2.Поняття кредитного механізму та основні етапи процессу банківського кредитування

Кредитний механізм – це сукупність взаємопов’язаних прийомів і

способів, що забезпечують реалізацію на практиці об’єктивних функцій

кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування.

Основними елементами кредитного механізму є:

1. Суб’єкти кредитування.

2. Об’єкти кредитування.

3. Форми кредитування.

4. Порядок надання і погашення позик.

5. Система формування кредитних ресурсів та їхнє резервування.

6. Система формування і використання резервів з відшкодування

можливих втрат від кредитної діяльності.

7. Економічний контроль та банківський нагляд за ходом і

результатами кредитної діяльності.

Суб’єкти – особи, які беруть участь у процесі кредитування.

Види та основні вимоги до них:

1) до банківських установ:

– наявність ліцензії НБУ;

– дотримання економічних нормативів;

– дотримання інших вимог НБУ;

2) до суб’єктів господарювання:

– забезпеченість власними коштами (не менше ніж 50% видатків);

– дотримання фінансової дисципліни;

– кваліфікація керівництва;

– оцінка продукції;

– конкурентоспроможність;

– економічна кон’юнктура та ін.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» ст. 17, 50 та нормативними актами Національного банку України, він видає комерційним банкам ліцензію на здійснення кредитування юридичних і фізичних осіб.

Банк може отримати ліцензію на надання кредитів позичальникам за умови виконання таких вимог, які затверджені Національним банком України.

Комерційний банк може отримати ліцензію на надання кредитів за таких умов:

1. Якщо у банку є стабільна діяльність протягом півріччя, що передує зверненню його до Національного банку України щодо надання ліцензії.

2. Стан кредитного портфеля банку не має загрожувати інтересам його вкладників і кредиторів (сума безнадійних до повернення кредитів не має перевищувати розширення фактично сформованих резервного і страхового фондів банку).

3. Здійснення операцій, які ліцензуються, не має негативно вплинути на діяльність банку.

4. Відсутність порушень банком вимог чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України внутрішніх документів протягом року, що передує зверненню банку до Національного банку України з клопотанням на отримання ліцензії.

З моменту реєстрації в Національному банку України комерційні банки (юридичні особи, які набувають статусу банку України) тільки після отримання ліцензії мають право здійснювати кредитування.

Саме ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських операцій вітчизняних комерційних банків, діяльність яких відповідно до встановлених Національним банком України обов’язкових вимог не загрожувала б інтересам їхніх клієнтів.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно із чиним законодавством України з додержанням встановлених Національним банком України обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних коштів.

Установи комерційного банку можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої належності, статусу, форми власності за умови наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення і сплати відсотків за користування ним.

Надання кредиту колективним підприємствам, створеним на підставі договору між його членами, здійснюється за умови передбачення в статуті їхньої солідарної відповідальності за зобов’язаннями підприємств усім своїм майном.

Про кожний випадок надання кредиту позичальнику в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу (великі кредити), банк повідомляє Національному банку України.

Загальний розмір кредитів, наданих банком стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100- відсоткових позабалансових зобов’язань банку не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Рішення про надання кредитів позичальникам приймається колегіально-кредитними комітетами (відділення, дирекції банку) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Правління, кредитний комітет визначають основні напрями кредитної і відсоткової політики, а саме:

– поточні пріоритетні напрями у кредитуванні з урахуванням

кредитних ризиків у різних галузях народного господарства;

– обсяги кредитних ресурсів для видачі кредитів та структуру

кредитного портфеля;

– граничні розміри кредиту на одного позичальника, у межах яких

можуть надавати кредити установи банку;

– методику фінансового стану і кредитоспроможності позичальника.

Кредити надаються винятково на комерційних засадах з обов’язковим додержанням таких умов:

– кредити надаються позичальнику в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів з позичкового рахунка. Перевага надається такій формі розрахунку, яка передбачає оплату за розрахунковими документами за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) й акредитивні форми.

Попередня оплата за рахунок кредитних коштів не дозволяється, за винятком окремих випадків;

– кредити для розрахунків з громадянами за укладеними з ними договорами за здану сільськогосподарську продукцію надаються у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на особові рахунки громадян. В окремих випадках ці кошти можуть видаватися готівкою;

– в окремих випадках кошти в рахунок наданого кредиту можуть

бути перераховані на поточний рахунок позичальника для використання

їх на цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права

контролю банку за цільовим використанням кредиту;

– сума кредиту, що надається позичальнику, перебуває в межах

ліміту, встановленого для відділення (дирекції).

Питання про надання кредиту в сумі, що перевищує граничний розмір, у межах якого має право приймати рішення кредитний комітет відділення банку, вирішується за підпорядкованістю кредитним комітетом дирекції банку, а при перевищенні граничного розміру_встановленого для дирекції кредитним комітетом банку, – на підставі обґрунтованого клопотання відділення банку або дирекції.

Здійснюється кредитування тільки тих видів діяльності, які передбачені Статутом (положенням) позичальника.

Для отримання кредиту клієнт подає до банку такі документи:

• заяву;

• фінансово-економічну інформацію;

• форми бухгалтерської звітності;

• показники дебіторської та кредиторської заборгованості;

• розрахунок економічної окупності об’єкта;

• відомості про спосіб забезпечення позики та ін.

Об’єкти кредитування – певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

До основних об’єктів кредитування можна зарахувати такі:

1. Додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних

цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.

2. Сезонні та несезонні затрати виробництва й обігу.

3. Потреба в додаткових коштах з огляду на тимчасове їхнє

замороження.

4. Потреба для здійснення інвестицій в основні фонди.

Сучасна банківська практика використовує посуб`єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.

Банківська практика виробила систему організаційних та економічних

методів і способів проведення кредитної діяльності, яка називається

кредитним процесом.

Кожен комерційний банк має право організовувати кредитний процес з власними особливостями, але він обов’язково має будуватись на вимогах чинного банківського законодавства та враховувати об’єктивні властивості кредиту як економічної категорії. За таких умов на перше місце виходить якість організації кредитного процесу в комерційному банку, а саме ступінь дотримання принципів кредитування, ефективність та оптимальність організації процесу кредитування.

Організація кредитних взаємовідносин банку з клієнтами залежить від багатьох факторів, враховуючи як організаційні, так і економічні, а саме: розміру банку, величину кредитного портфелю, кваліфікації банківських працівників, технічних та телекомунікаційних можливостей банку, його кредитної політики, видів кредитів і т. ін.

Отже, організація кредитного процесу передбачає розробку певних правил, прийомів та методів побудови й управління банківським кредитним процесом.

З технологічної точки зору кредитний процес у комерційному банку

поділений на кілька основних етапів:

1) формування портфелю заяв клієнтів на одержання кредиту;

2) оцінювання кредитоспроможності потенційного позичальника;

3) вивчення достатності, прийнятності та ліквідності наданих

позичальником форм забезпечення виконання зобов’язань за кредитом;

4) прийняття рішення про економічну доцільність кредитування і

форму надання кредиту;

5) структурування кредиту, укладання кредитного договору та

інших супровідних договорів, оформлення кредитної справи;

6) контроль за виконанням умов кредитного договору і погашенням

кредиту;

7) аналіз якості кредитного портфелю;

8) робота з проблемними кредитами.

Водночас час технологія кредитного процесу потребує організаційної та управлінської діяльності, що забезпечує його здійснення.

З огляду на це, невід’ємною частиною організації кредитного процесу є управління ним, яке відображається через нормативні документи банку щодо процесу кредитування, організацію структури банку, що обслуговує кредитування, розподіл повноважень між цими структурними підрозділами, вироблення кредитної політики, економічне регулювання кредитних операцій банку і т. ін.

Отже, до структури кредитного процесу, крім технологічних етапів його здійснення, також слід зарахувати організаційні та управлінські форми, способи і методи, що забезпечують процес кредитування у комерційному банку.

Безпосередній вплив на структуру й ефективність кредитного процесу комерційного банку здійснює система управління кредитним процесом.

Управління кредитним процесом – це організація діяльності банкупри кредитуванні, спрямована на уникнення або мінімізацію кредитного ризику.

При управлінні кредитним процесом використовують різні форми, способи та методи організації кредитних взаємовідносин банку з

позичальниками, які за своєю суттю відображають правову й економічну

роботу у сфері кредитування, а також організацію управлінських рішень

щодо нормативних документів, структури банку і т. ін.

Основними завданнями управління кредитним процессом комерційного банку є:

1) отримання максимального прибутку від кредитних операцій шляхом збільшення дохідності кредитного портфелю з одночасною мінімізацією витрат на кредитування, особливо тих, які маютьнепроцентний характер;

2) збереження платоспроможності та ліквідності комерційного банку.

Система управління кредитним процесом багатогранна, але найважливішими її елементами є:

1) організація структури управління кредитним процесом;

2) розробка стратегії і тактики кредитної політики;

3) розробка внутрішніх нормативних документів, що регламентують

кредитний процес;

4) система аналізу кредитного портфелю з метою покращення його

кількісних та якісних характеристик.

За основу організації структури управління кредитним процесомвзято принцип розмежування компетенції, суть якого полягає у чіткому розмежуванні повноважень керівників банку різного рівня на різних етапах здійснення кредитного процесу.

Кредитний механізм – складова частина кредитної системи, яка є

сукупністю елементів, що характеризують кредитні відносини та їхнє

використання банками у процесі кредитування.

Елементи кредитного механізму відрізняються різним рівнем конкретності і мають стійкий взаємозв’язок та взаємозалежність.

Форми кредиту є найбільш загальним проявом перерозподільчої

функції кредиту, вони конкретизуються у принципах кредитування.

Принципи кредитування визначають структуру і зміст окремих елементів кредитного процесу.

Так, принцип цільового характеру кредитування встановлює, що до складу кредитного процесу мають входити елементи,які визначають межі власних і кредитних коштів, об’єкт кредитування, порядок планування руху позичкового капітулу, порядок визначення оптимальної величини кредиту та надання позик.

Терміновість кредиту потребує зарахування до складу кредитного процесу елементів, що регламентують способи погашення кредиту і встановлення термінів погашення.

З принципу забезпечення кредиту випливає, що елементи кредитного процесу мають визначати зв’язок руху кредиту із забезпеченням.

Також необхідною умовою у процесі кредитування є організація контролю за дотриманням принципів кредитування.

Вид кредитного рахунка, конкретний порядок надання та погашення кредиту, способи регулювання заборгованості й організація контролю за дотриманням принципів кредитування визначають характер узгодженого руху кредиту з процесом виробництва і обігу, тобто метод кредитування.

Отже, беручи до уваги зміст принципів кредитування, можна

сформувати таку структуру кредитного процесу комерційного банку:

принципи розмежування джерел коштів на власні та позичені, об’єкти

кредитування, кредитне планування, порядок акумуляції коштів на

рахунках у банку, критерії диференціації кредитних відносин банку з

позичальниками і метод кредитування.

Таким чином кредитний процес з огляду на взаємозв’язок та

взаємозалежність основних елементів кредитного механізму слід

розуміти як спосіб застосування перерозподільчої функції кредиту, який,

конкретизуючи форми кредиту і принципи кредитування, охоплює

сукупність прийомів, пов’язаних з акумуляцією ресурсів, встановлення

меж використання кредиту та механізм надання його клієнтам.

9.3. Особливості видачі позик та порядок їхнього оформлення

Надання комерційними банками позик здійснюється відповідно до

певного алгоритму за наявності дотримання позичальниками всіх вимог,

особливо що стосується реальних можливостей забезпечення своєчасності

повернення кредиту і сплати відсотків за користування ним (табл. 9.1).

Алгоритм механізму кредитування

1. Формування портфеля заявок на кредит – збір і аналітична обробка інформації про попит на

кредити та вибір оптимальних для банку пропозицій. Розгляд заявок на кредит потенційних боржників.

