Порівняння інвентарю

Джерела	В середньому на господарство					% господарств без робочої худоби
	Плуги, букери	Жатки	Робочі коні	Корови	Всяка худоба
Земська статистика 1886 року	0,3	0,03	2,1	1,8	4,5	20,6%
Улейніков	1,0	0,3	3,1	2,7	7,6	33,2%
Земська статистика 1901 року	0,9	0,3	2,3	2,1	6,7	25,9%

У відділі мертвого інвентарю різниця найбільш вагома, відносно плугів різницю пояснювали вище, відносно жаток – вона досить зрозуміла, адже їхнє розповсюдження доволі недалекого минулого. В живому інвентарі, за Улейніковим, стан колоністів висвітлюється в доволі вигідному положенні, аніж за земськими переписами, які дуже схожі між собою. Кількість різної худоби різниться знов на користь Улейнікова, виключно завдяки різному підходу до підрахунку, і за статистикою 1886 року, наведена цифра повинна бути завищена. Якщо рахувати телят та овець, то на двір за переписом 1886 року буде по 14,9 штук різної худоби. Відсоток безкінних знов таки наближає два земських джерела, виділяючи вже несприятливий для колоністів бік.

Підводячи певні висновки з порівняння всіх джерел в обидвох уїздах, слід визнати, по-перше, що різниця в картині, зображуваній різними джерелами в їхніх цифрах зовсім не суттєва, якщо ж десь і проявляється занадто велика різниця, то це пояснюється перш за все різницею в прийомах і програмах спостереження, а також значною невпевненістю певних даних. І ті висновки, які розділяють авторів не завжди знаходять вагому основу в об’єктивних даних: цифри, які здобуті авторами знаходяться в більшій злагоді між собою, аніж побудовані на них висновки. Другий вагомим висновком є те, що найбільш разюча різниця знаходиться між Улейніковим та Канкрином, земська статистика завжди, у випадку розходження між авторами, займає між ними середину. Це ще раз підкреслює про цінність даних земської статистики.

Надалі ми переходимо до розгляду економічного стану євреїв-колоністів, за основу взявши земські статистики.

3.1. Короткий економічний огляд колоній та адміністративне управління.

Всього єврейських колоній в Катеринославській губернії 17. Найбільш ранніми колоніями були – Весела, Красноселка, Межиріч – які утворились в 1846 році, а найпізніша – Хлібодаровка в 1855/63 р., більшість колоній утворились в 1855 році.

Всі єврейські колонії в адміністративному відношенні складали 4 сільських прикази: Графський, Новозлатопольський, Приютинський та Затлишенський; ці прикази відповідають приблизно сільським волостям. На чолі приказів стоять призначені адміністрацією сільські начальники, влада яких нагадує владу сільських волосних старшин, відрізняється деякими специфічними рисами. В кожній колонії представником влади був виборний шульц (староста), в допомогу йому обирались два бейзицера, терміном на 2 роки, обов’язки шульца відповідали обов’язкам сільського старости. До 1 січня 1905 року влада над усіма єврейськими колоніями та нагляд мав особливий Опікун над єврейськими колоніями, з окремою канцелярією, яка розташовувалась в м. Маріуполі. З 1905 року опікунства відмінені, і колонії повністю знаходились під владою земських начальників. В зв’язку з цим наступна інстанція – Управління Державного Майна – замінена новою – Губернаторська Присутність. В іншому ж колонії зберегли свій устрій, який характеризувався великою опікою. Одним з проявів цієї опіки був зникаючий інститут мустервітів, або зразкових господарів з німців, розселених в колоніях в якості керівників колоністів у занятті землеробством. В деяких колоніях вони вже зникли, в інших – втратили значення свого існування.

Один з приказів – Графський – охоплював собою дві колонії Олександрівського уїзду, 4 колонії Маріупольського.