- •Методичні вказівки і завдання для виконання курсового проекту з дисципліни
- •Мета та завдання курсового проектування
- •Завдання на курсовий проект
- •Структура курсового проекту та вимоги до оформлення розрахунково-пояснювальної записки
- •Вимоги до оформлення графічної частини
- •Теоретичні основи побудови комп’ютерних мереж
- •Загальні засади побудови систем та мереж передавання даних
- •Призначення та особливості побудови глобальних мереж
- •Побудова глобальних мереж на основі виділених каналів
- •Технологія доступу на основі стандарту ieee 802.16
- •Побудова глобальних мереж на основі комутованих каналів
- •Глобальні мережі передавання даних з комутацією пакетів
- •Особливості побудови локальних мереж
- •Загальні засади побудови локальних мереж
- •Особливості базових технологій локальних мереж
- •Мережі на основі стандарту ieee 802.11
- •Принципи маршрутизації комп’ютерних мереж
- •Загальні принципи побудови об’єднаних мереж
- •Особливості стеку комунікаційних протоколів тср/ір
- •Проектування комп’ютерної корпоративної мережі
- •Загальні принципи побудови корпоративних мереж
- •Структура корпоративної мережі
- •Структурована кабельна система
- •Основні характеристики технології Ethernet
- •Етапи доступу до середовища
- •Параметри рівня мас Ethernet
- •Методика розрахунку конфігурації мережі Ethernet
- •Параметри специфікацій фізичного рівня для стандарту Ethernet
- •Маска підмережі
- •Визначення адреси призначення пакету. Шлюз по замовчуванню
- •Іntranet-мережа, Іntranet-адресація, механізм nat трансляції ip-адрес
- •Структуризація ip-мереж
- •Критерії визначення параметрів підмереж
- •Визначення маски підмережі
- •Визначення ідентифікаторів хостів у підмережі
- •Приклади масок підмереж, приклади розбиття мереж на підмережі
- •Об’єднання мереж (supernetting) на основі протоколу iPv4
- •Приклад ip-адресації корпоративної комп’ютерної мережі
- •Проблеми стандартизації та джерела стандартів у галузі передавання даних
- •Список рекомендованої літератури
- •Додатки
Критерії визначення параметрів підмереж
Перед початком роботи з підмережами необхідно визначити, яким вимогам повинна відповідати Ваша мережа зараз і яким – в майбутньому. Скористуйтесь наступною схемою.
Визначте кількість фізичних сегментів Вашої мережі.
Визначте кількість IP-адрес, необхідних для кожного сегменту, беручи до уваги той факт, що кожному хосту потрібна хоча б одна IP-адреса.
У відповідності з Вашими вимогами визначте:
одну маску підмережі для усієї Вашої мережі;
унікальні ідентифікатори підмережі для кожного фізичного сегменту;
діапазон ідентифікаторів хостів для кожної підмережі.
Перед визначенням маски підмережі необхідно визначити, скільки сегментів та хостів у сегменті Вам буде необхідно в майбутньому. Задаючи більшу кількість біт для маски підмережі, Ви збільшуєте кількість підмереж, але максимальна кількість хостів у кожній з цих підмереж зменшується.
Якщо Ви використовуєте більше біт, ніж необхідно, то це дозволить в майбутньому збільшити кількість підмереж, але обмежить кількість хостів у кожній з них.
Використовуючи менше біт, Ви маєте можливість збільшити кількість хостів у підмережі, але лімітуєте кількість підмереж.
Визначення маски підмережі
Задання маски підмережі необхідне, якщо розбиваємо мережу на підмережі. Для цього необхідно виконати наступні операції.
Визначити кількість фізичних сегментів в Вашій мережі і перевести це значення у двійковий формат.
Підрахувати, скільки біт необхідно для запису отриманого значення у двійковому форматі. Наприклад, якщо у Вашій мережі класу В необхідно отримати 5 сегментів, то двійкове значення рівне 101, і для його запису треба 3 біти.