2. Вивчення кредитоспроможності й фінансового стану потенційного позичальника (фактично

оцінювання величини кредитного ризику).

3. Прийняття рішення про доцільність видачі позики і вибір конкретної форми її надання.

4. Оформлення кредитної угоди, де остаточно визначаються всі умови кредитування.

5. Видача кредиту.

6. Контроль за використанням позики, яким передбачається перевірка фактичного витрачання коштів

за їхнім цільовим призначенням, обумовленим в угоді.

7. Повернення кредиту і сплата процентів за ним.

Процес видачі банківських позик розпочинається з подачі клієнтом таких основних документів:

1. Подача у банк заяви, де вказується: сума кредиту, цільове призначення, термін користування, пропонована форма забезпечення, характеристика об’єкта кредитування. При розрахунковому обслуговуванні клієнта іншим банком вимагається подача: установчих документів, картки зі зразками підписів та відбитком печатки, довідки про наявність коштів на

поточному рахунку і про стан заборгованості, отриманої в інших банках.

2. Подання до банку техніко-економічне обґрунтування заходу, на

який планується отримати позику з розрахунком графіка його окупності.

3. Якщо позика видається на оплату продукції, товарів та послуг за

угодами, то подаються копії цих угод (контрактів).

4. Для отримання довготермінового кредиту для спорудження об’єктів

виробничого призначення подаються: проект будівництва, кошторис,

контракти з будівельною організацією, графіки виконання робіт, висновки

санітарно-епідеміологічної комісії, дотримання екологічних нормативів та ін.

5. Позичальник, який отримує кредит на витрати виробництва, що

не покриваються його власними доходами протягом календарного року,

подає _______до банку прогнозні розрахунки потреби у кредиті загалом на цей

рік з розбивкою по кварталах.

6. Подання позичальником бухгалтерських і статистичних звітів на

останню дату, враховуючи звіти про фінансові результати, висновки

незалежних аудиторів або аудиторських фірм та ін. В разі необхідності

банк може вимагати інші документи, які підтверджують забезпечення

повернення кредиту.

Розмір кредиту визначається банком разом з позичальником з

урахуванням прогнозних обсягів виробництва або реалізації продукції,

капітального будівництва та інших показників господарської діяльності

клієнтів. Кредити видаються з простого позичкового рахунка у безготівковій

формі шляхом оплати розрахункових документів на умовах контрактів як у

національній, так і в іноземній валюті. В деяких випадках вони можуть

зараховуватися на поточний рахунок позичальника в компенсаційному

порядку або для використання на цілі, передбачені у кредитній угоді.

Кредит може видаватися одноразово, щоденно або періодично в

інші строки, визначені у кредитному договорі. Клієнтам з безперервним

виробничим циклом та стабільним фінансовим становищем

276

відкривається «кредитна лінія» – надання кредиту відповідно до потреби

(по частинах) у межах певної визначеної суми. За цю операцію

комерційний банк отримує комісійні, які нараховуються на всю суму

відкритого кредиту, в зв’язку з попереднім їхнім резервуванням.

Разом з кредитною угодою кредитним відділом складається

строкове зобов’язання і передається розпорядження у бухгалтерію про

відкриття позичкового рахунка.

Встановлення строків користування позикою залежить від багатьох

факторів, а саме від:

• характеру об’єкта кредитування;

• забезпеченості банків кредитними ресурсами, їхнього складу та

структури за строками залучення і запозичення;

• платоспроможності та кредитоспроможності позичальників;

• рівня фінансової стійкості банку-позичальника, стану дотримання

ним економічних нормативів;

• характеру кредитної політики НБУ і комерційних банків та ін.

Терміни користування кредитами, конкретні строки і порядок погашення

передбачаються у кредитному договорі між позичальником та банком.

Погашення кредиту може відбуватися у кілька способів:

• одноразово (водночас);

• у розстрочку: рівномірно з регресією платежів або з прогресією

платежів.

