- •1. Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні.
- •2. Еколого-правова політика України на сучасному етапі. Гарантування екологічної безпеки – мета екологічної полі-тики держави.
- •3. Становлення та розвиток екологічного права України.
- •4. Поняття та предмет екологічного права.
- •5. Об`єкти екологічного права.
- •6. Методи правового регулювання екологічних відносин.
- •7. Принципи екологічного права.
- •8. Система екологічного права. Місце екологічного права в системі права України.
- •9. Екологічне право як наука та навчальна дисципліна.
- •10. Поняття, особливості та загальна характеристика джерел екологічного права.
- •11. Класифікація джерел екологічного права.
- •12. Конституційні основи регулювання відносин у сфері охорони довкілля.
- •13. Закони як джерела екологічного права, зростання їх ролі в правовому регулюванні екологічних відносин.
- •14. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" як інтегроване джерело екологічного права.
- •15. Поресурсові закони як джерела екологічного права.
- •16. Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел екологічного права.
- •17. Значення локальних нормативно-правових актів для правового регулювання екологічних відносин.
- •18. Міжнародні договори як джерела екологічного права.
- •19. Роль судової практики в регулювання екологічних відносин.
- •20. Загальна характеристика еколого-правового статусу людини та громадянина.
- •21. Поняття та види екологічних прав громадян. Конституційні екологічні права громадян.
- •22. Право на безпечне для життя та здоров`я довкілля.
- •23. Право вільного доступу до інформації про стан довкілля.
- •24. Право на відшкодування шкоди, заподіяної негативним впливом на довкілля.
- •25. Право громадян на участь в прийнятті екологічно значимих рішень.
- •26. Гарантії екологічних право громадян.
- •27. Способи захисту екологічних прав громадян.
- •28. Обов`язки громадян у сфері охорони довкілля.
- •29. Поняття, зміст та види управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •30. Принципи державного управління природокористування та охороною довкілля.
- •31. Основні функції управління у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •32. Ведення кадастрів та обліку як функції управління.
- •33. Екологічне планування, прогнозування та програмування
- •34. Екологічне ліцензування і квотування.
- •35. Екологічне нормування та стандартизація.
- •36. Екологічний моніторинг.
- •37. Екологічний аудит.
- •38. Екологічний контроль.
- •39. Система органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля.
- •40. Органи загальної компетенції та їх повноваження у сфері управління природокористуванням та охороною довкілля.
- •41. Органи спеціальної компетенції та їх повноваження у сфері охорони довкілля.
- •42. Участь громадськості в управлінні природокористуванням та охороною довкілля.
- •43. Правове регулювання оцінки впливу на довкілля. Співвідношення овнс і екологічної експертизи
- •44. Завдання та об`єкти оцінки впливу на навколишнє природне середовище, її зміст.
- •45. Поняття, зміст та види екологічної експертизи.
- •46. Об’єкти та суб’єкти екологічної експертизи.
- •47. Порядок проведення екологічної експертизи. Висновок екологічної експертизи.
- •48. Державна екологічна експертиза.
- •49. Участь громадськості у проведенні державної екологічної експертизи.
- •50. Громадська екологічна експертиза.
- •51. Загальна характеристика економіко-правового механізму у сфері екології.
- •52. Заходи екологічного стимулювання раціонального природокористування та охорони довкілля.
- •53. Екологічна безпека, як складова національної безпеки України.
- •54. Поняття та зміст екологічної безпеки.
- •55. Поняття і види екологічної безпеки.
- •56. Вимоги екологічної безпеки щодо планування та забудови територій.
- •57. Вимоги екологічної безпеки щодо продуктів харчування та продукції сільськогосподарського виробництва.
- •58. Екологічні вимоги щодо використання атомної енергії та забезпечення раціональної безпеки.
- •59. Поняття і функції юридичної відповідальності за порушення законодавства.
- •60. Поняття, види та структура екологічних правопорушень.
- •61. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •62. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •63. Цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •64. Поняття та особливості еколого-правової відповідальності.
- •65. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю.
- •66. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та майну громадян внаслідок вчинення екологічного правопорушення.
4. Поняття та предмет екологічного права.
Свою найбільш вживану нині назву «екологічне право» ці норми отримали починаючи з 80-х років минулого століття. Вважається, що назва тієї чи іншої галузі права повинна відображати специфіку певних суспільних відносин, що є предметом правового регулювання відповідних норм, а також враховувати історичний досвід формування зарубіжної та вітчизняної систем права. І саме з огляду на ці критерії назва «екологічне право» навряд чи може вважатися достатньо коректною. Адже якщо проаналізувати етимологію слова «екологія», то у перекладі з грецької (оіход - оселя, середовище й Ябуод- поняття, вчення) воно означає «вчення про середовище»2.
Застосувавши цей термін до назви галузі права, матимемо буквально - право науки про середовище. Очевидно, така назва навряд чи може вважатися прийнятною і задовольняти вимоги правничої думки та юридичної практики. Адже об'єктом регулювання не може виступати система знань про взаємодію суспільства й природи ним може бути саме довкілля.
Річ у тім, що в англомовних країнах відповідна галузь права має назву Environmental law, а у Франції й Німеччині вона звучить відповідно як: droit de I'environnment та Umweltrecht. Дослівно на російську мову усі ці назви перекладаються як — «право окружаю- щей средьі». І чимало науковців саме так і пропонують називати теперішнє екологічне право. Та саме тут і вбачається та друга недоречність зазначеної назви.
Отже, право довкілля як галузь вітчизняного права в такому своєму найменуванні цілком адекватно відображатиме сутність тих відносин, які постають предметом правового регулювання у сфері охорони навколишнього середовища, раціонального використання ресурсів природи та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.
Як система норм право довкілля є предметом вивчення його юридичного наукового, а також системою об'єктивованих знань про поняття, становлення, закономірності розвитку та принципи галузі права. Здобутки і досягнення науки права довкілля можуть отримати своє безпосереднє втілення як у сфері правотворення, так і у сфері правозастосування. їх успішно можна застосувати й у навчальному процесі для вивчення права довкілля як навчальної дисципліни. І хоч у навчальних планах та програмах вона все ще має назву екологічне право, проте є надія, що з часом об'єктивні чинники все ж візьмуть гору над суб'єктивними підходами, які мали вплив на формулювання назви цієї важливої галузі права. І в Україні студенти вивчатимуть не екологічне право, а право довкілля як це відбувається в багатьох зарубіжних державах.
Основними критеріями виділення та відокремлення галузі права в теорії права традиційно вважається предмет і метод правового регулювання. Предметом правового регулювання є сукупність суспільних відносин, які регулюються правом1. Предметом правового регулювання екологічного права е екологічні відносини, тобто відносини, які складаються у сфері взаємодії людини (суспільства) і природи з приводу використання, охорони природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.
Слід зауважити, що в науковій літературі немає єдності поглядів щодо визначення різновидів суспільних відносин, які складають предмет правового регулювання екологічного права та їх диференціації.
Ю. А. Вовк в структуру екологічних відносин включав: при-родоресурсові відносини (земельні, лісові, надрові, водні); від носини з приводу охорони і використання тваринного світу; відносини з приводу охорони атмосферного повітря; природоохоронні відносини (охорона заповідних, ландшафтних, курортних територій)1. Щоправда цей підхід був характерний для початку 80-х років XX ст. і зараз він дуже вузький і спрощений.
О. І. Крассов, відстоюючи думку про самостійний характер екологічного права як галузі права, яка має особливий предмет свого правового регулювання і виключаючи з нього всі відносини, так чи інакше пов'язані з класичними формами природокористування, поділяє їх в залежності від характеру негативних впливів на природу, а саме:
- суспільні відносини з приводу хімічного впливу на природу;
- суспільні відносини з приводу фізичного впливу на природу;
- суспільні відносини з приводу негативних біологічних впливів на природу;
- суспільні відносини по забезпеченню режиму особливо охоронюваних природних територій;
- суспільні відносини по охороні і використанню тваринного світу.
В. К. Попов і Г. В. Анісімова диференціюють екологічні відносини за основними сферами діяльності людей в галузі навколишнього природного середовища на:
- відносини, що виникають з приводу приналежності природних об'єктів певним суб'єктам;
- відносини, що виникають у сфері експлуатації природних об'єктів;
- відносини, що виникають з приводу забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та громадян;
- відносини, що виникають в галузі відтворення і відновлення природних об'єктів;
- відносини, що виникають у сфері охорони навколишнього природного середовища3.
На думку М. М. Брінчука, предмет сучасного російського права навколишнього середовища складають відносини:
- власності на природні об'єкти і ресурси:
— по природокористуванню;
- по охороні навколишнього середовища від різних форм деградації;
- по захисту екологічних прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб1.
Ю. С. Шемшученко в одному з останніх підручників з екологічного права України обґрунтовує, що визначальними для предмета екологічного права як комплексної галузі є такі групи суспільних відносин: а) відносини щодо охорони навколишнього природного середовища; б) відносини щодо використання природних ресурсів; в) відносини щодо забезпечення екологічної безпеки; г) відносини щодо формування, збереження та раціонального використання екомережі2.
На нашу думку, найбільш структурованою є класифікація предмета, запропонована В. І. Андрейцевим, який включає до предмета екологічного права:
1) природноресурсові відносини — з приводу використанняокремих природних ресурсів, які в свою чергу поділяються на:
а) земельні, б) водні, в) лісові, г) гірничі, д) фауністичні, е) повикористанню атмосферного повітря;
2) охоронні відносини, що в свою чергу охоплюють: а) природоохоронні — по охороні довкілля в цілому, в галузі охорони окремих природних ресурсів і ландшафтів, в галузі охорони об'єктів і територій природно-заповідного фонду, в галузі охорони екосистем і комплексів, в галузі охорони природно-антропогенних ландшафтів, в галузі охорони оздоровчих і рекреаційних зон і територій; б) антропоохоронні — з приводу охорони життя і здоров'я людини від небезпечних антропогенних впливів, негативного впливу стихійних лих природи та природних явищ3.
Відмінність підходів до аналізу предмета екологічного права визначається складністю відносин, що ним охоплюються, і, по-суті, включають декілька видів відносно самостійних і одночасно взаємопов'язаних суспільних відносин у галузі взаємодії суспільства і природи. При цьому слід пам'ятати, що незважаючи на можливість класифікації екологічних відносин вони, як зазначає Ю. С. Шемшученко, є різноманітні за змістом, але наділені органічною єдністю, цілісністю, вони єдині1.