48

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ1. ІСТОРІОГРАФІЯ……………………………………………..……5

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЄВРЕЙСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ НОВОРОСІЇ…………………………..………………………………………..12

РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ЄВРЕЙСЬКИХ КОЛОНІЙ КАТЕРИНОСЛАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ …..………………………19

3.1. Економічний огляд колоній та адміністративне управління …..30

3.2. Територія та населення…………………………………………….31

3.3. Освіта…………………………………………………………….….35

3.4. Землеробство…………………………………………………….…37

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….......45

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ………………. 47

ДОДАТКИ

ВСТУП

Серед чисельних різноплемінних груп населення півдня Росії, чи не найцікавішою групою виявляються єврейські колоністи.

Виключний стан, в якому опинились євреї в Росії, а особливо погляди суспільства на них, і дає упереджене ставлення до євреїв.

Однією з найпоширеніших думок є те, що євреї – це виключно торгова нація, і весь час утворюється ілюзія, що євреї лише торговці, і всі кола міського населення звикли асоціювати євреїв з комісіонерами, банкірами та лавочниками.

А між іншим євреї страждали пауперизмом, і лише з троє з сотні мали достатній капітал і жили безбідно. А те, що євреї –землероби для декого може бути відкриттям, адже цим питанням займалися певні особистості, а широкого роз гласу не набувало.

А дійсно існували цілі колонії поселенців, де євреї займались землеробством на надільній землі. І в житті, і в літературі про землеробів маємо дві протилежно-діаметральні думки: одні намагалися довести, що євреї не здатні працювати на землі і не працюють, інші ж, навпаки, надають факти про те, що євреї – це звичайні землероби, які мало чим відрізняються від іншого землеробного населення.

Актуальність даної роботи полягає в дослідженні історичного минулого рідного краю та його населення, а саме Запорізької області, територія якої входила до складу Катеринославської губернії.

Метою даної курсової роботи є аналіз теоретичної літератури та архівних документів для висвітлення всіх думок і за, і проти єврейської колонізації Катеринославської губернії. В даній роботі спробуємо розкрити загальні риси та економічний стан єврейських колоній кінця 19 та початку 20 століття.

Об’єктом дослідження є єврейські землевласницькі колонії Катеринославської губернії.

Предметом дослідження є соціально – економічний розвиток єврейських колоній.

Завданнями даної роботи є:

• Розкрити історичні передумови створення єврейських колоній.

• Охарактеризувати особливості єврейської колонізації на основі історичних документів.

• Дослідити економічний та соціальний розвиток єврейських колоній.

• Порівняти дані по єврейським колоніям з даними по Олександрівському уїзді та Маріупольському уїзді.

При виконанні курсової роботи було використано наступні методи дослідження:

• Проблемний;

• Пошуковий;

• Порівняльний;

• Узагальнення;

• Аналізу та синтезу.

Практичне значення даної роботи полягає в тому, що дані матеріали можна використовувати для підготовки до уроків історії вчителям та студентам.

Структура даної роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ

За весь час існування колоній, з кору в рік представлялися численні офіційні звіти про стан єврейських земельних колоній, призначалися численні та різноманітні їх ревізії, і всі ці звіти та ревізії проходили до самих суперечливих висновків стосовно основного питання – чи займаються євреї землеробством. Нижче наведено декілька прикладів – відгуків про єврейські колонії, - відгуки від офіційних осіб.

Єврейські земельні колонії з’явилися вперше на півдні, в Херсонській губернії, на початку ХІХ століття, а потім вже років через 30 – 40 в Катеринославській губернії.

Одним з перших ревізорів єврейських земельних колоній був чиновник Ланов. В 1812 році, через декілька років після формування Херсонських колоній, оглядаючи ці колонії, він надав свої висновки такого змісту: «Євреї, зібравшись з силами від хвороб, почали вже відповідально ставитись до своїх господарств…» і «якщо влада не залишить їх, по потребі, своєчасною допомогою, то можна сподіватися, що подолавши всі головні труднощі, з новими для них обов’язками – могли б в короткий час зрівнятися з порядними землевласниками, тим паче всі вони бажають продовжити практикуватися в землеробстві» [Нікітін В.М. «Євреї-землевласники», 1887. С.74]

Через два десятиліття, в 1835 році, інший чиновник Фаддєєв, зафіксував, що колонії в «розореному стані», колоністи мало займаються землеробством, багато хто «мало радів» з приводу господарства, а причиною цього було те, що «більша частина поселенців вийшла із дрібних євреїв, яких змусили крайнощами до створення поселення, а ці люди або за тілесною слабкістю не могли стати землевласниками, або використовуючи всю хитрість та лукавство для того, щоб жити, як можна довше, за рахунок казни, потім вимагають продовження пільг, і лише називаються землевласниками, користуючись всіма перевагами цього звання». Місцевий Комітет Попечітельства, членом якого був Фаддєєв, однако, відправив в Міністерство висновок про те, що досвід утворення та організації єврейських земельних колоній заслуговую подальшого продовження з поваги до користі, яка б могла бути, у випадку, якщо євреї стануть гарними сільськими господарями, хоча б в наступних поколіннях, тоді буде доведена можливість привернути ще більшу кількість євреїв та їх однодумців до заняття землеробством. [188-192]

Пройшло ще 10 років, і з Міністерства в 1845 році було направлено Карцева, і після дослідження тих же колоній свідчив, що «дехто з поселенців засвоїли землеробство і освоїли його, більша ж частина мріяла про промисловість і не виявила себе ні в одному ні в іншому». Тільки 1/5 всього населення колоній займалася землеробством з успіхом, 1/5 – з певним успіхом, інші ж або зовсім слабо або зовсім не займалися землеробством. [с.285]

З 1851 року з’являються звіти про Катеринославські колонії, які утворилися до цього. В цьому ж році міністр Кисельов направив в колонії як Херсонської, так і Катеринославської губернії свого секретаря Іславіна для кінцевого вирішення невирішеного питання: чи можливо євреїв навернути до хліборобства, і які для цього треба прийняти міри. На думку Іславіна колонії опинилися в доволі незадовільному стані, тому що «колишня влада не піклувалась про євреїв анітрохи», а навпаки потурала бродяжництву, залюбки видаючи кожному, звісно, за по законну сплату паспорти на відлучку, а в відсутність господаря та дорослих синів сімейство не особливо раділо про господарство, будинки перетворювалися в руїни, а робоча худоба не існувала або продавалась, земля ж залишалась необробленою або здавалась в оренду за мізерну платню». Вказати на кількісні причини необлаштування колоній, Іславін, між іншим, зупинився на «згубному звичаї» ранніх шлюбів, завдяки яким «народ до того знесилився, що якщо не прийняти міри проти ранніх шлюбів і не змусити молоді сім’ї заводити повне господарство, то євреї ніколи не будуть землеробами» [с.285]

В 1852 році інший міністр, Муравйов, знову відряджає чиновника, віце-директора Департаменту Рудницього, з тотожною метою; оглянути колонії і «поглянути в якій мірі здійснили задуми влади зробити євреїв осілими землеробами».

Результат огляду Херсонських колоній був таким, що одна третя хазяїв виявилася заможними, приблизно 1/3 менш заможними, які потребували заохочення, прикладу та нагляду, а інші вважалися зовсім бідними та бродячими. Деякі колонії «мали вигляд набагато кращий, аніж об’єднання м. Берислав і християнські села, друга – незадовільна. Катеринославські колонії були «доволі гарними», поколінню, яке перенаселено дорослими рідко вдавалося стати гарними землеробами, а особливо ті, які прийшли дітьми ,а особливо ті, які народилися на місці не уявляли, навпроти, жодної різниці від колоністів німців. «Молоді та народжені в колоніях євреї займалися з задоволенням своєю справою, або навіть якщо гірше колонії німців, то в будь-якому випадку краще сусідів християн, не тільки приватних, але й казенних». «Євреї можуть бути землеробами і з часом принесуть користь державі нарівні з іншими землевласниками». [411-421]

В 1865 році, тобто через 6 років, - нова ревізія члена Ради Міністерства Іславіна, все з тією ж метою, можливо недосяжною – «перевірити наскільки євреї були успішними в земельній діяльності», і новий, - зовсім протилежний відгук. Іславін виявив, що «всі пожертви влади землею, грошима чи працею не були винагороджено: перетворити євреїв на осілих землевласників не вдалося і не вийде, якщо не з’являться особливі енергійні розпорядження, щоб народонаселення було в певному складі, щоб усіх, хто розбігся по містам та поселенням скликати в колонії після першого врожайного року». Хоча цей виклик і «потурбував багатьох тих, хто займався торгівлею та різними промислами, поза місцем проживання, але отримали землю, гроші та ліс на побудову та заведення скотини, різними пільгами та перевагами при умові заробляти собі на хліб володінням землі, а тому й були зобов’язані з неї заробляти на проживання». Він також віднайшов, що «колись все ж потрібно змусити євреїв-землевласників зайнятися тією справою, на яку їх визвали урядом»[472-475].

Рік потому, в 1866 році, новий чиновник, Клаус, був відряджений Міністерством, знову приходить до зовсім протилежного висновку. На його думку, єврейська колонія «являла собою картину дійсного землеробства, а деякі з них, навіть доволі заможного господарського побуту, в особливості в порівнянні з іншими російськими поселеннями, які зустрічались на його шляху». Серед євреїв-землеробів «настав рішучий поворот в тому напрямку, якого так хотіла домогтися влада». Клаус висловлює «щире переконання в тому, що облаштування єврейських поселень Херсонської та Катеринославської губерній, на основі складеного комісією проекту із змінами та доповненнями, призведе до точного успіху поселення і послужить з одного боку – до спростування доволі поширеної думки, що євреї, за їхніми племінними властивостями, нездатні до землеробства, а з іншого боку – до виправдання попередніх діячів, які не переставали вірити в загальнолюдських властивостях єврейського племені, працювали на користь єврейських колоній» [с.551].

Пройшло ще декілька років, і відряджений для цих цілей полковник Бартоломей, між іншим, повинен був оглянути і єврейські колонії. Бартоломей як в Херсонській так і в Катеринославській губерніях в єврейських колоніях «не побачив господарства на подвір’ях, їхня відсутність, а за рідкими випадками і запасами соломи, - служили доволі вагомою відзнакою», говорить полковник, «не землевласницький характер євреїв». Хоча в деяких колоніях і були євреї, які мали значну кількість коней та рогатої худоби, але це були доволі рідкісні приклади, завжди розкривали в євреїв не хліборобів, а торговців худобою та кіньми. Бартоломей приходить до висновку, що євреї «самостійного господарства не вели»[с.630].

В 1880 році новий ревізор Міністерства старший радник Івашинцев збирав відомості про стан колоній і прийшов до висновку, що «євреї своїм працелюбством і прагненням стати по можливості гарними землевласниками цілком виправдовували сподівання влади». Єврейські колонії «за своїм виглядом не лише не поступалися російським селам, а більшість були набагато кращими ніж російські села і красивіші від останніх», «євреї-колоністи щиро були прив’язані до землеробства»[650].

Через рік, старший радник Тихєєв, керуючий державними справами та майном Херсонської та Бессарабської губерній надав, за вимогою Міністерства висновок про стан євреїв-землевласників. Тихєєв наголошував, що в єврейських колоніях «більшість садиб складалася з одного будинку, навколо якого не було жодного натяку на осілий стан життя, ні тину, ну приміщень для худоби, ні будь яких господарських надбудов, ні городу для вирощування овочів, ні дерев, ні кущів». «Євреї не хочу заробляти гроші на кусок хліба важкою працею, а за складом свого розуму та здібностей – вони забезпечують себе іншим шляхом». Взагалі, на думку Тихєєва, спроба навернути євреїв до землеробства не мала жодного успіху.

Далі були наступні ревізори: Островський в 1892 році, Тисеран в 1898 році та Елачичав в 1899 році.

Перший, оглянувши колонії, дійшов до суперечливих висновків: «зовнішній вигляд колоній справляє сумне враження. Домовитості не помітно».

«Що стосується благополуччя євреїв-колоністів, якщо вони навіть не прирівнюються до німців-колоністів, то в будь-якому випадку набагато заможніші за російських християн. І пояснюється це постійною і численною опікою зі сторони влади». Взагалі, особистий огляд колоній привів станс – секретаря Островського до висновку, що вони, не являють собою землевласницьких поселень, які були б схожі на російські та німецькі колонії»[с.8].

Другий, з перелічених ревізорів через 6 років отримав зовсім інші враження. Він виділив, що «колоністи не менше інших мають здібності до землеробства і складають клас добрих землеробів, цілком здатних до подальшого розвитку: вони працьовиті, тверезі, бережливі і являють собою гарних сільських робітників».

До такого ж рішення прийшов і третій ревізор, на думку якого «невдачі колонізації євреїв протягом довгого часу обумовлюються тим, що більша частина перших поселенців були вкрай не пригідними до землеробства. В даний же час друге і третє покоління перших поселенців-колоністів, які народилися і виросли в колоніях, трохи-потроху звикло до землі і сільськогосподарської праці, сформулювало ядро справжніх землеробів».

Нарешті, Херсонський губернатор в звіті в 1899 році наголосив, що «підбір все покращується і на той момент вже 3 та 4 покоління в кожній єврейській колонії утворилась доволі вагома частина тих, хто дійсно прив’язалися до землі і за умовами свого побуту не відрізняються від землеробів російських та німецьких».

Саме це і є прикладами чисельних офіційних відгуків, донесень, досліджень, що є не лише накопиченням літератури про колонії, а й заповненням Міністерських архівів, а ще важливим поштовхом політичної діяльності стосовно колоній, під їхнім впливом винаходились і втілювались в життя різні «заходи», проводились дослідження над людьми.

Як це не дивно, але люди, які займалися даною справою мали доволі різні погляди на ситуацію з приводу того чи є факт, чи його немає. Люди, які спостерігаючи один і той самий предмет, часто в один і той же час бачили зовсім різне, протилежні риси, і не помічають того, що іншим кидається в очі. І не лише бачать, а ще й впевнені в гостроті зору, і певним чином діють на цей предмет. І навіть, якщо у відношенні фактів могли бути настільки протилежні погляди, то про причини не успіхів євреїв в землеробстві й тим паче зрозумілі. Тут, з одного боку стоїть переконання в тому, що виною всьому є єврейська натура, а з іншого – невміння і зловживання влади.

Таке, на перший погляд незрозуміле явище може стати зовсім іншим, якщо прийняти до уваги, з одного боку зв'язок даного питання з загальним напрямком нашої внутрішньої політики, а з іншого – з постановкою всього питання по справі колонізації, а також за наявності зацікавленості влади. Загальна внутрішня політика безперечно відчувалась на відношенні до єврейських колоній, також зрозумілим є зв'язок зацікавленості чиновників, які наглядали за колоніями.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЄВРЕЙСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ НОВОРОСІЇ

Наводимо коротку історію виникнення і розвитку єврейських землеробських колоній на півдні Росії, які були результатом спроби розширити єврейське питання.

Єврейське питання в Росії має своє коріння ще у часи Московської Держави, коли до всіх іноземців ставились ворожо, як до бусурманів, і намагалися не підпускати їх до Москви. Це питання загострилося соціальним інститутом «осілості» при Катерині ІІ, коли з приєднанням Білорусії, в Росії опинилося одразу чисельне населення євреїв. За наказом 1791 року був введений кордон осілості, за правилами якого євреї не мали права проживання.

З тих пір єврейське питання не сходило зі сцени, і неодноразово привертало увагу влади. Офіційним визнанням постійного існування єврейського питання слід вважати твердження «Особливого Комітету» про євреїв, який розкрив «Положення про євреїв» в 1804 році. В цьому положенні визнавалося, між іншим, корисним створити клас євреїв-землеробів, заохотити їх до землеробства. Цим було покладено основу нової політики влади по відношенню до євреїв: євреям дозволялося придбати землю у власність, та орендувати її, переселятися бідним євреям на державні землі, з правом отримати гроші в кредит і на певних пільгах; все це в межах точно вказаних губерній. З тих пір розпочалася історія заходів влади по наверненню євреїв до землеробської культури, прищеплюючи їм бажання «практикуватися в шляхетній праці землероба».

Заходи які було застосовано з цією метою майже на протязі століття були доволі різноманітними і майорять масою прикладів бюрократичної кмітливості. Що ж поєднує всі ці заходи, так це їхня головна мета – повністю опікати нових землеробів, в усіх проявах їхнього життя, по можливості, не залишаючи нічого від єврейської натури. Крім цієї головної риси політики влади по відношенню до євреїв-землеробів, слід відмітити ще й крайню непослідовність і коливання в здійсненні винахідливих способів зробити по можливості швидше євреїв такими, якими їх хотіли бачити автори різних проектів. Не встигали як слід провести в життя будь-який захід і чекати його результати, але старі засоби відмінялися, а їх заміняли новими, продиктованими «посиленою та благодійною опікою влади».

Самий початок грандіозних заходів – зробити євреїв здібними «до практикування в шляхетному занятті», - було вельми характерною рисою всієї справи. З зібраного та жебрацького міського населення євреїв західних губерній, які займалися різноманітними ремеслами, обиралися найбідніші та нездатні. Цьому сприяла, по-перше, пільга, яка надавалася переселенцям по рекрутському наборі, відкупитися від якої не могла біднота, по-друге, - сама єврейська кагала, яка прагнула звільнитися від повинності, - яка потребувала благочинну допомогу. З міст та містечок збиралась вся єврейська голота, якій нічого було втрачати, і не мали ніякої надії на допомогу на місці. Їх приваблювала невідомість, але на їх думку, краще майбутнє, в сподіваннях на суттєву допомогу влади, вони йшли на південь в Новоросію, йшли довго, з великими жертвами. В довгій дорозі вони відчували скруту і доходили до місця поселення з чималими втратами в особистому складі від хвороб, смерті й калатнечі. Але те, що вони витримали в дорозі, було нічим, порівняно з тим, що чекало на них на місці поселення. Адже колонізація нових країн та місцевості завжди вимагає великих коштів та жертв. Багато хто гине в боротьбі з природними явищами, з несприятливими умовами на нових місцях, поки життя все ж не переможе. І перш ніж зміцнитися новозаселені території, проходять декілька поколінь, і господарство приходить до норми.

Південні степи Новоросії не були винятком з загальних правил: навіть іноземні вихідці, які селились з великим запасом власних коштів та з великими пільгами та допомогою від російської влади, потерпали і надсилали слізні прохання про допомогу. Але ще в гіршому стані знаходились євреї. Повністю незнайомі зі справою, відсутність помешкання, заробітку, необхідного обладнання, крадіжки та зловживання влади, неврожаї, епідемії переслідували поселенців протягом багатьох років. Приходили вони знесилені дорогою, хворі, і одразу ж мали стати до роботи: облаштування на нових місцях, працювати, роблячи те, про що не мали жодної уяви. Їм видавали допомогу на облаштування, але перед усім треба було намагатися не померти з голоду, і частина грошей йшли на харчування, а інша частина витрачалась просто ні на що, так як всієї допомоги не вистачало на постановку господарства, а про частину не йшло і мови. Не дивно, що багато хто втікав у міста, де можна було принаймні знайти харчі. До того ж, міста, які швидко розвивалися вимагали різного роду ремісників, і тому євреї знаходили там певний заробіток. Ті хто втікав були піддані різним репресіям, їх намагалися спіймати і помістити в колонії, або ж використовували дані втечі в своїх інтересах.

Але крім несприятливих умов в місцях проживання на єврейську колонізацію впливали внутрішня політика по відношенню до євреїв, а також невпевненість у потребі створення єврейської колонізації. Незабаром, після переселення євреїв на південь Росії, був закритий доступ до подальшого переселення. Через велику кількість складнощів, які отримували поселенці, або браком коштів, або подальше тлумачення закону Міністерства, в 1810 році було заборонено приймати нових поселенців в дані колонії. В 1820 році було знов дозволено переселення євреїв, основною причиною була недостатність робочих рук в колоніях, так як виданий перед тим закон забороняв наймати робочих християн, остання заборона була продиктована релігійними переконаннями, але все ж таки, ймовірно мало зовсім інший фінансовий бік: боротьба з втечами в Новоросію кріпосних християн і станоутримання колоністів.

І знов до Новоросії ринула нова хвиля єврейських переселенців, які крім всього іншого гнобились законом від 11 квітня 1828 року, за яким до 1824 року євреям слід позбутися в селах оренди, шинків та осілого житла, пошт, а до 1825 року неодмінно, висилитися з міст та містечок, або ж розпочати землеробство на вільних землях поміщиків, - закон про який було повідомлено населенню раніше навіть до офіційної публікації. Кількість євреїв в єврейських землеробських колоніях була така велика, що знов змусило владу припинити переселення євреїв в Новоросію, що було підтверджено в 1823 році.

Новим положенням про євреїв, яке вийшло в 1835 році, знову дозволялося на відомих умовах переселення євреїв в Новоросію. В тому ж році виникла і введена в дію законним шляхом думка про направлення переселення євреїв до Сибіру, а в 1837 році ця міра була скасована, а переселення євреїв до Сибіру «припинено назавжди», ті, котрі виявили бажання переселитися до Сибіру були повернуті в Новоросію, зупиняючи їх на шляху до Сибіру, «в їхніх інтересах» в 1850 році, адміністративне розпорядження переселення в Новоросію було значно стиснено, на противагу закону, який існував, а в 1852 році старанно відшукували та втілювали в життя «способи полегшення євреям поселення та облаштування їхніх господарств». До 1858 року вже місцевий Комітет відмовлявся приймати нових євреїв-переселенців, до повного облаштування прибувших до цього, опираючись на те, що на півдні було подорожчання будівельних матеріалів, не вдосталь соломи та полови, а також нестача робітників, які обходились занадто дорого. Нарешті в 1866 році, попередня система колонізації євреїв мірами влади була остаточно скасована і не підлягала відновленню.

Для успіху в залученні євреїв до землеробства приймалися всі можливі заходи, націлені на одну мету – «не залишити нічого для самостійного життя та єврейської натури». Для цього було введено жорсткий нагляд цілого ряду опікунів над колоніями: шульці, бейзецери, зразкові господарі, наглядачі, сільські начальники, та багато інших, які тим чи іншим були причетні до землеробської культури в єврейських колоніях. При цьому контингент цих чиновників змінювався залежно від більш або менших результатів нагляду: в цій справі були залучені представники всіх професій, навіть доходячи до військових – воєнні наглядачі над єврейськими колоніями були відставники: унтер-офіцери, в якості насадження землеробської культури. Доволі сурова регламентація намагалась замінити нестачу власної ініціативи: намагалися керувати кожним кроком колоністів; розроблялися різноманітні правила та інструкції, встановлювалися громадські робітничі упряжи, складалися інвентарі, які слід було обов’язково мати, декілька сімей, зовсім різних та чужих одне одному, інколи навіть з інших губерній, поєднувалися в одне єдине господарське ціле поселялися в одній хаті, в так звані зведені сім’ї; колоністи ділилися на класи, і кожній колонії велися підрозділові списки. Невстигаючі в землеробстві або просто нерадиві піддавалися штрафам: пеня та утримання на хліб та воду, під наглядом десятинників. Таким господарям заборонялося від’їжати з колоній, а коли закінчувався термін (а саме 6 років) їх залишали без звання землероба і землі, здібних віддавали в рекрути, а інших відсилали до Сибіру, але рекрутство не застосовувалось взагалі. Крім суворості застосовували також пільгові міри, у вигляді допомоги, нагороди, звільнення від рекрутства.

Все це як репресивні так і пільгові міри, так і дріб’язкова регламентація давали різним чиновникам, які були приставлені до колоній, широкий простір для чисельних зловживань та крадіжок. Стабільний прибуток давала одна заборона виїзду на заробітки: за певний викуп, який нагадував кріпосницький збір, колоністів відпускали на заробітки або навіть на постійне проживання, в результаті доводилось тисячі виключати з земельного звання колоністів, які знаходились в довгій відсутності. Зловживання під час видачі кредитів колоністам на утримання господарств та помешкання були засвідченими офіційно неодноразово, інколи винуватців віддавали під суд, але результат був відомий, кредити видавались по 170 карбованців на сім’ю, 100 карбованців на побудову будинку без повернення, а 70 з поверненням. Видавалось звісно менше, ніж клопотали місцеві чиновники, звісно з недовіри до нього, але все це не заважало все ж таки кредиту зменшуватися, що дійсно реально відображалось на інвентарях та побудовах: живий та мертвий інвентар купувався, який був мало придатний до справи; побудовані будинки дуже швидко руйнувалися і не піддавались навіть капітальному ремонту. Погано об лаштоване господарство давало і плачевні результати: треба було не лише знов видавати кредити «на підтримання господарства», а й годувати голодуючих, і знов видавати кошти в такому розмірі, щоб дати можливість існувати справі в даному вигляді.

Як і не допомагали справі по вирахуванню: ні пільги, ні конкуренція між різними відомствами: при чому відомства намагались захопити владу над колоніями, то всіма силами цуралися його. В різний час справою єврейської колонізації займалися вищі установи: Міністерство внутрішніх справ, Комітет по облаштуванню євреїв, Міністерство іноземних сповідань, Комітет Міністрів, Міністерство держав та власності. З другорядних владо спроможних сходинок колонії були підпорядковані: Херсонському Воєнному Губернатору, Новоросійській конторі Опікунства іноземних поселенців, Новоросійському Генерал – Губернатору, Керуванню Державного Майна, Губернаторському Управлінню. При цьому траплялося, що переселенням займалися одразу декілька незалежних один від одного закладів, в дії яких не було жодної згоди: направляли переселенців з місця виходу місцеві губернатори, землі надавала Казенна Палата, а самим переселенням і поселенням займався Новоросійський Генерал – Губернатор. Під час цього відбувалась плутанина. Крім того утворювались різні комісії з однією метою – вирішити питання єврейської колонізації. Наприклад комісії Россети, Готовцева та Палена.

Історія власне Катеринославських колоній набагато коротша загальної єврейської колонізації, і не така складна, хоча носить той самий характер.

Перші поселенці Катеринославської губернії (м. Олександрівськ та Олександрійський уїзд) з’явилися в 1846 році, в кількості 285 сімей. Стан Катеринославських колоністів у певному відношенні був набагато сприятливішим, аніж у попередніх вихідців, їм було легше влаштуватися, знайти підробіток, і завдяки вже досвіду утворення колоній, певному заселенню і людяності південних степів. Але з іншого боку це мало й негативні сторони: всі більш зручні місця для поселення були зайняті, і євреям доводилось селитись на відкритих та безводних місцях, і через це потерпати від крадіжок. Всього в Катеринославській губернії було сформовано 17 колоній, з них 10 – в Олександрійському уїзді, і 7 колоній в Маріупольському.

РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ЄВРЕЙСЬКИХ КОЛОНІЙ КАТЕРИНОСЛАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ

Це така історія в загальних рисах про єврейське землеробство та єврейські колонії, та ставлення влади до цього питання.

Але крім офіційної інформації є ще й приватні роботи, присвячені саме цьому питанню, а також ті, які намагалися прояснити характер і значення для єврейських колоній землеробства. Але в них немає єдності поглядів на дане питання і різні автори приходять до різних висновків.

Дослідженню Катеринославських колоній присвячено дві роботи: Улейнікова та Канкрина, але ще є книга Нікітіна «Євреї-землероби», яка посвячена взагалі історії єврейських землероб них колоній, а не Катеринославських, ця книга представляє собою декілька листівок як канцелярська справа, в якій немає ні системи, ні логічного порядку. Певного погляду на положення єврейських колоній в автора немає.

Праця Л. Улейнікова «Єврейські землеробські колонії Катеринославської губернії», - сприрається на дані перепису всіх 17 колоній Катеринославської губернії, проведеного в 1890 році самим автором. Програма дослідження не широка, але охоплює майже всі головні економічні ознаки населення. Зібрані матеріали надруковані в початковому вигляді – по кожному окремому господарству. В тексті є й таблиці загального характеру, де зроблені підрахунки цифрових даних по колоніям. Улейніков виступав апологетом євреїв-землеробів і намагався довести, що євреї-колоністи – природжені землероби, що їхні господарства кращі багатьох сусідських християнських господарств, що якщо і є якісь недоліки в колоніальній землеробській справі, то вони неминучі скрізь і усюди, при чому пояснюється несприятливими умовами, не залежно від бажання колоністів. Він приходив до висновку, що результати «досвіду залучення євреїв до землеробства більше аніж задовільні, ми бачимо повну картину сільського життя, масу землеробської праці й доволі значне накопичення коштів» [с.37].

Тими же колоніям, але лише Олександрівського уїзду, присвячена крига П. Канкрина «Єврейські землеробські колонії Олександрівського уїзду, Катеринославської губернії», 1893 рік. Ця книга є відповіддю на попередню книгу, автора Улейнікова, і також є результатом статистичного дослідження, приблизно за тією ж програмою, що й дослідження Улейнікова. Матеріали надруковані ще в більш сирому вигляді, і носять більш текстовий аніж цифровий характер.

Книга громадянина Канкрина не відрізняється особливою об’єктивністю. Не кажучи вже про його загальні погляди та висновки, навіть цифри підлягають великому сумніву. Він не задоволений підрахунками предметів чи фактів, але й намагається зберегти індивідуальні ознаки предметів. Таблиці сповнені текстовими доповненнями: «1 плуг, 1 букер – неприродні обидва»; «2 кобили – одна горбата», «1 кобила – стара, погана», «2кобили – одна сліпа, інша – кульгава», «3 кобили – одна шкіра», «курник – наполовину заповнений навозом», «борони – 2 - непридатні»[с.109-154., Канкрин].

Робоча худоба характеризується звичним для автора шляхом – кількість, якщо є в наявності, то невідомо з якою метою – так як ними не працюють (плуги), або без зубців (борони), або зовсім непридатні – (віялки), або ті, які використовують в господарстві, але для колонії вони непридатні - (драчки). Автором досліджується не лише господарство колоністів, але й норовливість до чого автор навіть в книзі подає характеристики на зразок: «Коваль – п’яниця», «зразковий громадянин».

До сільсько-господарської діяльності колоністів граф Канкрин ставиться доволі негативно: «самі євреї майже не працюють, а якщо і працюють, то хліб молотять нечисто, солому складають погано, а євреї в полі та за букером, щось схоже на посміховисько»[с.235]. Взагалі євреї відчувають, за словами автора, «фізіологічну відразу». «Століттями відірвані від землі, євреї загубили будь-який зв'язок з нею. Тяжка праця землероба їм ненависна, і не лише тому, що вона вимагає фізичної праці, а тому, що тут немає місця обману – цій головній основі всіх життєвих проявів побуту євреїв»[с.235].

Для того щоб надати своїм колоніям в потрібних випадках вигляду господарських, колоністи використовують різні хитрощі, про які автор говорить наступне: «неможливо навіть перерахувати всі способи обману та брехні, до яких звертаються євреї лише для того, щоб приховати дійсний стан речей та господарств, а також земельних зворотів». Взагалі, на його думку, моральність колоністів нижче будь-якої критики, що дай йому право, після проведення дізнання, прийти до наступного висновку: «немає сумніву, що інтереси більшості колоністів тісно пов’язані з діяльністю грабіжницької артелі, яка проживає там, - це мала спільнота конокрадів»[с.256]. в підтвердження цього факту до книги є додаток – звинувачувальний акт з ілюстрацією, на якій чітко видно, як з єврейського хутора на орендованій землі, службовця, один конокрад забирає коней, в той же час, йому на заміну йде інший і веде з протилежного боку нових коней.

Крім даних робіт, є більш об’єктивні джерела для ознайомлення з єврейськими колоніями Катеринославської губернії. В 1886 році в Маріупольському уїзді був проведений перепис, який охоплював і єврейські колонії. Перепис проводився по звичайній розширеній програмі земської статистики і видана табличною формою, без тексту, якщо не враховувати пояснювальної передумови.[Статистично-економічні таблиці по Катеринославській губернії, вип..2, Маріупольський уїзд,Вид. Катеринославська губернія. З-ва 1887рік]. По ому ж уїзду був проведений схожий перепис в зв’язку з оціночними роботами в 1901 році. Він був проведений за тією ж програмою і також поширювався на єврейські колонії[Матеріали для оцінки земель Катеринославської губерній., т.4, Маріупольський уїзд., Вид.. Катеринославська губернія. З-ва 1904 рік]. По Олександрівськом уїзді, в цілях тих же оціночних робіт був здійснений перепис земськими статистами в 1898 році[… т. ІІ., Олександрівський уїзд, 1902 рік]. Матеріали зібрані в цих роботах являють собою прекрасні, об’єктивні дані стану землеробського населення уїздів і не підлягають сумніву.

Всі наступні трактування земельного побуту єврейських колоній будуть, головним чином, спиратися на дані земських досліджень та переписів. Але все ж слід спів ставити цифри даних земських матеріалів і матеріали вище згаданих авторів. (див. Додаток 1,2) цим співставленням можемо провести часткову перевірку всіх тих даних і встановити ступінь їх достовірності, вияснити розбіжності в цифрах Улейнікова та Канкрина.

Слід замітити, що критика матеріалів, а звідси й порівняння наведених ними цифр надзвичайно ускладнена тим, що з джерел не видно, хто піддавався дослідженню: всі чи ні, і які саме господарства включені в сферу дослідження: як взагалі проводився облік різних господарських явищ, і що найбільше важливо – чи при всіх спостереженнях даного обстеження контингенту господарств, які підлягали дослідженню, залишались незмінними. Це слід безперечно враховувати і надалі.

Враховуючи те, що кожне з даних джерел не охоплює кожний уїзд окремо Катеринославської губернії, за винятком праці Улейнікова, а говорять окремо про Олександрівський та Маріупольський уїзди, вимушені зробити порівняльно-цифровий підрахунок окремо для кожного уїзду. Таким чином, для Олександрівського уїзду цифрові дані взяті з робіт Улейнікова та Канкрина та земських матеріалів 1898 року (додаток 1 a,b,c); для Маріупольського уїзду з робіт Улейнікова та земських матеріалів 1886 року та 1901 (додаток 2 a,b,c).

Як це не дивно, але в самих цифрових даних великої різниці виявляється зовсім і немає, яка так чутко проявляється в роботах Улейнікова та Канкрина. Щоб з’явилась ця різниця необхідна вся сила недовіри останнього автора, в результаті чого виявляється непорозуміння, настрої або просто помилки. Так, наприклад, враховуючи робочу силу для доказу неможливості для євреїв обробляти всю землю своїми силами, Канкрин бере всю наділену землю, а не посівну площу і так веде розрахунок. Далі, він не приймає до уваги, що частину пахоти від весняні посіви можна проводити восени, а співвідносити всю частину землі до кількості робочих коней, визнаних ним непригодними, припускає, що євреї одним букером з 4-ма кіньми зроблять в 4 рази менше ніж німці, і після цього приходить до бажаного висновку. З яким масштабом він, взагалі, підходить до вивчення економічного побуду євреїв-колоністів, можна побачити крім всього іншого, хоча б того факту, що побудову мустервітів, які мають 40 десятин землі, порівнює німців-власників, які володіють 1000 і більше десятинами, пахоту євреїв-колоністів порівнює з пахотою на власних латифундіях.

Хоча дані, які ми порівнюємо, які відносяться до різних періодів часу з проміжками в декілька років, повинні мати якусь різницю, але ж все таки не бути повністю протилежними: адже загальна характеристика економічного стану не змінюється радикально протягом декількох років. А до того ж цифри, які розкривають головні економічні ознаки населення можуть змінюватися лише поступово, і до того ж в чіткій послідовності: сума під загальним впливом різних причин процесу економічного розвитку населення не може відбуватися впродовж короткого часу в двох протилежних напрямках, змінюючись до непізнаваності. При цьому слід очікувати, що дані порівняння всіх джерел не повинні мати великої розбіжності між собою. Перейдемо до розгляду цих даних.

Число сімей в усіх колоніях Олександрівського уїзду по Улейнікову прирівнюється до 463, по Канкрину – 552, по земській статистиці – 742. Помітна, таким чином, значна різниця в самому об’ємі об’єкту спостереження, одним природнім простором або роздрібненням сімей дана різниця не пояснюється, не виключається можливість відомого відбору об’єктів спостереження, який міг відобразитися на наступних даних. Але за характером матеріалів не можна судити про наявність даного відбору, ні про його розміри, про це можна лише здогадуватися.

Загальна кількість душ за Улейніковим прирівнюється до 3129, на Канкрином – від 2132 до 3236, за земською статистикою – 4837. Точно виявити кількість населення по Канкрину неможливо, завдячуючи характеру цифрових таблиць: в них позначалося прізвище, ім’я господаря з позначенням віку, іншими помітками, а наступних стовпчиках «кількість дітей» чоловічої та жіночої статі окремо. Так як загальних підсумків не лише по уїзду але і по колоніям не наведено, то доводиться підраховувати цифри в колонках «наявність кількості дітей». Але в ці дані не вносились ні дружини, ні інші рідні, то подані результати слід збільшити в 2 рази, ось чому маємо лише приблизні дані.

В кількості населення помічаються такі ж самі співвідношення між джерелами, як і в кількості сімей. Кількість чоловіків за всіма трьома джерелами перевищує жінок: за Улейніковим чоловіків 1700, жінок – 1429, за Канкрином 1193 та 939, за земською статистикою – 2485 та 2352. Кількість сімей для двох джерел майже рівна: за Улейніковим – 6,7 душ, за результатами земської статистики – 6,5 душ. Що ж стосується третього джерела, то цифра приблизна – 5,8 душ.

Забезпечення родин колоністів чоловічою робочою силою цілком різна: за Улейніковим на сім’ю в середньому припадає 2,3 чоловіка в робочому віці, за земською статистикою – 1,4, за Канкрином – 2. Легко помітити, що цифри першого та останнього джерела перебільшені, розширенням загальноприйнятого робочого віку, включаючи в нього старших 70 років чоловіків та юнаків, яким не виповнилось 18 років. Між собою дані джерела не маються особливої різниці.

Якщо звернутися до розгляду інших головних ознак господарського населення, то суттєвої різниці між джерелами ми не помітимо. Візьмемо за приклад забезпечення колоністів знаряддям праці: кількість плугів та букерів, які приходяться в середньому на господарство прирівнюється по Канкрину та земській статистиці – 0,9. За Улейніковим – 1. Кількість бричок, возів по Канкрину та Улейнікову – 1,1, а за земською статистикою – 1 – на господарство. Кількість жаток менше всього за Улейніковим – 0,24, а більше всього за земською статистикою – 0,27, Канкрин займає середину – 0,25 жаток на господарство.

Дані про наділ живого інвентарю також не вносять великої розбіжності між джерелами: кількість робочих коней, які в середньому приходились на господарство, більше всього у Улейнікова – 3, інші два джерела вказують 2,5. Таким же чином всі джерела прирівнюються в питаннях розділення робочої тваринної сили, наскільки про це можна судити за Улейніковим, а саме – 252,2%, за двома іншими джерелами % однаковий, а саме – 23,2%.

Більш суттєва різниця помічається в наділах господарств неробочою худобою, так наприклад корів за Канкрином в середньому на подвір’я – 1,8шт, за земською статистикою – 2,2, а за Улейніковим – 2,7шт. можливо тут відіграло певну роль значення терміна «корова»: одні могли рахувати лише дійних корів, які давали молоко в момент перепису, інші взагалі корів всього віку. Кількість різної худоби, за винятком дрібної (овець), які в середньому приходилися на подвір’я також мало різнитися за всіма трьома джерелами: вище всього за Улейніковим – 7,8шт на господарство, нижче всього за земською статистикою – 6,2, за Канкрином трішки більше – 6,3шт на господарство. Кількість худоби, що приходиться на 1 двір за Улейніковим – 16 штук, так вразило Канкрина, а виявляється, що до цього числа внесено і овець, які розводяться в деяких господарствах в великій кількості, але незабаром зникли з колоній, в той же час вівці були явищем одиничним, замість тисяч в попередні роки.

Наведемо приклад таблиці, розглянутих всіх явищ економічних ознак за трьома джерелами:

Таблиця 3.1

Економічні ознаки

Джерела	В середньому на господарство						% господарств без робочої худоби
	Плуги, букери	Вози	Жатки	Робочі коні	Корови	Всього худоби
За Канкрином	0,9	1,1	0,25	2,5	1,8	6,3	23,2
За земською статистикою	0,9	1,0	0,24	2,5	2,2	6,3	23,2
За Улейніковим	1,0	1,1	0,24	3,0	2,7	7,8	22,2

Якщо спів ставляти наведені ознаки всіх трьох джерел подивитися, в якому поступовому порядку стоять ці джерела, в розумінні більш сприятливого висвітлення економічного стану колоній, то виявляється що в найбільш сприятливому вигляді є колонії за Улейніковим. Це джерело за 6 ознаками з 7 наведених в даній таблиці стоїть попереду інших джерел, потім йде Канкрин, котрий висувається вперед лише за двома ознаками, і нарешті земська статистика, не займає 1-го місця ні за однією із семи ознак, проте знаходиться на останньому місці за 6-ма ознаками. Отже, займає І місце за 6 ознаками Улейніков, за 2 – Канкрин – ІІ місце, за 5 ознаками.

Крім вище розглянутих ознак, залишається ще декілька, які включені в програму дослідження економічних проявів, за якими можна провести порівняння. Але в правдивості відповідних даних неможливо бути впевненими, а між іншим різниця між джерелами досить вагома. Слід зазначити, що висновки даних авторів більш за все суперечливі в питанні оренди, самостійної обробки землі особливо в питаннях не земельної промисловості. За Канкриком євреї колоністи самі ретельно ухиляються від землеробства, майже скрізь здають землю в оренду і займаються промислом, який не має нічого спільного з землеробством. За Улейніковим, навпаки, колоністи самі орендують масу земель, самостійно, своїми силами обробляють її, і в незначному ступені займаються промислом. Звернення до цифр є неподоланними труднощами, так як даних цифр не існує. Наприклад, Канкрин, в своїх таблицях пише знаки питання, які вказують на недовіру його самого до даних фактів, або на місці певних даних наведені важко пояснювані риски. За такими даними точно підрахувати просто не може бути, і до наведених далі даних слід відноситись доволі скептично, адже вони побудовані лише на припущеннях.

Всі джерела вказують на доволі значну мобілізацію землі, шляхом оренди, при чому Улейніков та Канкрин дають майже однакову кількість орендованої землі колоністами: перший 10663, а другий – 10379 десятин. За земською статистикою орендовано землі виявляється в меншій цифрі – 6470 десятин. Що ж стосується земельного фонду, з якого колоністи черпають оренду, то за Канкрином та земською статистикою – переважно на стороні, за Улейніковим – з наділів євреям. Здають землю за Канкрином багато хто – 45,3% всіх господарів, за Улейніковим – лише 16,3%, за земською статистикою – даних немає. Господарства, які не звертаються до оренди складають: за Канкрином – 38,8%, за земською статистикою – 43,8%, за Улейніковим – 44%.

Що ж стосується оброблення земель, то самий високий відсоток земель, які не обробляються наводить Канкрин, а саме – 28,4%, майже 1/3 всіх господарств. За земською статистикою необроблених земель набагато менше, лише 15,5%. Улейніков, взагалі, нараховує 8%. За способом обробки, наскільки вдалось встановити, виключно своєю працею обробляють за Канкрином 32,9%, за земською статистикою – 20%, за Улейніковим – 68%.

Наймають для обробки земель, за Канкрином, і обробляють землю – 33,6%, за земською статистикою – 24,2%, за Улейніковим – 23,1%. Супряга досить поширена за даними земської статистики, а саме 40,3%, за Канкрином та Улейніковим дане явище не зустрічається.

Залишається вказати промисли. Тут різниця за різними джерелами доходить до надзвичайних меж: найменшу кількість ремісників нарахував Улейніков – всього 7,8% господарств, де є наявними ремісники. Далі йде земська статистика, вказуючи на 25,3%, а за Канкрином майже вся половина всіх господарств дає ремісників – 47,3%. Але Канкрин рахує всі професії, не виключаючи торгівлю та лихварство, а Улейніков – лише ремісників, але лише цим не пояснюється велика різниця між ними. Чим її пояснити ми можемо лише припускати. Одним з таких припущень є те, що серед євреїв-колоністів звання ремісника було досить розповсюдженим, так як весь контингент переселенців, які сформували колонії були з міських ремісників, а в момент дослідження, перші поселенці ще були живими, - адже пройшло всього 37-45 років з заснування колоній. До того ж переселенцям доводилось шукати на нових місцях заробіток по містам та багатим німецьким колоніям. Все це підтримувало розвиток ремісничих знань серед євреїв-колоністів. Все ж , можливо, що Канкрин реєстрував всіх знаючих будь-яке ремесло, а Улейніков лише тих, хто був зайнятий даною справою. Але це лише здогадка і істина цього питання невідома, так як автори не дають в своїх працях жодних пояснень, ні про програму обстеження, ні про засоби. Можливо Канкрин рахував також ремісників, які не проживають в колоніях. На це є певна згадка, де він говорить, що «не можна дійти до висновку, що євреї не лише не займаються землеробством, а велика їх кількість (ремісники) не лише не займаються землеробством, а навіть не проживають в колоніях»

Що ж стосується Маріупольського уїзду, то тут порівняння можливо зробити між даними двох земських переписів 1886 та 1901 року і даними Улейнікова. Різниця між ними довільно значна, чим в Олександрівському уїзді: пояснюється це тим, що всі ці спостереження економічного стану населення Маріупольського уїзду стосуються в період в 15 років, тоді як в Олександрівському уїзді – періоду в 2 рази меншому – тобто 8 років, по-друге, різниця різних джерел в способах підрахунків. Так, наприклад, за переписом 1886 року реєструвались в числі мертвого інвентарю не всі плуги, а лише вдосконалені, під час підрахунку живого інвентарю виділені і не ввійшли до даних цифр телята. Завдяки даному порівнянню втрачається певна суть значення. Крім того, відсутність в роботі Улейнікова пояснень згідно програми дослідження ускладнює певним чином розуміння цифр і не дає впевненості в висновках, які ґрунтуються саме на цих цифрах. Ось порівняльна таблиця тих самих ознак, які раніше було наведено відносно Олександрівського уїзду.

Таблиця 3.2