Погашення проводиться за рахунок коштів позичальника на підставі

ордерів-розпоряджень, строкових зобов’язань або платіжними

дорученнями самого позичальника. Відповідно до кредитної угоди,

позичальник має право достроково погасити позику та проценти за нею

або банк може надати відстрочку на погашення позики. Відстрочку на

погашення позики і процентів банк дозволяє у разі виникнення труднощів,

які не залежать від дій самого клієнта (форс-мажорні обставини), але

вживаються заходи щодо їхнього усунення. Вона оформляється

додатковою угодою. При відмові в наданні відстрочки на погашення позики

банк реалізує своє право стягнення кредиту і процентів шляхом реалізації

заставленого майна або інших форм забезпечення.

У сучасних ринкових умовах кредит не може видаватися

безпроцентно (безоплатно). Сума плати за користування коштами

залежить від середньої суми кредиторської заборгованості та розміру

277

процентної ставки на день отримання кредиту. Величина процентної

ставки залежить від таких факторів:

• облікової ставки НБУ;

• відсоткових ставок за депозитними операціями;

• характеру наданого забезпечення кредиту;

• рівня кредитних ризиків;

• попиту і пропозиції на ринку кредитних ресурсів;

• строку користування позикою;

• об’єкта кредитування та ін.

Відсоткові ставки за кредитами встановлюються з урахуванням і

того, що сума отриманих відсотків за позичковими коштами має

покривати сплату відсотків за залученими коштами, повністю покрити

операційні витрати, пов’язані з обслуговуванням кредитних операцій, та

забезпечити певну суму прибутку для банку. При кредитуванні в

іноземній валюті враховуються процентні ставки, які діють на

міжнародних ринках позичкових капіталів. Рівень процентів, порядок

нарахування і сплати обумовлюються у кредитній угоді.

Кредитні взаємовідносини між банками та позичальниками

регламентуються у кредитних договорах, що укладаються, як правило, у

письмовій формі. Зміст угоди складають такі розділи:

1. Предмет договору (ціль, сума, строк погашення, відсоток тощо).

2. Умови забезпечення кредиту (форма забезпечення, посилання

на додаткові документи, наприклад, договір застави).

3. Зобов’язання банку (відкриття рахунка, надання консультацій,

перевірка забезпечення та цільового використання кредиту й ін.).

4. Зобов’язання позичальника (використання на вказані цілі,

стягнення банком штрафів, повернення кредиту в строк, інформація про

хід виконання угоди, подача звітності й ін.).

5. Права банку (відстрочка погашення, перевірка використання та

забезпечення, можливість розірвання угоди й ін.).

6. Права позичальника (дострокове погашення, можливість

відстрочки та ін.).

7. Особливі умови договору (перерахунок суми кредиту, зміна

процента, зміна умов договору, спірні питання, зміна юридичної адреси та ін.).

8. Реквізити сторін.

Комерційні банки мають право вносити свої зміни до умов договорів,

які не суперечать чинному законодавству, і вимагати додаткової інформації

від клієнта, якщо вона не суперечить інтересам сторін.

278

9.4. Кредитний ризик та методи управління ним

Кредитний ризик – це ризик, пов’язаний з можливістю

невиконання позичальником своїх фінансових зобов’язань, тобто з

небезпекою втрати банком основної суми позики і процентів за нею.

Інакше кажучи, це ризик несплати позичальником кредитору основного

боргу і процентів за його користування. Звідси випливає, що кредитний

ризик слід розуміти як імовірність, а точніше загрозу втрати банком

частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат

у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що

визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через

погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних

організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку

працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Слід зазначити, що кредитний ризик формується з кількох

самостійно діючих видів ризику (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Структура кредитного ризику.

До основних і найбільш поширених методів мінімізації кредитного

ризику належать:

􀂾 диверсифікація капіталу;

КРЕДИТНИЙ РИЗИК

РИЗИК, ПОВ'ЯЗАНИЙ З

ПОЗИЧАЛЬНИКОМ

РИЗИК, ПОВ'ЯЗАНИЙ ЗІ

СПОСОБОМ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ПОВЕРНЕННЯ ПОЗИКИ

СИСТЕМНИЙ

РИЗИК

ФОРС-МАЖОРНИЙ

РИЗИК

ОБ’ЄКТИВНИЙ

СУБ’ЄКТИВНИЙ

ЮРИДИЧНИЙ

РИЗИК ЩОДО

ГАРАНТА

РИЗИК ЩОДО

СТРАХОВИКА

РИЗИК ЩОДО

ПРЕДМЕТА ЗАСТАВИ

ЮРИДИЧНИЙ

ОБ’ЄКТИВНИЙ

СУБ’ЄКТИВНИЙ ЛІКВІДНОСТІ КОН’ЮКТУРНИЙ

ЗАГИБЕЛІ ЮРИДИЧНИЙ

279

􀂾 оцінювання юридичної і фінансової кредитоспроможності

позичальника;

􀂾 регулювання обсягів кредитних вкладень;

􀂾 використання ефективних форм забезпечення повноти та

своєчасності повернення кредиту;

􀂾 створення комерційними банками спеціальних резервів для

відшкодування втрат від кредитної діяльності.

Головна мета процесу управління кредитним ризиком – управління

кредитним портфелем банку, що полягає в забезпеченні максимальної

доходу за певного рівня ризику. Рівень доходу кредитного портфеля

залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових

ставок за кредитами.

Обсяги і структура кредитного портфеля банку визначаються

такими факторами:

• розмір банку (капіталу);

• правила регулювання банківської діяльності;

• офіційна кредитна політика банку;

• досвід і кваліфікація менеджерів;

• рівень доходу різних напрямків розміщення коштів.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний

обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних

ресурсів. Максимальний розмір окремої позики теж визначається

величиною капіталу. Капітал банку використовується при встановленні

лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків.

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості

й надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню

з боку органів нагляду в багатьох країнах. Встановлені обмеження та

нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності

відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля.

Кредитна політика банку визначає пріоритетні напрямки

кредитування, а також перелік кредитів, які не мають входити до

кредитного портфеля. Один і той самий кредит може не відповідати

основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком

прийнятним для іншого.

Одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банк не

має надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями

280

банку. Отже, досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників

також впливають на характеристики кредитного портфеля банку.

У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є

рівень доходу кожного виду активів. Однак високий дохід, як правило,

супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджменту банку

необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень доходу різних видів

активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризиковим

напрямкам розміщення коштів. У такому разі розмір кредитного портфеля

банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на

користь проведення інших видів активних операцій.

Формуючи кредитний портфель, менеджмент банку звичайно

керується правилом – видати ті кредити, які приносять максимальні

доходи за інших однакових умов. Дохід кредитної операції визначається

рівнем відсоткової ставки за цим кредитом, тривалістю періоду надання

кредиту і прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник

не зможе виконати свої зобов’язання згідно з кредитною угодою.

Основними причинами виникнення кредитного ризику на рівні

окремої позики є:

• нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку;

• ризик ліквідності застави;

• моральні та етичні характеристики позичальника.

До факторів, які збільшують ризик кредитного портфелю банку,

належать:

• надмірна концентрація – зосередження кредитів в одному із

секторів економіки;

• надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості

управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих

фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;

• валютний ризик кредитного портфеля;

• структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням

потреб клієнтів, а не самого банку;

• рівень кваліфікації персоналу банку.

Методи управління кредитним портфелем поділяються на дві групи:

1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики;

2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного

портфеля банку.

281

До першої групи методів належать:

1. Аналіз кредитоспроможності позичальника.

2. Аналіз та оцінювання кредиту.

3. Структурування позики.

4. Документування кредитних операцій.

5. Контроль за наданим кредитом та станом застави.

Особливість перелічених методів полягає в необхідності їхнього

послідовного застосування, оскільки водночас вони є етапами процесу

кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником

поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати

етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Методами управління ризиком кредитного портфеля банку є: