9.6. Форми забезпечення повноти та своєчасності повернення позик

Всі форми забезпечення кредитних зобов’язань поділяються на

дві групи:

1. Традиційні форми.

2. Нетрадиційні форми.

До групи традиційних належать форми, закріплені Цивільним

кодексом України: неустойка, поручительство, гарантія, застава,

завдаток і страхування. За нинішніх умов саме ці форми є найбільш

поширеними та законодавчо врегульованими.

Можливість застосування застави як форми забезпечення

виконання зобов’язань передбачено ст. 178 Цивільного кодексу України

та Законом України «Про заставу». Згідно зі ст. 1 останнього, в силу

застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання

боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання

одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед

іншими кредиторами.

Застава, як й інші форми забезпечення виконання зобов’язань,

має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Нею може

бути забезпечена лише дійсна вимога, зокрема така, яка випливає з

договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди,

перевезення вантажу та ін.

Заставодавець має бути власником майна, що приймається під

заставу, або мати право повного господарського володіння чи

оперативного управління цим майном, яке визначається Статутом або

відповідним чином оформленим дорученням.

Поручительство (гарантія) – зобов’язання поручителя (гаранта)

відповідати перед кредитором певної особи за виконання нею свого

зобов’язання в повному обсязі або частково. Гарантія подібна, але не

тотожна поручительству, оскільки відповідальність гаранта настає, коли

непогашений борг за рахунок коштів самого боржника, тоді як

поручитель відповідає в тому ж самому обсязі, що й боржник.

Страхування кредитного ризику – страхування ризику

неповернення кредиту та відсотків за користування ним.

Неустойкою (штрафом, пенею) визначається визначена законом

або договором грошова сума, яку боржник мусить сплатити кредиторові

296

в разі невиконання або неналежного виконання кредитного зобов’язання,

зокрема в разі прострочення виконання.

Перелічені вище форми забезпечення кредитних зобов’язань у

банківській сфері тісно пов’язані з основним зобов’язанням, яке вони

обслуговують.

Усі забезпечувальні зобов’язання завжди є додатковими щодо

основного – кредитного. При цьому забезпечувальні зобов’язання не

можуть ні яким чином впливати на зміст чи дійсність кредитного

договору. Інакше кажучи, недійсність додаткової угоди про забезпечення

зобов’язання не зумовлює недійсності кредитного договору, але в разі

недійсності кредитного договору забезпечувальне зобов’язання також

має визнаватися недійсним.

Відповідно до ст. 195 Цивільного кодексу України завдатком

визначається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у

рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на

підтвердження укладання договору і на забезпечення його виконання.

Завдаток у банківській практиці практично не застосовується.

До групи нетрадиційних форм захисту інтересів кредиторів належать:

1. Поступка вимоги.

2. Перерахування боргу.

3. Способи передачі майна боржникам у власність кредитору до

моменту повернення кредиту і виплати відсотків за користування ним:

• договір купівлі-продажу майна із зобов’язання зворотного викупу;

• договір «зворотного» продажу майна з відкладальною умовою;

• довірча передача позичальником права власності на своє майно

кредитору.

4. Утримання майна боржника.

Ці способи забезпечення кредитних зобов’язань нетрадиційні тому,

що вони згідно з чинним законодавством України не внесені до переліку

форм забезпечення зобов’язань.

Поступка вимоги і перерахування боргу відповідно до глави 17

Цивільного кодексу є випадками заміни сторін у зобов’язанні. Цивільний

кодекс не зараховує їх до форм забезпечення виконання зобов’язань. Із

цим можна погодитись. Адже укладаються ці угоди, як правило, на стадії

виконання основного зобов’язання, але, враховуючи те, що всі форми

забезпечення виконання зобов’язань мають на меті захистити інтереси

297

кредитора, можна зробити висновок, що поступка вимоги (перерахування

боргу) також є своєрідними засобами забезпечення виконання, які

застосовуються з метою реального задоволення вимог кредитора за

рахунок третьої особи (нового кредитора чи нового боржника).

До нетрадиційних форм належать також договір купівлі-продажу із

зобов’язанням зворотного викупу, договір «зворотного» продажу майна з

відкладальною умовою та довірча передача позичальником права

власності на своє майно кредитором. Ці способи забезпечення

виконання кредитних зобов’язань застосовуються в міжнародній

практиці, хоча й вони не позбавлені певних недоліків. Усі вони полягають

у передачі визначеного майна боржника (чи третьої особи) кредитору до

моменту повернення кредиту і виплати відсотків за користування ним та

можуть бути об’єднані в одну групу із заставою та утриманням майна

боржника, оскільки, як і в останніх, забезпечувальну функцію в них

виконує конкретне відокремлене майно боржника чи третьої особи.

Вищенаведені способи передачі майна боржника у власність

кредитора також не є формами забезпечення зобов’язань відповідно до

чинного законодавства України, тому комерційні банки нашої країни їх

рідко використовують. Це пов’язується з низкою проблем юридичного

характеру, що можуть виникнути, враховуючи закритість переліку

забезпечувальних зобов’язань, а також виходячи з ряду інших норм

законодавства України.

У групі нетрадиційних розглядається така форма забезпечення

виконання кредитних зобов’язань, як утримання майна боржника. Цей

інститут є спорідненим з інститутом застави. Чинним законодавством

України він не передбачений, але ст. 615–618 проекту Цивільного кодексу

України його вводять як форму забезпечення виконання зобов’язань.

Розглянута класифікація форм забезпечення кредитних

зобов’язань схематично зображена на рис. 9.2.

Крім вищенаведеної класифікації, всі форми забезпечення можуть

бути поділені на: речово-правові та зобов’язально-правові.

До зобов’язально-правових форм належать: неустойка,

поручительство, гарантія, страхування. До речово-правових належать:

застава, утримання майна та інші форми, де забезпечувальну функцію

виконує конкретне відокремлене майно боржника чи третьої особи. Ця

класифікація форм забезпечення передбачена, зокрема, ст. 570 проекту

Цивільного кодексу України.

298

Рис. 9.2. Класифікація форм забезпечення кредитних зобов’язань.

Взагалі форми забезпечення кредитних зобов’язань можна

класифікувати за різноманітними ознаками. Крім вищеперелічених

класифікацій, виділяють такі: