96

Грошові суми пишуться словами, а в дужках – цифрами. Підпис особи, хто дає розписку, засвідчується нотаріальною конторою.

Розписка пишеться лише в одному примірнику. Ніякі виправлення в ній неприпустимі.

Зразок документа (розписки)

Розписка

Я, Соловей Тимофій Максимович, отримав від Сорокіна Анатолія Григоровича гроші в сумі тисяча (1000) гривень. Зобов’язуюсь повернути всю суму 01.12.05 р.

Домашня адреса: м. Рубіжне, вул. Леніна, 21, кв.40. Паспорт серія МА № 564738.

13.13.05 р. (підпис)

3.1.6.4 Доручення

Доручення – це письмове повідомлення, яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні чинності або отримувати матеріальні цінності.

Доручення видаються на розпорядження майном, отримання грошових і матеріальних цінностей. Вони поділяються на особисті та офіційні.

Особисті доручення видаються окремим особам (право на отримання заробітної плати, поштового переказу та ін.). Обов’язковою умовою правомірності особистого доручення є наявність підпису службової особи й печатка установи, підприємства, що засвідчує підпис довірителя (доручення, які видаються студентам, можуть засвідчуватись навчальним закладом).

В офіційному доручення обов’язково зазначаються:

- назва організації, яка видає доручення;

- номер доручення й дата видання;

- посада, ПІБ особи, якій видано доручення;

- назва організації чи підприємства, від якого повинні бути отримані матеріальні цінності;

- перелік цінностей із вказівкою їх кількості і суми;

- строк дії доручення;

- підпис особи, якій видано доручення;

- назва документа, що посвідчує особу отримувача цінностей (паспорт, посвідчення);

65

- текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив, змінний інженер замінив). Проте якщо в доку­менті вказується прізвище жінки, яка займає названу по­саду, то підпорядковані слова (це звичайно дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог заводу Духнівська Т. В. відмінила).

Висловлення типу «наша директор сказала», «на­ша головна технолог поїхала» не відповідають нормам літературної мови (вони мають усно-розмовний характер).

- вживання найменувань жіночого роду виправдано в тих текстах, для яких вказівка на стать є бажаною, але може бути виражена іншими засобами.

В іменниках-власних назвах на –ів, -їв, -ов, -ев, -єв, -ин, (-ін, -їн) можливим є тільки закінчення -у (Києву, Тамбову, Гринчишину, Ільїну та ін).

Збіг форм родового й давального відмінків можливий і для іменників жіночого роду, що також дає підстави для появи двозначності в тексті. Наприклад: своєчасний контроль бухгалтерії - бухгалтерію контролюють; у цих випадках слід так бу­дувати речення, щоб уникнути такої відмінкової форми або надати їй однозначності.

Знижує загальну грамотність ділових паперів непра­вильне вживання відмінкових закінчень.

Багато помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні з них мають закінчення -а, -я (абзаца, акта, варіанта, докумен­та, об'єкта, формуляра та ін.), інші -у, -ю, (проекту, про­токолу, принципу, пункту, факту та ін.), до того ж бага­тозначний іменник може мати два різних закінчення в родовому відмінку: нема аркуша паперу - ділового па­пера, працівник апарату - стояв біля апарата та ін.

Закінчення родового відмінка фіксують, як правило, усі словники, тому цей факт легко встановлюється в разі потреби.

У родовому відмінку множини іменники жіночого ро­ду мають закінчення -ей (доповідей, галузей, подорожей, статей), а не -ів.

Досить поширеною є й така помилка: іменники, що називають неживі предмети, відмінюють так само, як і назви живих предметів, наприклад: на розвантаженні ви­користати МАЗів (треба МАЗи). «Оживлювати» їх не слід.

66

2.4.2 Прикметник

У діловому стилі переважають відносні прикметники над якісними. Проте оскільки якісні прикметники все ж вживаються, то доводиться утворювати від них ступені порівняння (тоб­то форму для вияву більшої чи меншої міри якості). В ук­раїнській мові ці форми можуть бути однослівними, син­тетичними (високий, вищий, найвищий) і двослівними, аналітичними (високий, більш високий, найбільш висо­кий).

У діловому стилі ступінь більшого чи меншого передається звичайно аналітичною формою за допомогою прислівників більш, менш, далеко, надто.

При вживанні ступенів порівняння слід враховувати смислову відмінність між прислівниками. Так дуже і самий вказує на абсолютний ступінь ознаки, найбільш - на відносний ступінь вияву ознаки (менш - більш - най­більш).