Історія чотирнадцята, в якій розповідається про Дерево Рішень.

Сонечко сиділо на підвіконні і уважно спостерігало за тим, що відбувалося в класі. В класі було незвично шумно, а вчителька спокійно спостерігала за учнями. «Може, я час переплутало, і зараз перерва?» – стурбовано подумало Сонечко. Але ні – у сусідніх класах йшли уроки!

– У мене є пропозиція! –вигукнув риженький хлопчик. – Якщо вже ми вирішили вибирати, куди всім класом піти завтра, у суботу, то кращого рішення, ніж похід у ліс, просто не придумати!

«Ага, здається, я починаю розуміти» – подумало Сонечко. – «Діти вчаться приймати рішення!» Воно не помилилося.

Ідея рудоволосого хлопчати знайшла підтримку:

– І картоплю будемо на багатті пекти!

– І м'яч візьмемо – пограємо!

– А можна такі букети лісових квітів назбирати!

– Вудку б не забути, адже ми недалеко від річки будемо?

І тут пролунав тоненький голосок худенької дівчинки:

– Жаль, я з вами не зможу піти – мене мама не пустить, я тільки-но після хвороби...

Усі зніяковіло замовкли. Хотілося, щоб змогли піти всі, інакше суботній день буде не таким вже й яскравим і веселим...

– Послухайте, а що, коли всім разом сходити на циркову виставу?

– Так, давайте, адже незабаром цирк поїде, а ми ще й досі не бачили ні дресированих звірів, ні клоунів!

Здавалося, ця ідея сподобалася всім. Але відразу пролунав голос рожевощокого хлопчака:

– А всім гроші на квиток батьки дадуть? То-то й воно!

Його підтримала дівчинка з бантиками:

– Та й не хотілося б у приміщенні сидіти – таке тепле сонечко, на вулиці б погуляти!

– Ой, так що ж це ми – зовсім забули про саджанці! – сказала раптом дівчинка в смугастому светрі.

– Про що ти? Які саджанці? – почали розпитувати її всі.

– Невже ви не пам'ятаєте? – здивувалася дівчинка. – Ми ж збиралися біля школи сад посадити!

– Ні, це не тільки ми збиралися – це всі учні й учителі збиралися! – поправив її хтось.

– Але ж ми теж! – не погодилася з ним дівчинка. – А саджанці вже привезли, я сама бачила, їх біля шкільного ґанку склали. Завтра, напевно, усі прийдуть новий сад біля школи розбивати, а ми що ж, у цирк відправимося або в ліс на прогулянку? Ні, треба допомогти!

– Ну, от ще! – надувся рожевощокий хлопчик. – Субота – вихідний день, і не піду я ніякі саджанці саджати! Я відпочивати буду!

– І як ти потім усім в очі будеш дивитися?

– Мабуть, яблука й груші із цього саду першим будеш рвати?

Хлопчисько розсердився:

– Поки на цих прутиках яблука й груші виростуть, я встигну школу закінчити!

– Ну, то й що? Інші тут будуть учитися та тих, хто сад посадив, добрим словом згадувати!

Шум у класі наростав, як сніжний ком. Здавалося, ще трохи - і суперечка переросте в серйозну сварку. Але в цей момент учителька рішуче встала з-за столу.

– Зупиніться, – строго сказала вона. Учні замовкли. – Здається, настав час звернутися за допомогою до Дерева Рішень.

Хлопчики й дівчатка здивовано переглянулися.

– А що, це Дерево прийме правильне рішення? – непевно запитав хтось.

– Ні, – посміхнулася вчителька. – Само по собі воно рішення, звичайно ж, прийняти не може. Але може допомогти нам прийняти рішення...

І з цими словами вона розгорнула плакат, що дотепер лежав, згорнутий на її столі. На плакаті було намальоване Дерево. Було це Дерево не зовсім звичайним – на стовбурі красувалася кишеня червоного кольору, на гілках у ряд – ще три жовтогарячих кишені, а вгорі, на вершечку – велика зелена кишеня.

“Ух ти, – подумало Сонечко, – як світлофор догори ногами: червоний – внизу, а зелений - угорі”.

– Подивіться, ці кишені кольорами нагадують кольори світлофора, – сказала вчителька, нібито прочитавши думки Сонечка. – У червону кишеню, яка знаходиться внизу, ми покладемо з вами картку, де записана наша проблема – та, котру ми намагаємося вирішити. Червоний колір означає – «УВАГА». Отже, хто сформулює проблему?

