4.5. Даосизм

Лао цзи

170

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії'

Основоположником даосизму, радше легендарним, аніж реальним, вважається давньокитайський мислитель Лао-цзи (VI—Уст. до н.е.). За однією з легенд, якими шедро оточене його ім'я, Лао-цзи під час своєї останньої подорожі «на Захід» зали­шив начальнику прикордонної застави книгу «Даодецзин», «Кни­гу про Шлях та Чесноту», де коротко виклав свої філософські погляди. Але більшість учених вважає, шо ця книга була напи­сана значно пізніше — у IV—III ст. до н.е., в часи іншого відомо­го лаоського мудреця — Чжуан Чжоу на прізвисько Чжуан-цзи (Учитель Чжуан).

З усього, шо було створено протягом наступних кількох сторіч у лаоських філософських трактатах, можна виділити такі основні моменти, шо й склали «теоретичний підмурівок» дао­сизму як релігії.

Перший — вчення про Дао. Хоча воно й дало назву окремому філософському напрямку, а потім і релігії, даосизм не є його першовідкривачем. Для китайців Дао — одна з найважливіших категорій їхньої культури. Поняття Дао, шо його прийнято пе­рекладати як «Шлях», означає в даосів Загальне, Закон Приро­ди, початок і кінець Творіння. Йому не можна дати ні імені, ні назви, ні порівняти зчим-небудь. тому шо воно саме дає й ім'я, і форму всім речам. Дао пронизує увесь світ і керує ним. Все по­ходить від нього й до нього ж повертається.

Звідси випливав другий важливий моменту філософії дао­сизму — вчення про відносність буття, життя та смерті. Не знайти нічого кращого для його ілюстрації, ніж притчу про філо­софа Чжуан-цзи, викладену в першому розділі однойменної кни­ги. Якось філософу Чжуан-цзи приснилося, шо він — метелик. Раптово прокинувшись, він не зміг відразу зрозуміти — чи то він Чжуан-цзи. якому привидівся уві сні метелик, чи то він — мете­лик, якому наснилося, шо він — Чжуан-цзи.

Третій теоретичний момент у даосизмі — принцип недіяння. Він означає відмову від будь-якої діяльності, шо все одно погод­жується тільки з егоїстичним людським «Я», і на цій основі — прагнення до гармонії з навколишнім соціальним і природним світом. У манері недіяння творив, наприклад, інший герой кни­ги Чжуан-цзи — червонодеревник Лін. Перш ніж узятися до ро­боти, Лін неодмінно постив, щоб позбутися від думок про по­честі, багатство, хвалу й огуду, майстерність і невміння, і цілком

171

Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство

віддатися мистецтву. І тільки після цього він ішов до лісу і, вдив­ляючись у дерева, намагався побачити в них готовий твір. Не- діяння практикували й перші в Давньому Китаї пустельники- аскети з даосів. Принцип недіяння розглядався як єдино мож­ливий спосіб не піддатися відносному плину подій і речей, природній і соціальній круговерті, навпаки, вийти з неї, набли­зитися до первинної Дао-гармонії.

Але даосизм ніколи не перетворився б на релігію, якби не ставив собі за мету вказати шлях до надприродної досконалості. Таким шляхом і постало в даосизмі вчення про безсмертя і шля­хи його здобуття, що сформувалося до початку нашої ери.

Думку про можливості продовження втому або іншому виг­ляді людського життя явно навіювало вже вчення про Дао, шо залишається вічним та незмінним у вирі буття. Порівняно з Дао, життя звичайноїлюлини «схоже на [стрімкий] стрибок коня че­рез скельну ущелину: мить — і вона вже промайнула і зникла» (Чжуан-цзи, гл. 22). Перші згадки про фантастичне довголіття (800, 1200 років) і навіть безсмертних, котрі живуть на горі Тай- шань, містяться вже втрактаті Чжуан-цзи (ІУ-ІІІ ст. до н.е.).

Утім, обгрунтування безсмертя в даосизмі могло даватися на різних рівнях — і філософському, і релігійному. Зрозуміло, шо в першому випадку воно задовольняло потреби порівняно неве­ликої, але високоосвіченої еліти, у другому — широких народ­них мас.

На теоретичному рівні даоси (точніше, пізні даоси) роз­різняли два виміри Великого Дао-Путі. Один з них належав до стану світу «до форм» та іменувався «першонебесним». Інший називався «післянебесним» і відповідав тому світу, в якому ми живемо і який сприймаємо нашими органами чуттів. Кожен вимір світу наповнював людину особливим родом «енергії». Запаси «справжньої енергії», якими людина наділяється від на­родження, у подальшому житті неухильно скорочуються, що, власне, й веде до старіння та смерті. У той же час людина, вди­хаючи повітря, приймаючи їжу, одержує з навколишнього се­редовища додаткову енергію. Зміст самовдосконалення в дао­сизмі якраз і полягав у тому, щоб «післянебесною енергією» поповнити запаси «першонебесної». Це повинно призвести до настільки радикальних перетворень і тіла, і свідомості даоса, шо вони дозволять йому скинути звичні рамки тілесності і ду­

172

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії'

ховності, подібно до того, як скидають шкіру деякі види тва­рин.

На релігійному рівні стверджувалося, шо тіло звичайної людини населяють 36 тис. духів, кожний з яких пов'язаний з пев­ним органом або функцією організму. Проста людина нічого не знає про цих духів й не піклується про них, пояснювали даоси. Але той, хто прагне знайти безсмертя, мусить всілякими спосо­бами впливати на духів і не давати їм піти з тіла. У такому разі сила духів буде помалу зростати, а разом з ними перетворювати­меться й тіло людини. Коли такий процес триватиме довго, саме духи стануть переважаючим елементом у тілі людини, воно де­матеріалізується, дозволивши його власнику піднестися на небо і стати безсмертним.

Свою доктрину безсмертя даоси намагалися зміцнити див­ними історіями про конкретні приклади фантастичного довго­ліття або небесного безсмертя. Головними героями таких історій найчастіше виступали або давні пустельники, які усамітнилися від мирської метушні і тим самим зникли з поля зору людей, або відомі лаоські маги, які відзначилися у винаході «еліксиру без­смертя». Таких персонажів було прийнято зображати у вигляді древніх старців, однак з по-дитячому рожевими щоками і без­невинними блискучими очима.

Треба сказати, шо вчення про безсмертя в даосизмі досить значно відрізнялося від подібного кола архаїчних уявленьдавніх китайців, котрі вірили в те, шо після смерті тіла, душа (точніше, душі) рано чи пізно припинять своє існування. І станеться це незалежно від того, який — праведний чи грішний — спосіб жит­тя вела людина.

З другого боку, зовні це вчення не виглядає чимось незви­чайним з погляду інших релігій, для яких вчення про спасіння душі виступає однією з найважливіших основ їхнього віровчен­ня. Недарма, за свідченням деяких християнських місіонерів кінця XIX — поч. XX ст., багато послідовників даосизму не ба­жали приймати християнство саме тому, то у факті воскресін­ня Христа не бачили нічого незвичайного. Проте у вченні про безсмертя в даосизмі можна виділити щонайменше дві особли­вості, що відрізняють його від подібних вчень в інших релігіях:

• По-перше, якщо більшість інших релігій в ім'я досягнен­ня спасають душу, а вже потім тіло, то даосизм, навпаки, віддає

173

Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство

перевагу вдосконаленню тіла, вбачаючи в цьому підставу поря­тунку душі.

• По-друге, даосизм не сформулював доктрини загального спасіння, безсмертя всіх людей. Він залишав його для деяких об­раних особистостей, пропонуючи всім іншим залишитися в ко­ловерті Дао і продовжити своє існування у вигляді миші, комахи або листочка дерева, після того як їхня душа після самостійного недовгого посмертного існування розчиниться в землі або повітрі.

Щодо лаоської практики досягнення безсмертя, то вона скла­далася з трьох основних напрямків: «регулювання тіла», «регу­лювання дихання», «регулювання серця».

Регулювання тіла містило в собі різні способи фізичного і хімічного впливу на організм. До фізичних засобів належали дієта, комплекси гімнастики, прийняття повітряних і сонячних ванн, прогулянки і взагалі ведення здорового способу життя. До хімічних засобів належало виготовлення всіляких настоянок, пігулок, мікстур, еліксирів з рослинних, тваринних і мінераль­них компонентів.

В очах даосів регулювання тіла було неможливим без до­тримання особливих ритуальних приписів у статевому житті лю­дини. Річ утому, шо сексуальне житгя, подібно до всіхс'вітових процесів, викликаних Дао, розглядалось як взаємний обмін спо­конвічними світовими началами — чоловічим (ян) і жіночим (інь), шо служить очишенню і розвитку обох начал.

Важливою частиною зусиль, спрямованих на тіло людини, вважалося моральне вдосконалення: той, хто хотів продовжити життя, мав зробити, як мінімум 300 доброчесних вчинків. Якшо ж серед них виявлявся хоч один неправильний, то всі попередні зусилля зводилися нанівець.

Регулювання дихання полягало головним чином у тому, шоб шляхом послідовних тренувань навчитися не дихати ні ротом, ні носом, тобто шоб вдих і видих відбувалися без усвідомлених зусиль з боку людини. Дихання мало відбуватися легко і неви­мушено, наче дихання дитини вутробі матері, шо для даосів зна­менувало верх недіяння в цій життєво важливій сфері. Для на­вчання такого «утробного дихання» пропонувалось усамітнити­ся в тихому закритому приміщенні, лягти, заплюшити очі, заткнути ніс пухом, закрити рот і намагатися уповільнити ди­хання — до 1 вдиху на 12, а то й на 120 ударів серця!

174

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії'

« Регулювання серця» полягаю у самоконтролі над усіма про­явами людської психіки, переважним чином над волею і свідо­містю. Звичайно кандидату безсмертні, попередньо підготував­ши своє тіло й дихання, вибирав сприятливий день, віддалявся у відокремлену келію і там робив ряд воскурінь і поклонінь місце­вим божествам. Після цього він міг так зосередити свою свідомість, шоб вона відсторонилася від усіх думок і занурилася в повний спокійний стан, найбільш близький до Дао.

У найзагальнішому вигляді вважалося, шо «три регулюван­ня» впливають на «три скарби» людини, три її основні життєві сили, основні носії її внутрішньої, справжньої, «першонебесної» енергії: сім'я, власне енергія (дихання), дух. Зміст «внутрішньо­го деланія» традиційно описувався наступною формулою: «тре­нуй сім'я, шоб воно перетворилося на дихання, тренуй дихан­ня, шоб воно перетворилося на дух, тренуй дух, щоб він повер­нувся в порожнечу»¹.

Особливою самостійною сферою лаоської практики без­смертя була «алхімія». Її прийнято так називати черезте, шо зовні вона походила на європейську алхімію, шо у своїх лабораторіях досліджувала властивості різних речовин, аби навчитися пере­творювати одні речовини на інші (насамперед золото). Мета ж лаоської алхімії була принципово іншою. Вона припускана: че­рез єдність навколишнього світу у Дао процеси перетворення різних металів подібні до біохімічних процесів у природі і людсь­кому організмі. Тому в аіхімічній реторті можна приготувати суміш, що дарує безсмертя — «золоту пігулку». От один з най­простіших рецептів лаоських алхіміків: «Треба взяти «неопере- них» пташенят і вигодовувати їх справжньою кіновар'ю [розчин, що містить ртуть] і яловичиною. Коли вони підростуть, а їхній пух і пера почервоніють, їх слід убити і сто днів сушити в тіні. Потім треба потовкти їхні пера і прийняти кількість, шо вміщується на кінчику ножа, тоді через сто днів знайдеш довго­ліття на п'ятсот років»-. Бажаючих скористатися цим рецептом попереджаємо: для цього, так само як і виготовлення інших под­ібних до нього чудодійних еліксирів, необхідно надовго усаміт-

¹ Ли Дао-чунь. Свод сочннениіі о серединности и гармоням. Мегодьі дос- тижения цедостности и истинности жизни // Антология даосекой фило- софии.— М.. 1994. — С. 151-152.

² ГзХун. Баоиу-цзьі // Религии Китая: Хрестоматия. - СПб., 2001. - С. 47.

175

Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство

питися в неприступних горах, де живуть справжні духи, а також люди — великі безсмертні, постійно постувати, приносити жер­тви, перебувати в особливому стані духу, попередньо досягти високого ступеня моральної досконалості тошо.

Сукупність прийомів і методів знаходження безсмертя мож­на вважати лише одним, «вищим» шаром релігійної практики даосизму. У ній легко простежити й інший, «нижчий» шар або «простонародний» даосизм, шо містив у собі все те, що ми зараз називаємо «окультними науками». В умовах співіснування в дав­ньому і середньовічному Китаї одночасно трьох релігій, цей шар запишався чи не єдиною доступною даосизму сферою існуван­ня. Від нього відвернулися освічені конфуціанці, чиї соціально- політичні погляди вважатися офіційною ідеологією влади, а зго­дом і буддисти, які не могли розглядати його інакше, як «язич­ницькі» пережитки архаїчних вірувань і культів.

Зв'язок обох шарівдаосизму бувдоситьсвоєрідним. Найча­стіше представники нижчого лаоського духівництва, шо займа­лися гаданням, лікуванням, складанням гороскопів тошо, про­сто експлуатувати авторитет даосизму як релігії знаходження безсмертя для привертання уваги віруючих до своєї діяльності, яка не мата до даної мети безпосереднього відношення/Правда, не можна не визнати, шо величезний загін професійних лаось­ких ворожбитів, провісників і заклинателів сам по собі популя­ризував даосизм у всіх верствах китайського суспільства.

Чим же займатися даоси на цьому, «нижньому» рівні? По- перше, вони провели гігантську роботу з ретельного вивчення і приведення в систему накопиченого за століття астрологічного матеріату. склали величезну кількість гороскопів, астрологічних карт, ворожильних книжок гошо. В результаті жодна хоч скільки-небудь важлива подія в житті будь-якого китайця не об­ходилася без запрошення даоса-ворожбита. жодне будівництво не починаюся, перш ніж він вирішував питання — чи підходить для цього дана місцевість. По-друге, даоси-заклинателі в мільяр­дних кількостях продавали обереги — заклинання з кількох знаків, написані на папері жовтим або червоним кольором час­то із зображеннями якогось ідола. Нарешті, даоси-знахарі ліку­вати хворих — і препаратами, де лікарські трави часто перемішу­ватися з отруйними речовинами, і засобами психотерапії, що грунтуватися на вірі хворих у надприродні можливості лікарів і

176

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії'

ліків, а часто й за допомогою обрядів вигнання з хворого духів, які викликали хворобу.

Елементи релігійної організації в даосизмі з'явилися тільки в 11 ст. н.е., коли Чжан Дао Лін в одній з китайських провінцій (суч. провінція Сичуань) створив на основі лаоської секти своє­рідну теократичну державу з власною структурою. принципами, підданими. Себе ж він назвав тянь-ши (небесний наставник), таким собі лаоським «папою» чи «патріархом». Упродовж на­ступних двох тисяч років, до 1927 р., у різних місцях Китаю і з різним офіційним статусом ця держава існувала як автономне політичне утворення. Династія тянь-ши зберігається до наших днів, оскільки з Чжан Дао Ліна встановилося, шоб лаоські «пат­ріархи» призначали собі спадкоємців з числа членів своєї роди­ни. У 1 949 р. 63-й тянь-ши через переслідування комуністично­го режиму змушений був перебратися з материкового Китаю на о. Тайвань.

