- •1. Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні.
- •2. Еколого-правова політика України на сучасному етапі. Гарантування екологічної безпеки – мета екологічної полі-тики держави.
- •3. Становлення та розвиток екологічного права України.
- •4. Поняття та предмет екологічного права.
- •5. Об`єкти екологічного права.
- •6. Методи правового регулювання екологічних відносин.
- •7. Принципи екологічного права.
- •8. Система екологічного права. Місце екологічного права в системі права України.
- •9. Екологічне право як наука та навчальна дисципліна.
- •10. Поняття, особливості та загальна характеристика джерел екологічного права.
- •11. Класифікація джерел екологічного права.
- •12. Конституційні основи регулювання відносин у сфері охорони довкілля.
- •13. Закони як джерела екологічного права, зростання їх ролі в правовому регулюванні екологічних відносин.
- •14. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" як інтегроване джерело екологічного права.
- •15. Поресурсові закони як джерела екологічного права.
- •16. Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел екологічного права.
- •17. Значення локальних нормативно-правових актів для правового регулювання екологічних відносин.
- •18. Міжнародні договори як джерела екологічного права.
- •19. Роль судової практики в регулювання екологічних відносин.
- •20. Загальна характеристика еколого-правового статусу людини та громадянина.
- •21. Поняття та види екологічних прав громадян. Конституційні екологічні права громадян.
- •22. Право на безпечне для життя та здоров`я довкілля.
- •23. Право вільного доступу до інформації про стан довкілля.
- •24. Право на відшкодування шкоди, заподіяної негативним впливом на довкілля.
- •25. Право громадян на участь в прийнятті екологічно значимих рішень.
- •26. Гарантії екологічних право громадян.
- •27. Способи захисту екологічних прав громадян.
- •28. Обов`язки громадян у сфері охорони довкілля.
- •29. Поняття, зміст та види управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •30. Принципи державного управління природокористування та охороною довкілля.
- •31. Основні функції управління у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •32. Ведення кадастрів та обліку як функції управління.
- •33. Екологічне планування, прогнозування та програмування
- •34. Екологічне ліцензування і квотування.
- •35. Екологічне нормування та стандартизація.
- •36. Екологічний моніторинг.
- •37. Екологічний аудит.
- •38. Екологічний контроль.
- •39. Система органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля.
- •40. Органи загальної компетенції та їх повноваження у сфері управління природокористуванням та охороною довкілля.
- •41. Органи спеціальної компетенції та їх повноваження у сфері охорони довкілля.
- •42. Участь громадськості в управлінні природокористуванням та охороною довкілля.
- •43. Правове регулювання оцінки впливу на довкілля. Співвідношення овнс і екологічної експертизи
- •44. Завдання та об`єкти оцінки впливу на навколишнє природне середовище, її зміст.
- •45. Поняття, зміст та види екологічної експертизи.
- •46. Об’єкти та суб’єкти екологічної експертизи.
- •47. Порядок проведення екологічної експертизи. Висновок екологічної експертизи.
- •48. Державна екологічна експертиза.
- •49. Участь громадськості у проведенні державної екологічної експертизи.
- •50. Громадська екологічна експертиза.
- •51. Загальна характеристика економіко-правового механізму у сфері екології.
- •52. Заходи екологічного стимулювання раціонального природокористування та охорони довкілля.
- •53. Екологічна безпека, як складова національної безпеки України.
- •54. Поняття та зміст екологічної безпеки.
- •55. Поняття і види екологічної безпеки.
- •56. Вимоги екологічної безпеки щодо планування та забудови територій.
- •57. Вимоги екологічної безпеки щодо продуктів харчування та продукції сільськогосподарського виробництва.
- •58. Екологічні вимоги щодо використання атомної енергії та забезпечення раціональної безпеки.
- •59. Поняття і функції юридичної відповідальності за порушення законодавства.
- •60. Поняття, види та структура екологічних правопорушень.
- •61. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •62. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •63. Цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •64. Поняття та особливості еколого-правової відповідальності.
- •65. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю.
- •66. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та майну громадян внаслідок вчинення екологічного правопорушення.
3. Становлення та розвиток екологічного права України.
Становлення правового регулювання охорони навколишнього природного середовища та екологічного права як галузі права відбувалося в кілька етапів.
Окремі аспекти використання природних ресурсів та охорони природи знаходили своє правове закріплення ще в «Руській Правді», законодавстві Російської імперії за часів Петра І та в подальших відомих історичних пам'ятках права. Однак слід зазначити, що у зв'язку з об'єктивними причинами (загостреність конфлікту «людина—природа», зацікавленість держави, що проявилась в прийнятті значної кількості законодавчих актів, які регулювали насамперед використання природних ресурсів, припадає на 60-і — 70-і рр. XX ст. В кінці 50-х — на початку 60-х рр. у всіх республіках СРСР були прийняті республіканські закони про охорону природи. В Українській РСР відповідний закон «Про охорону природи в Українській РСР» було прийнято ЗО червня 1960 р. Щоправда помітної ролі в регулюванні охорони природи в той період ці закони не відіграли. Вони не містили ефективних природоохоронних заходів, нормативних обмежень, санкцій тощо. В 70-х рр. приймаються союзні основи законодавства, що регулюють окремі природні об'єкти, а саме Основи земельного законодавства, водного, лісового, законодавства про надра, союзні закони про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання тваринного світу. В їх розвиток у союзних республіках були прийняті аналогічні кодекси і закони. Питання про екологічне право як галузь права, його становлення вперше було порушено в юридичній літературі в 1976 р.1. В кінці 80-х рр. в літературі була підтримана думка про можли-вість формування на базі природноресурсових галузей права і природоохоронного права «більш широкої правової спільності, яка охоплює всю сферу суспільне значимих відносин людини і навколишнього природного середовища» — екологічного права2. В цей же час серед науковців продовжують точитись дискусії щодо назви цієї галузі («природноресурсове право і правова охорона природи», «природоохоронне право», «право навколишнього природного середовища» (традиційне для зарубіжного права), «екологічне право».) У 1987 р. в Московському держуніверситеті відбулося засідання «круглого столу» юристів-науков-ців-екологів щодо розробки концепції галузі екологічного права. В ході наукових дискусій вченими було обґрунтовано існування екологічного права як галузі права, визначено його предмет, особливості інші характеристики1. В Україні біля витоків екологічного права стояли такі відомі вчені-правознавці, як В. Л. Мунтян2, Н. І. Титова3, Ю. С. Шемшученко. Кардинально новий за змістом та спрямованістю етап розвитку екологічного права почався після розпаду Радянського Союзу та переорієнтації всіх республік колишнього Союзу на нові пріоритети та цінності в організації правової та політичної систем. В Україні він напряму пов'язаний з прийняттям 25 червня 1991 р. Закону України «Про охорону навколишнього при-родного середовища»5. Тоді було закладено інтегрований, комплексний підхід до правового регулювання екологічних відносин, спрямований на забезпечення екологічної безпеки в цілому, ви-знання пріоритету життя і здоров'я людини, екологічних вимог, необхідність запровадження превентивного характеру заходів охорони природи. З 1991 р. і досі триває процес створення та вдосконалення системи екологічного законодавства України, що є основою розвитку та вдосконалення самої галузі екологічного права. При цьому в сучасній системі права України, як і інших держав, екологічне право без сумніву займає окреме, самостійне місце.
Однак наукові дискусії щодо розуміння предмета, змісту, об'єктів, назви відповідної галузі права не втрачають своєї гостроти і сьогодні. Актуальним залишається питання і про назву галузі, яку, зокрема, пропонується перейменувати на «право навколишнього середовища», оскільки об'єктом правового регулювання даної галузі виступає не система знань про взаємодію суспільства і природи (тобто власне екологія), а природа, навколишнє природне середовище, і традиційно за основу найменування галузей береться предметна сфера відносин, об'єкт регулювання.