9.5. Оцінювання кредитоспроможності клієнта як метод мінімізації

кредитного ризику

При наданні кредитів будь-який банк стикається з необхідністю

оцінювання кредитоспроможності позичальників. Ця процедура є

обов’язковою, і її результати істотно впливають як на результати

конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності

банку загалом. Для позичальника оцінювання кредитоспроможності

також важливе, оскільки від його результату залежить, в якому обсязі

буде наданий кредит і чи буде він наданий взагалі.

Результатом систематично правильно здійснюваного оцінювання

кредитоспроможності позичальників може служити погіршення якості

кредитного портфеля банку, яке до того ж тягне за собою ще й

необхідність зайвого резервування. Рішенням проблеми є розробка і

використання обґрунтованої методики, що дасть змогу банку найбільш

реально оцінювати кредитоспроможність позичальників. Кредито-

спроможність позичальника розуміють як його спроможність повністю і у

строк розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.

Як відомо, зобов’язання підприємства можуть погашатися різними

видами активів. Інакше кажучи, у ході своєї діяльності частину

зобов’язань підприємство може погашати грошовими коштами, а

284

частину – іншими активами, наприклад, готовою продукцією, товарами та

ін. Спроможність підприємства виконувати свої зобов’язання

характеризується його платоспроможністю.

При цьому виникає запитання: чим кредитоспроможність

підприємства відрізняється від його платоспроможності і взагалі для чого

потрібно використовувати поняття кредитоспроможності, якщо існує

поняття платоспроможності?

Між кредитоспроможністю і платоспроможністю є істотна

відмінність. Річ у тому, що кредитні зобов’язання позичальника перед

банком, на відміну від інших зобов’язань, мають бути погашені винятково

грошовими коштами. Тому для банку, який надає кредит, недостатньо,

щоб позичальник був платоспроможний, він має бути кредито-

спроможний. У зв’язку з цим виникає необхідність використання поняття

кредитоспроможності для характеристики спроможності позичальника

погашати свої зобов’язання перед банком винятково грошовими

коштами.

Ця важлива особливість зумовлює необхідність використання для

оцінювання кредитоспроможності позичальників терміна «потік грошових

коштів».

Отже, кредитоспроможність – це спроможність позичальника в

повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін

розраховуватися за своїми борговими зобов’язаннями винятково

грошовими коштами.

Комерційні банки застосовують безліч різноманітних методик

оцінювання кредитоспроможності з певною системою коефіцієнтів.

Кожен чинник має бути визначений конкретним показником, що дуже

важливо для банків. Проте додаткові складності у визначенні

кредитоспроможності виникають у зв’язку з існуванням таких чинників,

які виміряти й оцінити у цифрах неможливо. Це стосується, перш за все,

морального обличчя і репутації позичальника.

Отже, отримати єдину, синтетичну оцінку кредитоспроможності

позичальника шляхом узагальнення цифрових та нецифрових даних

неможливо. Для отримування обґрунтованої оцінки кредито-

спроможності, крім інформації у цифрових величинах, потрібно одержати

оцінку кваліфікованих аналітиків. Кредитоспроможність характеризує

рівень фінансово-господарського становища клієнта, на основі якого

285

банківський працівник робить висновок про його фінансову стійкість,

можливу ефективність використання одержаних коштів, здатність і

готовність повернути їх відповідно до умов угоди.

Комерційними банками різних країн на сьогодні випробувано багато

систем оцінювання кредитоспроможності позичальників. Ці системи

відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються як

складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними

методиками складання характеристик та визначення їхньої пріоритет-

ності. Назвемо основні з них.

Метод коефіцієнтів базується на визначенні коефіцієнтів ліквідності

та їхньому подальшому аналізі, який може проводитись таким чином:

а) порівняння із встановленими нормативами (нормативний метод);

б) порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними

показниками інших підприємств цієї ж галузі (порівняльний аналіз);

в) порівняння коефіцієнтів певного підприємства з аналогічними

показниками форм – провідних у цій галузі (бенчмаркінг).

Метод коефіцієнтів простий у використанні та не потребує

спеціального інформаційного забезпечення, але він має значні недоліки: