Наочний матеріал
Історія шістнадцята, про те, що вибір не завжди означає «все або нічого»
Підлітаючи до школи, Сонечко зрозуміло, що відбувається щось дивне. З вікна доносилися голосні звуки якихось музичних інструментів. “У нас в Лісі, на болоті, жаби кращий концерт влаштовують,” – подумало Сонечко.
І воно полетіло до розкритого вікна.
У класній кімнаті діялося щось неймовірне. Кожний тримав у руках іграшковий музичний інструмент: хто – сопілочку, хто – барабан, хто – цимбали, а хтось навіть іграшкове піаніно. За допомогою цих інструментів діти створювали такий шум, що Сонечко на мить розгубилося.
Не менш розгубленою виглядала і вчителька.
– Будь ласка, припиніть! – голосно звернулася вона до дітей, намагаючись перекричати шум. Але пройшов ще якийсь час, перш ніж у класі, нарешті, встановилася тиша.
– Що тут відбувається, поясніть! – строго запитала вчителька.
– Як що? – пролунали у відповідь здивовані вигуки. – У нас - репетиція! Післязавтра – наш концерт у дитячому садку! Хіба Ви забули?
– Ні, нічого я не забула, – відказала вчителька. – Але ми домовилися, що кожний з вас вдома вивчить мелодію по нотах, сьогодні вже знатиме свою партію... Тепер я бачу, що вдома ви нічого не готували...
Діти винувато опустили голови.
– Ми не те щоб не готувалися... – почало рудоволосе хлопча. – Тобто, ми, звичайно, готувалися...
Він трусонув головою, остаточно заплутавшись у поясненнях, і всі в класі, включаючи вчительку й Сонечко, розсміялися.
– Розповідайте все по-порядку, – сказала вчителька, усе ще посміхаючись.
Дивлячись, що вона не сердиться, всі кинулися пояснювати. З їхніх розповідей Сонечко зрозуміло от що.
Щоб підготуватися до виступу й добре зіграти свою партію на музичному інструменті, треба тренуватися: не раз і не два програти мелодію, звернути увагу на силу звуку й темп... Якщо кожний добре потренується вдома, то в класі, на загальній репетиції, треба буде лише кілька разів зіграти всім разом – і номер готовий!
Дотепер усе було зрозуміло: чим більше часу кожний потренується вдома, тим краще вивчить свою партію і краще буде грати на своєму інструменті!
І ось тут виявилося, що не все так просто. Легко сказати: більше часу потренуватися вдома! А де його взяти, цей час?
З розповідей учнів виходило, що всі вони розраховували на свій вільний час. Кожний знає, що вільний – це той час, що залишається після приготування уроків на завтра та після відвідування спортивних секцій, занять кружків художньої самодіяльності, м'якої іграшки, в'язання, вишивки, макраме, а також занять танцями, музикою, співом, малюванням і так далі. („Які вони молодці! – с повагою подумало Сонечко. – Які різні в них захоплення!”).
Виходило, що вільного часу не так вже й багато! Його не вистачало і для того, щоб прибрати у своїй кімнаті, і для того, щоб гарненько потренуватися у грі на музичному інструменті.
–
Перед кожним з нас стояла проблема
вибору, – сказала дівчинка з бантами,
і всі згідно закивали головами. – Як Ви
нас учили, ми зважили всі позитивні та
негативні сторони...
Виявилося, що якщо не прибрати в кімнаті – мама засмутиться і, втомлена, буде прибирати сама. А якщо не вивчити мелодію і не потренуватися грати на музичному інструменті, підведеш товаришів і вчительку! Зваживши всі „плюси” і „мінуси”, багато хто із дітей вирішили все-таки прибрати у кімнаті, а потренуватися в грі вже перед загальною репетицією, у школі. Тому в класі й стояв такий шум.
– Тепер мені все зрозуміло, – сказала вчителька. – І що: вдалося вам у такому шумі вивчити свої музичні партії?
– Ні, не виходить поки, – неохоче відповіли діти.
– Боюся, що й не вийде! – зауважила вчителька.
– Як же так? – вигукнув рудоволосий хлопчисько. – Ми ж усе робили правильно! Спочатку визначили проблему, потім – варіанти її вирішення, у кожного варіанта знайшли позитивні й негативні сторони... Що ж було неправильно?
Учителька посміхнулася:
– Ви думали, що вибір – це „все або нічого”, „або-або”. Або прибираємо в кімнаті, або одержуємо навички гри на музичному інструменті.
– А як же інакше? – здивувалися дітлахи.
– Насправді в житті часто доводиться робити інший вибір: „трохи менше чогось одного – трохи більше чогось іншого”. Такий вибір називається компромісним.
Учні притихли.
– Виходить, не треба було „до блиску” порядок у кімнаті наводити, – задумливо проговорив хтось із дітей. – Досить було іграшки скласти та пилючку витерти. Тоді й час для репетиції залишився б...
„А це ж правильно, – думало Сонечко, направляючись до рідного Лісу. – Вирішувати „все або нічого” доводиться не так часто. Набагато частіше використовується компромісний вибір. От, приміром, я трохи раніше полетіло із цієї гучної репетиції, зате трохи довше посиджу із друзями за чашкою чаю...”