
- •1. Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні.
- •2. Еколого-правова політика України на сучасному етапі. Гарантування екологічної безпеки – мета екологічної полі-тики держави.
- •3. Становлення та розвиток екологічного права України.
- •4. Поняття та предмет екологічного права.
- •5. Об`єкти екологічного права.
- •6. Методи правового регулювання екологічних відносин.
- •7. Принципи екологічного права.
- •8. Система екологічного права. Місце екологічного права в системі права України.
- •9. Екологічне право як наука та навчальна дисципліна.
- •10. Поняття, особливості та загальна характеристика джерел екологічного права.
- •11. Класифікація джерел екологічного права.
- •12. Конституційні основи регулювання відносин у сфері охорони довкілля.
- •13. Закони як джерела екологічного права, зростання їх ролі в правовому регулюванні екологічних відносин.
- •14. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" як інтегроване джерело екологічного права.
- •15. Поресурсові закони як джерела екологічного права.
- •16. Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел екологічного права.
- •17. Значення локальних нормативно-правових актів для правового регулювання екологічних відносин.
- •18. Міжнародні договори як джерела екологічного права.
- •19. Роль судової практики в регулювання екологічних відносин.
- •20. Загальна характеристика еколого-правового статусу людини та громадянина.
- •21. Поняття та види екологічних прав громадян. Конституційні екологічні права громадян.
- •22. Право на безпечне для життя та здоров`я довкілля.
- •23. Право вільного доступу до інформації про стан довкілля.
- •24. Право на відшкодування шкоди, заподіяної негативним впливом на довкілля.
- •25. Право громадян на участь в прийнятті екологічно значимих рішень.
- •26. Гарантії екологічних право громадян.
- •27. Способи захисту екологічних прав громадян.
- •28. Обов`язки громадян у сфері охорони довкілля.
- •29. Поняття, зміст та види управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •30. Принципи державного управління природокористування та охороною довкілля.
- •31. Основні функції управління у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •32. Ведення кадастрів та обліку як функції управління.
- •33. Екологічне планування, прогнозування та програмування
- •34. Екологічне ліцензування і квотування.
- •35. Екологічне нормування та стандартизація.
- •36. Екологічний моніторинг.
- •37. Екологічний аудит.
- •38. Екологічний контроль.
- •39. Система органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля.
- •40. Органи загальної компетенції та їх повноваження у сфері управління природокористуванням та охороною довкілля.
- •41. Органи спеціальної компетенції та їх повноваження у сфері охорони довкілля.
- •42. Участь громадськості в управлінні природокористуванням та охороною довкілля.
- •43. Правове регулювання оцінки впливу на довкілля. Співвідношення овнс і екологічної експертизи
- •44. Завдання та об`єкти оцінки впливу на навколишнє природне середовище, її зміст.
- •45. Поняття, зміст та види екологічної експертизи.
- •46. Об’єкти та суб’єкти екологічної експертизи.
- •47. Порядок проведення екологічної експертизи. Висновок екологічної експертизи.
- •48. Державна екологічна експертиза.
- •49. Участь громадськості у проведенні державної екологічної експертизи.
- •50. Громадська екологічна експертиза.
- •51. Загальна характеристика економіко-правового механізму у сфері екології.
- •52. Заходи екологічного стимулювання раціонального природокористування та охорони довкілля.
- •53. Екологічна безпека, як складова національної безпеки України.
- •54. Поняття та зміст екологічної безпеки.
- •55. Поняття і види екологічної безпеки.
- •56. Вимоги екологічної безпеки щодо планування та забудови територій.
- •57. Вимоги екологічної безпеки щодо продуктів харчування та продукції сільськогосподарського виробництва.
- •58. Екологічні вимоги щодо використання атомної енергії та забезпечення раціональної безпеки.
- •59. Поняття і функції юридичної відповідальності за порушення законодавства.
- •60. Поняття, види та структура екологічних правопорушень.
- •61. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •62. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •63. Цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •64. Поняття та особливості еколого-правової відповідальності.
- •65. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю.
- •66. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та майну громадян внаслідок вчинення екологічного правопорушення.
1. Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні.
Великомасштабна діяльність людини по відношенню до природи призвела до стану екологічної кризи, при якому до межі загострилися суперечності між інтересами суспільства в споживанні і використанні природи і екологічними вимогами охорони довкілля. В розвинутих країнах вже давно б'ють на сполох з проводу екологічної кризи, що дедалі загострюється, причому не лише в окремій країні, але і в межах всієї планети, її проявами є висока забрудненість повітря у великих містах, виснаження природних ресурсів, зниження родючості ґрунтів, погіршення здоров'я людей під впливом факторів середовища перебування. Серед глобальних проблем, як правило, називають зміну клімату, температурних характеристик в окремих регіонах планети, загибель тропічних лісів — основних виробників кисню, підвищення рівня Світового океану, перевиробництво відходів та багато інших. Перетворена людиною природа негативно впливає на саму людину.
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довгочасними медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.
Тому нині діяльність щодо охорони довкілля набуває пріоритетного значення для всіх держав і здійснюється, в тому числі, і за допомогою правових форм в рамках державної екологічної політики та міждержавного співробітництва в цій галузі.
2. Еколого-правова політика України на сучасному етапі. Гарантування екологічної безпеки – мета екологічної полі-тики держави.
Екологічна політика України визначена за "Основними напрямами державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", затвердженими Верховною Радою України у 1998 р. Цей документ передбачає довгострокову стратегію розв'язання екологічних проблем в Україні на національному, регіональному, місцевому та об'єктному рівнях.
Нагальним завданням політики у сфері охорони довкілля є проведення інституційної реформи державної системи охорони довкілля та використання природних ресурсів; упровадження механізмів та інструментів екологічної політики, реалізація пріоритетних національних і державних програм з метою створення умов для сталого збалансованого розвитку держави; створення державної системи регулювання екологічної безпеки як неодмінної складової національної безпеки України. У цій галузі визначено конкретні пріоритетні завдання:
— удосконалення економічних механізмів охорони природи та природокористування з метою формування умов для концентрації фінансових ресурсів та їх цільового використання, щоб фінансувати невідкладні екологічні заходи загальнодержавного і регіонального значення;
— суттєве підвищення ефективності застосування мінерально-сировинної бази та інших природних ресурсів;
— створення державної системи моніторингу довкілля та управління використанням природних ресурсів;
— забезпечення безпеки функціонування АЕС;
— реалізація екологічних програм, спрямованих на поліпшення якості повітря, води, розвиток заповідної справи та створення цілісної екомережі, запровадження і дотримання принципів екологічно збалансованого розвитку;
— упровадження нових правових інструментів з метою розширення можливостей участі громадськості у розв'язанні природоохоронних проблем.
В Україні здійснюються роботи щодо створення єдиної державної системи використання і відтворення природних ресурсів, спрямовані насамперед на розвиток системи ведення кадастрів природних ресурсів" удосконалення нормативно-правового забезпечення дозвільно-ліцензійної діяльності природокористування. Незважаючи на ускладнення, що виникли під час створення об'єктів природно-заповідного фонду у зв'язку з проведенням земельної реформи, площі територій природно-заповідного фонду продовжують збільшуватися.
Також триває удосконалення законодавчої бази у сфері екологічної безпеки та поводження з відходами. Основна мета екологічної політики України — гарантування екологічної безпеки життєдіяльності громадян України; впровадження належних матеріальних, процедурних, інституцій них та інших необхідних заходів щодо її регулювання та встановлення організаційно-юридичних умов для реалізації і захисту права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля. До сучасних стратегічних пріоритетів сталого розвитку України в екологічній сфері належать:
— гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків аварії на ЧАЕС;
— поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басейну р. Дніпро" та якості питної води;
— стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;
— будівництво нових і реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;
— запобігання забрудненню Чорного й Азовського морів, поліпшення їх екологічного стану;
— формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;
— збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи.
Головними соціальними пріоритетами екологічної політики України у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи є:
— екологічне поліпшення стану забруднених радіонуклідами територій;
— розробка механізмів відновлення господарської діяльності на цих ділянках;
— забезпечення відповідних робіт у зоні відчуження;
— забезпечення екологічної безпеки атомної станції, діяльність якої припинено, і, зокрема, об'єкта "укриття";
— очистка ставка-охолоджувача від радіоактивного забруднення, надійний захист водних артерій від забруднення радіонуклідами;
— працевлаштування звільнених працівників ЧАЕС та ін. За рішенням Європейської економічної комісії ООН про
— проведення Всеєвропейської конференції міністрів "Довкілля для Європи" у м. Києві (2003 p.), Україну визначено у співтоваристві держав Європи як координатора європейського екологічного процесу.