На ранніх етапах своєї історії, державне утворення даосів було централізоване і складалося з 24 громад, шо очолювалися «єпископами», чия влада теж була спадковою. У кожній громаді виділялася група духовних наставників-даосів, які сполучали релігійні обов'язки з адміністративними.

У лаоського духовенства існували власні обряди. Життя ж простих мирян під пильним оком лаоських наставників було організоване таким чином, щоб уникати гріхів і тим самим на­ближати людину до великої мети даосизму — безсмертя.

Насамперед, для цього потрібно було дотримання певних заповідей («десяти добрих справ»): від поваги до батьків до зас­нування заїжджих дворі в. Етична поведінка доповнювалася ви­могою регулярного виконання великої кількості (приблизно 3- х десятків) різноманітних колективних обрядів, шо проводили­ся й у колі родини, і в рамках усієї громади. Общинні обряди, так звані «пости», складалися з цілого комплексуритуальнихлій, спрямованих на духовне і фізичне очищення людини. Наприк­лад, під час «Посту вуг'шя й бруду» члени лаоської громади, одяг­нені в спеціальне вбрання, шикувалися у певному порядку на священному майданчику. Потім усі вони, за сигналом керівни­ка церемонії, починали виконувати релігійні піснеспіви, вимов­ляти молитви з перераховуваннях всіх провин учасників посту, робити поклони тошо. Все дійство супроводжувалося особли­

177

Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство

вою музикою й воскуріннями. Поволі під впливом ритмів, за­пахів, емоційного збудження грішники один за одним кидалися на землю і покривали себе брудом і пилом. Такі бдіння тривати три — дев'ять днів і шоразу відновлювалися з ше більшою ста­ранністю.

Від «держави» даосів згодом від'єдналися численні лаоські секти, що зберігали в загальних рисах колективну лаоську обря­довість. У VII—X ст.ст. виник інститут лаоського чернецтва. Як правило, ченці жил и у власних монастирях або разом з буддійсь­кими ченцями. Іноді такі монастирі були центрами лаоських сект, але зберігати організаційну самостійність. На відміну від іншихдаосів, ченці дотримуватись суворої безшлюбності й час­то — вегетаріанської дієти, відрізнялися від мирян високим рівнем освіченості і зовнішніми ознаками — одягом і зачісками. Під їхнім керівництвом проходили курс навчання лаоські маги, лікарі й ворожбити, тому що займатися відповідною практикою вони могли тільки після одержання офіційного «диплома». З монастирів виходили і молоді лаоські проповідники, служителі культу нижчого рангу. Останні обслуговуваїи численні дрібні храми на честь божеств, духів і обожнених героїв, ціла мережа яких покрила Китай у І тисячолітті н.е., при цьому за способом життя і зовнішнім виглядом вони походили на мирян. Таким чином, релігійна організація в даосизмі відрізнялася не стільки централізованістю, скільки винятковою розгатуженістю.

Храмово-монастирський центр даосизму знаходився в го­рах Удан. Колись 300 тис. чоловік протягом десяти років пра­цювали на його будівництві. І в наші дні, тут у дрібних монасти­рях і лаоських поселеннях лаоські подвижники продовжують дотримуватись всіх давніх заповітів і навіть намагаються виго­товити знамениті пігулки безсмертя.

Хоча точні цифри назвати важко, в період свого розквіт у дао­сизм організаційно містив у собі до 100 різних сект, частина яких об'єднувалася в автономне теократичне утворення, півтори ти­сячі різних культових споруд, кілька десятків тисяч ченців і більше сотні черниць, кілька тисяч служителів вищого рангу на чолі з тянь-ши і до ста тисяч даосів. зайнятих окультною практикою.

У розгатужену організаційну структуру даосизму вдаю впи­сувався йдаоський пантеон, шо увібрав у себе всі найбільш попу­лярні в народі древні божества, духи, культи тощо. Загальну

178

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії'

кількість своїх богів даоси навіть не намагалися визначити.

На вершині цього політеїстичного пантеону знаходилися ті. хто так чи інакше уособлював найважливіші ідеї даосизму. Вер­ховним божеством був визнаний Юи Хуан Шанді, Нефритовий імператор, володар неба і землі. Поруч з ним знаходилися Лао- цзи, котрий під іменем Лао-цзюня був обожнюваний на рубежі нової ери як втілення першооснови світу — великого Дао-Путі, атакож Паньгу — легендарної першолюдини. Другу групу лаось­ких божеств складали обожнені безсмертні, наприклад, Чжан Дао Лін. Але найбільшої популярності в народі зажили «вісімка безсмертних святих» (ба-сянь), шо вдало ілюстрували ключову ідею даосизму. На нижніх шаблях пантеону знаходилися духи гір, річок, певних місцевостей, а також видатні герої — мисли­телі, полководці, майстри-ремісники тощо.

Така розмаїтість фігур лаоського пантеону багато в чому пояс­нювалася спрощеною процедурою обожнювання, що не вимагала теологічних суперечок, офіційних рішень, скликань представниць­ких релігійних Соборів. а потребувала тільки будівництва храму із зображенням кумира, де йому можна було приносити жертви.

У даосизмі не існує й аналогів Священного Писання релігій інших народів. Даоський релігійний канон (Дао цзен) являє со­бою радше повне зібрання лаоських філософських, релігійних, алхімічних, астрологічних трактатів, зібраних у XI — XII сг.ст. Він містить у собі приблизно півтори тисячі творів, виданих у п'яти з половиною тисячах томів.

За свою історію даосизм пройшов тернистий шлях. Виник­нувши в середині І тисячоліття до н.е. як філософський напря­мок, він уже до кінця І тисячоліття н.е. оформився в народну релігію Китаю. У різний час у різних китайських царствах (але завжди — ненадовго) даосизм навіть проголошувався офіційною релігією, у II тисячоріччі н.е. активно переслідувався владою. В середині XX ст. даосизм, шо налічував понад 20 млн послідов­ників, був у комуністичному Китаї практично викорінений. У наші дні лаоські громади і монастирі існують, головним чином на о. Тайвань і в Гонконгу. Там же регулярно проводяться особ­ливі лаоські молебні, покликані забезпечити благополуччя місцевих жителів. Ці молебні являють собою складні обрядові комплекси, шо тривають 3-5 днів. Проводяться вони групою лаоського духівництва, шо налічує не менше шести чоловік (без

179

Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство

музикантів і служок нижчого рангу).

У самому Китаї теж продовжують функціонувати лаоські храми, багато з яких охоче відвідують китайці інших конфесій. Крім того, у 1984 р. у країні налічувалося 25 лаоських монастирів, шо контролювалися створеною в 1957 р. проурядовою Китайсь­кою даоською асоціацією. При одному з монастирів діє свого роду лаоська академія, вякій навчається близько 100 слухачів. У ціло­му ж даосизм давно розчинився в матеріальній і духовній куль­турі Китаю. Це й гомеопатичні препарати з лікарських рослин, розробкою яких колись займалися лаоські лікарі й алхіміки, і дихальна гімнастика цигун. і комплекс вправ тайцзицюань, шо залишилися від лаоської практики регулювання внутрішньої життєвої енергії організму. В наші дні в Україні діють 2 громади послідовників даосизму.

к