3.Споживчі товари і послуги та виробничі товари і послуги. Споживачі і виробники.

Всі товари й послуги можна розділити за ознакою споживання. Якщо вони споживаються в процесі задоволення потреб людей, то це прямі (споживчі) блага. Можна задовольняти споживчими благами особисті, групові, фізіологічні або соціальні потреби як за свої власні кошти, так і за рахунок державного бюджету. Приклади споживчих благ: одяг, житло, товари побуту, товари особистої гігієни, циркові та театральні вистави, транспортні перевезення.

Якщо ж товари і послуги споживаються в процесі виробництва інших товарів і послуг - то це непрямі (інвестиційні, виробничі) блага. Інвестиційні товари - це ті товари, що купує фірма для виробничої діяльності: верстати, устаткування, транспорт. Фірма споживає і виробничі послуги: юридичні, рекламні, аудиторські.

Отже, споживають товари і послуги, тобто використовують їхні корисні властивості не тільки окремі люди, родини (домашні господарства), але і всі види фірм, тобто – споживачі. А виробниками, тобто тими, хто виробляє товари та послуги, є фірми.

У процесі виробництва фірми є споживачами виробничих товарів і послуг (виробничих ресурсів).

4. Індивідуальні та суспільні товари і послуги

Товари індивідуального споживання (предмети споживання і засоби виробництва) мають наступні ознаки:

- такі товари можуть ділитися, тобто існувати у вигляді порівняно малих одиниць, які доступні різним покупцям;

- ці блага піддаються так званому «принципу виключення», тобто з числа споживачів виключається та людина, яка не в змозі заплатити за благо ринкову ціну;

- власником товару або послуги стає лише той, хто бажає та здатний заплатити за благо;

- такі товари і послуги виробляються в основному бізнес-сектором.

Споживачами товарів і послуг індивідуального споживання є домашні господарства та фірми.

Суспільні (державні) товари і послуги - власне кажучи не є товарами: а) вони створюються не для продажу споживачам, б) не купуються і не продаються на ринку. Ці блага мають такі риси:

- на ці блага не поширюється "принцип виключення", тобто неможливо виключити людей з процесу споживання даних благ, якщо ці люди не хочуть або не можуть за них заплатити;

- на ці товари і послуги не поширюється «принцип конкурентності», тобто споживачі (домашні господарства або фірми) не конкурують один з одним за можливість споживання корисних властивостей такого товару або послуги. Скільки б не було б споживачів, існує можливість спільного споживання одного блага, при цьому кількість і властивості цього блага не змінюються.

Незважаючи на те, що безпосередній споживач не платить за суспільні блага, ці товари і послуги безкоштовними назвати не можна. Їх оплачують всі члени суспільства, навіть ті, хто їх не споживає. Кошти на виробництво суспільних товарів і послуг держава збирає у вигляді податків.

Класичним прикладом суспільних (державних) благ є маяк, сигналами якого користуються всі морські судна. До суспільних благ можна віднести суспільну безпеку, національну оборону та багато чого іншого. Розглянемо приклад суспільного блага: феєрверк під час святкування Дня міста. «Принцип виключення (невиключення)»: неможливо провести святковий феєрверк тільки для тих, хто заплатить за це видовище (його видно з усіх боків). Принцип «неконкурентності»: незалежно, скільки жителів перебуває на площі - всі можуть одержати задоволення від видовища. Оплачують феєрверк жителі міста через податки.

Методичні рекомендації. При визначенні конкретних прикладів суспільних товарів і послуг виникають деякі труднощі. Наприклад, публічні бібліотеки не підлягають «принципу виключення» і «принципу конкурентності». Суспільство штучно зробило цю послугу суспільною. Такі товари і послуги називаються квазісуспільними, або квазідержавними (лат. quasi — нібито) благами.

При викладанні економіки в молодшій школі рекомендуємо використати тільки термін суспільні товари і послуги. До них відносяться: а) бібліотеки, музеї; б) профілактичне медичне обслуговування; в) пожежна охорона, поліція та ін. На дані блага можуть бути встановлені ціни, а індивідуальні власники можуть за плату забезпечувати ними споживачів. Однак індивідуальні власники не беруть на себе весь обсяг виробництва таких благ. Це завдання виконує держава, щоб не допустити нестачі суспільнокорисних товарів і послуг.