- •1. Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні.
- •2. Еколого-правова політика України на сучасному етапі. Гарантування екологічної безпеки – мета екологічної полі-тики держави.
- •3. Становлення та розвиток екологічного права України.
- •4. Поняття та предмет екологічного права.
- •5. Об`єкти екологічного права.
- •6. Методи правового регулювання екологічних відносин.
- •7. Принципи екологічного права.
- •8. Система екологічного права. Місце екологічного права в системі права України.
- •9. Екологічне право як наука та навчальна дисципліна.
- •10. Поняття, особливості та загальна характеристика джерел екологічного права.
- •11. Класифікація джерел екологічного права.
- •12. Конституційні основи регулювання відносин у сфері охорони довкілля.
- •13. Закони як джерела екологічного права, зростання їх ролі в правовому регулюванні екологічних відносин.
- •14. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" як інтегроване джерело екологічного права.
- •15. Поресурсові закони як джерела екологічного права.
- •16. Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел екологічного права.
- •17. Значення локальних нормативно-правових актів для правового регулювання екологічних відносин.
- •18. Міжнародні договори як джерела екологічного права.
- •19. Роль судової практики в регулювання екологічних відносин.
- •20. Загальна характеристика еколого-правового статусу людини та громадянина.
- •21. Поняття та види екологічних прав громадян. Конституційні екологічні права громадян.
- •22. Право на безпечне для життя та здоров`я довкілля.
- •23. Право вільного доступу до інформації про стан довкілля.
- •24. Право на відшкодування шкоди, заподіяної негативним впливом на довкілля.
- •25. Право громадян на участь в прийнятті екологічно значимих рішень.
- •26. Гарантії екологічних право громадян.
- •27. Способи захисту екологічних прав громадян.
- •28. Обов`язки громадян у сфері охорони довкілля.
- •29. Поняття, зміст та види управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •30. Принципи державного управління природокористування та охороною довкілля.
- •31. Основні функції управління у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •32. Ведення кадастрів та обліку як функції управління.
- •33. Екологічне планування, прогнозування та програмування
- •34. Екологічне ліцензування і квотування.
- •35. Екологічне нормування та стандартизація.
- •36. Екологічний моніторинг.
- •37. Екологічний аудит.
- •38. Екологічний контроль.
- •39. Система органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля.
- •40. Органи загальної компетенції та їх повноваження у сфері управління природокористуванням та охороною довкілля.
- •41. Органи спеціальної компетенції та їх повноваження у сфері охорони довкілля.
- •42. Участь громадськості в управлінні природокористуванням та охороною довкілля.
- •43. Правове регулювання оцінки впливу на довкілля. Співвідношення овнс і екологічної експертизи
- •44. Завдання та об`єкти оцінки впливу на навколишнє природне середовище, її зміст.
- •45. Поняття, зміст та види екологічної експертизи.
- •46. Об’єкти та суб’єкти екологічної експертизи.
- •47. Порядок проведення екологічної експертизи. Висновок екологічної експертизи.
- •48. Державна екологічна експертиза.
- •49. Участь громадськості у проведенні державної екологічної експертизи.
- •50. Громадська екологічна експертиза.
- •51. Загальна характеристика економіко-правового механізму у сфері екології.
- •52. Заходи екологічного стимулювання раціонального природокористування та охорони довкілля.
- •53. Екологічна безпека, як складова національної безпеки України.
- •54. Поняття та зміст екологічної безпеки.
- •55. Поняття і види екологічної безпеки.
- •56. Вимоги екологічної безпеки щодо планування та забудови територій.
- •57. Вимоги екологічної безпеки щодо продуктів харчування та продукції сільськогосподарського виробництва.
- •58. Екологічні вимоги щодо використання атомної енергії та забезпечення раціональної безпеки.
- •59. Поняття і функції юридичної відповідальності за порушення законодавства.
- •60. Поняття, види та структура екологічних правопорушень.
- •61. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •62. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •63. Цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •64. Поняття та особливості еколого-правової відповідальності.
- •65. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю.
- •66. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та майну громадян внаслідок вчинення екологічного правопорушення.
10. Поняття, особливості та загальна характеристика джерел екологічного права.
Право як регулятор суспільних відносин має об'єктивне, зовнішнє вираження в різних джерелах, таких як правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт. В Україні провідну роль відіграє нормативно-правовий акт. З урахуванням цього під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середовища і суспільства.
Ці акти мають передбачену законом форму, вони складають відповідну розгалужену систему, об'єднану загальною метою еколого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі екологічного права. Ці фактори є основою для наукової класифікації джерел екологічного права. Можна виділити наступні групи джерел екологічного права:
Джерела екологічного права є багатогранними, що випливає з їх призначення у регулюванні як загальних, так і численних конкретних питань охорони навколишнього природного середовища з використанням різноманітних правових засобів впливу на усіх рівнях. Акти екологічного права мають різну юридичну силу, але діють за принципом піраміди, вершиною якої є Конституція України.
Джерелами права зазвичай називають форми його зовнішнього вираження. Таких форм (джерел) права нараховують кілька видів. Це зокрема, нормативно-правовий акт, правовий звичай, судовий прецедент та нормативний договір. З них найбільшого поширення в Україні набули нормативно-правові акти органів державної влади. Вони містять правові норми, що розраховані на багаторазове застосування та забезпечують регулювання відповідних суспільних відносин. Правовий звичай та судовий прецедент вітчизняним правом довкілля майже не використовуються як джерело права. А ось нормативно-правовий договір останнім часом стає дедалі більш популярним регулятором екологічних відносин. Особливо це стосується сфери міжнародної співпраці нашої держави з іншими країнами. Завдяки таким договорам здійснюється регулювання міжнародних стосунків та консолідація зусиль у забезпеченні охорони довкілля.
Характеризуючи метод права довкілля, ми вже відзначали притаманність цій галузі способу централізованого правового регулювання. А отже, домінуючим та основним видом джерел права довкілля є, безперечно, нормативно-правові акти органів державної влади. Тому їх можна визначити як ухвалені уповноваженими державними органами нормативно-правові акти, що містять правові норми, які забезпечують регулювання суспільних відносин у сфері охорони та використання довкілля.
Нормативно-правові акти ухвалюються чи санкціонуються уповноваженими органами держави і є фактично одностороннім волевиявленням. Вони мають зовнішню форму вираження, ухвалюються за встановленою процедурою, що надає волі правотвор-чого суб'єкта офіційного характеру1.
Нагадаємо, що наявність системи джерел права (нормативно-правових актів), які регулюють ті чи інші суспільні відносини, є свідченням існування відповідної галузі права.
Джерела права довкілля, крім загальних ознак, що характеризують нормативно-правові акти загалом, наділені також деякими, лише їм притаманними ознаками. Однією з них є мета правового регулювання. Вона зокрема, виражена у преамбулі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Тут передбачено, що Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої та неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.
Ще одна ознака джерел права довкілля пов'язана зі сферою їхньої чинності. Такою сферою є суспільні відносини, що виражають взаємодію людини та природи. Нормами цієї галузі можуть бути регламентовані лише ті відносини, що потребують юридичного впливу і лише у таких формах взаємодії людини та природи, які зумовлюються необхідністю забезпечення екологічної безпеки. Тобто норми права довкілля не можуть впливати на об'єктивні закономірності функціонування довкілля, як і не можуть бути підставою для позбавлення людини та суспільства можливості реалізувати свої права щодо використання цього довкілля і його ресурсів для задоволення своїх життєво важливих потреб, а саме: як засобу існування, середовища проживання та умов життєдіяльності.
Важливою ознакою джерел права довкілля є взаємодія юридичних норм та норм технічного характеру. У багатьох випадках законодавство про довкілля містить посилання на технічні нормативи, санітарні норми, стандарти якості навколишнього середовища, гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у природних об'єктах тощо. Правові норми у поєднанні з технічними нормами, що зазвичай не належать до джерел права, утворюють еколого-правовий механізм охорони довкілля.
Не менш характерною ознакою джерел права довкілля є їхній комплексний характер. Ця ознака зумовлена специфікою самої галузі права довкілля як комплексної галузі. Юридичні норми, що регулюють відносини у сфері довкілля, містяться у різних галузях права. Крім галузевого законодавства, норми про охорону довкілля широко представлені в актах адміністративного, цивільного, конституційного, кримінального та інших галузях законодавства.
Вважається також, що ознакою, яка найбільше характеризує джерела сучасного права довкілля, є притаманність цій галузі права норм міжнародного права довкілля. Насправді, чимало з них імплементуються до вітчизняного законодавства і стають його невід'ємною складовою.