Записати ці біти одиницями (кількість необхідних біт рівна кількості записуваних одиниць), доповнивши їх справа нулями до одного октету. Перевести отримане двійкове значення в десятковий формат. Для нашого прикладу для ідентифікатора підмережі треба 3 біти. Перетворивши 11100000 у десяткове число, отримаємо 224. Таким чином, маска підмережі буде мати вигляд 255.255.224.0
Ілюстрація визначення маски підмережі наведена на рис. 6.5.4.2.1
Кількість підмереж 5
Двійкове значення 0 0 0 0 0 1 0 1 (3 біти)
4 + 1 = 5
Перетворення в 11111111 11111111 11100000 00000000
десяткове
Маска підмережі 255 . 255 . 224 . 0
Рис. 6.5.4.2.1. Приклад визначення маски підмережі для 5 сегментів мережі класу В
Розглянемо два способи визначення діапазонів ідентифікаторів підмереж, що входять в об’єднану мережу.
Можливі ідентифікатори підмережі комбінуються з тих біт в адресі хоста, котрі використовуються в масці підмережі. Наведемо перший спосіб визначення.
Таблиця 6.5.4.2
Значення октетів масок
Десяткове представлення |
Двійкове представлення |
128 |
10000000 |
192 |
11000000 |
224 |
11100000 |
240 |
11110000 |
248 |
11111000 |
252 |
11111100 |
254 |
11111110 |
255 |
11111111 |
Виписати усі можливі комбінації біт, що використовуються для формування маски підмережі.
Викреслити комбінації, де значення усіх біт одночасно рівні “0” чи “1”. Це необхідно зробити тому, що вони представляють недопустимі (службові) IP-адреси: комбінація “всі 0” означає всю локальну мережу, а “всі 1” співпадає з маскою підмережі.
Перевести в десятковий формат значення комбінації біт для кожної підмережі. Кожне таке значення представляє одну мережу і використовується для визначення діапазону хостів у ній.
Ця процедура проілюстрована на рис. 6.5.4.2.2.
255 255 224 0
11111111 11111111 11100000 00000000
00000000 = 0
00100000 = 32
01000000 = 64
01100000 = 96
10000000 = 128
10100000 = 160
11000000 = 192
11100000 = 224
Рис. 6.5.4.2.2. Перший спосіб визначення діапазонів ідентифікаторів підмереж,
що входять в об’єднану мережу
Зазначимо, що ідентифікатори підмереж, які складаються з одних нулів та одних одиниць, називаються адресами підмереж спеціального призначення (special case subnet addresses). Ідентифікатор з одних одиниць застосовується для широкомовлення в мережі. Ідентифікатор з одних нулів означає локальну мережу. При діленні на підмережі такі ідентифікатори використовувати не рекомендується. Але їх використання є можливим, якщо всі маршрутизатори та все інше мережеве обладнання Вашої мережі буде їх підтримувати. Обмеження пов’язані з їх використанням, описуються в RFC 950.
Другий спосіб визначення ідентифікаторів підмереж є швидший і тому ефективніший, ніж попередній, коли необхідно відвести під маску підмережі більше чотирьох біт.
Записати одиницями кількість біт, необхідних для ідентифікаторів підмереж і доповнити їх справа нулями до одного октету. Наприклад, якщо використовується два біти для ідентифікаторів підмереж, то необхідно записати це значення як 11000000.
Перетворити найменший значимий біт у десяткове число – Ви отримаєте приріст для кожної наступної підмережі. Для нашого прикладу це число рівне 64.
Починаючи з нуля, виписати послідовно отримувані з допомогою приросту значення аж до значення 256.
Ця процедура проілюстрована на рис. 6.5.4.2.3.
1) 11000000
2) 64
3) 0
+ 64
= 64 w.x.64.1 w.x.127.254
+ 64
= 128 w.x.128.1 w.x.191.254
+ 64
= 192
Рис. 6.5.4.2.3. Другий спосіб визначення діапазонів ідентифікаторів підмереж, що входять в об’єднану мережу
Якщо Вам відома кількість біт, необхідних для ідентифікаторів підмереж, то можна піднести число 2 до степеня, що відповідає кількості біт і відняти 2 від результату, щоб отримати кількість можливих бітових комбінацій, тобто кількість підмереж.
