підприємця, були недостатньо врегульованими. На розв’язання цієї проблеми Законом від 19 травня 2011 р. [2, Ст.512] ЦК було доповнено ст. 50¹ «Обов’язки фізичної особи-підприємця за зобов’язаннями, пов’язаними з припиненням її діяльності», яка визначила основні заходи та порядок припинення діяльності громадянина-підприємця.

До проблем господарського права слід віднести питання, пов’язані з припиненням суб’єктів господарювання, які не мають прав юридичної особи. Йдеться про філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурних одиниць), утворені ними для здійснення господарської діяльності, які в теорії господарського права також віднесені до суб’єктів господарювання [6, с.186].

Актуальним завданням науки господарського права є формування доктринальних засад припинення суб’єктів організаційно-господарських повноважень, вироблення теоретично обґрунтованої концепції правового забезпечення відповідної сфери господарських відносин.

Рівень правового регулювання припинення суб’єктів організаційно-господарських повноважень у кодифікованих актах є недостатнім. Як зазначалося, ГК закріплює загальні положення про припинення лише суб’єктів господарювання. Положення ЦК, за загальним правилом, стосуються юридичних осіб приватного права. Щодо юридичних осіб публічного права, то норми ЦК поширюються на них лише у цивільних відносинах, якщо інше не встановлено законом (ч. 3 ст. 81 ЦК). Відповідно до ст. 82 ЦК порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Серед суб’єктів організаційно-господарських повноважень особливе місце посідають центральні органи виконавчої влади (далі – ЦОВВ) [5, Ст.385].

На підставі аналізу положень Закону про ЦОВВ та Порядку можна виділити такі аспекти правового забезпечення, що визначають характерні особливості припинення органів виконавчої влади (далі – ОВВ).

По-перше, особливий суб’єктний склад відносин з утворення, реорганізації та ліквідації, у якому знаходить своє відображення специфіка організації державної влади та розподілу владних повноважень між суб’єктами публічного права різного рівня в частині прийняття рішень у процесі припинення ОВВ. При цьому різноманіття суб’єктного складу обумовлюється також сферою виникнення та дії відносин з припинення: зовнішніми чи внутрішніми (всередині організації) (ЦОВВ та ТОВВ, що припиняються, зі статусом юридичної особи публічного права, ТОВВ без статусу юридичної особи публічного права, голова комісії з припинення, комісія з припинення, члени комісії, член комісії – бухгалтер, комісія з інвентаризації майна).

По-друге, функціонування у складі органу виконавчої влади територіальних органів виконавчої влади, які поділяються на дві групи: (1) зі статусом юридичної особи публічного права і (2) без такого статусу. Специфіка припинення ТОВВ зі статусом юридичної особи полягає в тому, що воно повинно відбуватися одночасно з припинення ОВВ, у складі якого функціонує ТОВВ, і за однаковою (за регламентацією) процедурою припинення. Очевидно, що загальні положення ЦК, присвячені юридичним особам, не передбачають особливостей припинення таких складних правосуб’єктних утворень. Не можна вважати, що ця проблема цілком вирішена і в Порядку. У ньому врегульовано лише окремі аспекти щодо ТОВВ зі статусом юридичної особи (п. 17). Низка важливих питань виявляються невирішеними, зокрема: щодо правил відповідальності ОВВ та ТОВВ перед їхніми кредиторами; щодо правового режим майна ОВВ та ТОВВ, за рахунок якого повинні задовольнятися вимоги кредиторів тощо. Щодо ТОВВ без статусу юридичної особи, то особливості припинення таких утворень, аналогічно як і структурних підрозділів суб'єктів господарювання або юридичних осіб приватного права, на сьогодні не регламентується на загально-нормативному рівні.

По-третє, аналіз положень ст. 5 Закону про ЦОВВ та Порядку дозволяє виділити два випадки ліквідації ОВВ: 1) без передачі повноважень та функцій міністерства, іншого ЦОВВ, що ліквідується; 2) з передачею повноважень та функцій міністерства, іншого ЦОВВ, що ліквідується. Передача повноважень та функцій дозволяє забезпечити безперервність здійснення повноважень та виконання функцій з формування та реалізації державної політики в процесі припинення ЦОВВ. Таку передачу повноважень та функцій можна розглядати як особливий вид правонаступництва у організаційно-господарських відносинах, на противагу специфіці регулювання майнових відносин при ліквідації юридичної особи (або господарської організації), яка згідно із закріпленою в ЦК та поширеною в літературі позицією не передбачає правонаступництва.

Поняття припинення суб’єкта господарювання можна розглядати як специфічну правову роботу. На думку В. С. Щербини, до змісту поняття «припинення» входять юридичні підстави («умови»), акти та процесуально-правові дії щодо припинення суб’єкта господарювання як суб’єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені господарським законодавством [17, с.44]. Існує визначення припинення суб’єкта господарювання через категорію юридичних фактів. Так, під припиненням суб’єктів господарювання розуміють сукупність юридичних фактів, при настанні яких суб’єкт господарювання припиняє своє існування як правова особистість.