– Проблема у нас така: іти в похід, у цирк або дерева саджати? – жваво викрикнув з місця високий хлопчик.

– Ні, проблема в іншому, – поправила його вчителька. – Хто ще спробує?

Дівчинка з бантиками сказала:

– Проблема в тому, куди всім разом відправитися завтра, у суботу!

– Так, це і є наша проблема, – погодилася вчителька.

Учні згідно закивали головами.

– Але я сказав те ж саме, – образився високий хлопчик.

– Ні, ти поспішив і відповів на запитання: які варіанти вирішення цієї проблеми в нас є! – поправила його вчителька.

Вона написала на картці «Куди піти всім класом у вихідний день?» і помістила цю картку в червону кишеню на стовбурі Дерева.

– Давайте напишемо на інших картках варіанти вирішення нашої проблеми і помістимо ці картки в жовтогарячі кишені на гілках Дерева, – запропонувала вчителька.

Із цим завданням упоралися швидко. Незабаром у кожній із жовтогарячих кишень красувалася картка: в одній – з написом «Піти в цирк», в іншій – «Піти в похід у ліс» і в третій – «Допомагати саджати дерева».

– А навіщо зелена кишеня? – нетерпляче запитав риженький хлопчик.

Учителька посміхнулася:

– У зелену кишеню ми переставимо картку з тим варіантом рішення, яке приймемо спільно.

– Це значить, що тільки одна картка з якоїсь однієї жовтогарячої кишені зможе перейти в зелену кишеню? – уточнила худенька дівчинка.

– Так, тільки один варіант із усіх запропонованих стане нашим рішенням проблеми, – підтвердила вчителька.

– Але знову не зрозуміло, яку ж саме картку переставити з жовтогарячої кишені в зелену! – сплеснула руками дівчинка з бантиками. – Ніяк нам це Дерево Рішень не допоможе...

– Ну, чому ж не допоможе, – заперечила їй учителька. – От ми зараз...

Але договорити вона не встигла, її перебив риженький хлопчисько:

– Вся справа в яблуках! Дивіться, там же, під жовтогарячими кишенями, намальовані яблука! Правильно? Уся справа в яблуках? – він з нетерпінням чекав відповіді. Вчителька не розсердилася, а розсміялася:

– Дійсно, подивіться уважно: під кожною жовтогарячою кишенею є два яблука – одне «сумне», із черв'ячком, а інше – «веселе», із маленьким сонечком. У кишені із «сумним» яблучком ми будемо вкладати картки, на яких написані негативні сторони варіанта рішення проблеми, а в кишеню з «веселим» яблучком – всі позитивні сторони цього варіанта. Потім ми зможемо їх порівняти. Той варіант, де найменше негативних сторін (менше карток у кишені із «сумним» яблучком) і найбільше позитивних сторін (більше карток у кишені з «веселим» яблучком), і стане нашим вибором, стане рішенням нашої проблеми!

Учні загомоніли – усі хотіли спробувати пограти з Деревом Рішень.

Дівчинка, що вийшла до дошки, дістала з однієї жовтогарячої кишені картку з написом «Піти в похід» і сказала:

– Під кишенею із цим варіантом рішення теж є дві яблучка-кишені. От зараз у «сумне» яблучко я покладу таку картку: «Не всі зможуть піти». А в кишеню з «веселим» яблучком – багато карток: «Можна картоплю на багатті пекти», «Можна пограти в м'яч», «Можна букети квітів назбирати»...

Сонечко підлетіло ближче, щоб усе бачити. Діти порівнювали вигоди й витрати кожного рішення, пропонували пересунути в зелену кишеню картку то з однієї жовтогарячої кишені, то з іншої...

Продзвенів дзвінок, але учні все ще не прийшли до єдиного рішення. Учителька сказала:

– У вас ще є час. Чи всі зрозуміли, як допомагає нам Дерево Рішень? Щось залишилося незрозумілим?

– Одне незрозуміло! Чому на тому яблучку, що праворуч - два сонечка, а на інших – по одному? – запитав рудоволосий хлопчисько.

Учителька на мить розгубилася.

– Не може бути! – сказала вона. – На «сумних» яблучках по одному черв'ячку, а на «веселих» – по одному сонечку...

Сонечко не відразу зрозуміло, що йдеться про нього – воно так захопилося, що сіло на плакат із Деревом Рішень, щоб краще все бачити й чути...

У РОК 4.5