55. Поняття і види екологічної безпеки.

Екологічна безпека це стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здо-ров’я людей, що гарантується здійсненням широкого комплексу взає-мопов’язаних екологічних, політичних, економічних, технічних, ор-ганізаційних, державно-правових та інших заходів. Зазначена категорія характеризується, по-перше, як вічна цінність людського суспільства, що ґрунтується на певній системі гарантій екологічної безпеки співіснування природи і людини. По-друге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об’єкти. По-третє, екобезпека здійснюється під контролем держави, яка утворює цілу систему спеціальних органів. По-четверте, основою правової форми є екологічне право як са-мостійна правова галузь. Екологічна безпека розглядається у двох аспектах. Як суб’єктивна категорія вона проявляється у процесі реалізації суб’єктивного права громадян на екологічну безпеку шляхом регулятивного та охоронного методів. З іншого боку — це об’єктивно існуюча система правового за-безпечення екологічної безпеки, за допомогою якої регламен-тується екологічно небезпечна діяльність, режим використання природних ресурсів, охорона довкілля, попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для природних об’єк-тів і населення. Довкілля вважається безпечним, коли його стан відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і норма-тивам, які стосуються його чистоти (незабрудненості), ресурсо-місткості (невиснаженості), екологічної стійкості, санітарних вимог, видового різноманіття, здатності задовольняти інтереси громадян. Об’єктами екологічної безпеки є: людина і громадянин; суспільство; держава. Таким чином, об’єктами екологічної безпеки є життєво важливі інтереси суб’єктів безпеки: права, ма-теріальні та духовні потреби особи; природні ресурси та навко-лишнє природне середовище як матеріальна основа державного і суспільного розвитку. Суб’єктами забезпечення екологічної безпеки є: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада Національної безпеки і оборони України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядуван-ня, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утво-рені відповідно до законів України, громадяни України, об’єд-нання громадян. Загальні положення у сфері екологічної безпеки закріплені За-коном України «Про охорону навколишнього природного середовища». Самостійного закріплення в ньому дістав принцип право-вого забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, який належить до основних принципів екологічного права. Його сутність полягає в тому, що за допомогою правових та інших заходів забезпечується підтримка безпечного стану навколишньо-го природного середовища для життя та здоров’я громадян, дов-кілля в цілому.

Види екологічної безпеки За територіальним принципом розрізняють: глобальну (міжна-родну), національну (державну), регіональну, місцеву, об’єктову екологічну безпеку. За способами забезпечення виокремлюють — техногенно-еко-логічну, радіоекологічну, соціально-екологічну, природну, еко-номіко-екологічну безпеку та ін. За об’єктами охорони можна вирізнити: загальну екологічну без-пеку довкілля, яка включає: а) глобальну; б) національну; в) локальну; г) особисту екологічну безпеку громадян. Залежно від причин порушення екологічної безпеки розрізняють таку, що виникла: внаслідок впливу на природний об’єкт людської діяльності (соціально-політичного, військового, техногенного ха-рактеру); під впливом самих природних процесів (землетрус, вивер-ження вулкану, повінь тощо). Екобезпека диференціюється залежно від екологічно небезпечних видів діяльності, об’єктів на: технічну, хімічну, токсичну, біологічну, радіаційну, ядерну, гідротехнічних споруд, транспортних засобів тощо.