Дискусії

Дискусію як навчальну форму роботи з учнівським колективом не потрібно перетворювати у псевдообговорення, псевдопошук вирішення тих завдань, які відомі вчителю і які він міг би висловити звичайним способом. Отже дискусія повинна бути проблемною. Світовий педагогічний досвід накопичив низку прийомів організації обміну думок, які представляють собою згорнуті форми дискусії [15, 134-149]. До них належать:

“круглий стіл”: бесіда, у якій на рівних бере участь невелика група учнів (до 5 чоловік) та під час якої відбувається обмін думками як між ними, так і з “аудиторією” (решта класу);

“засідання експертної групи” (“панельна дискусія”): спільне обговорення висунутої проблеми учасниками групи (4-5 учнів з визначеним заздалегідь головою) та обговорення доповіді (досить стислої) кожного з них, у якій доповідач висловлює свою позицію;

“форум”: обговорення, що нагадує “засідання експертної групи”, у ході якого ця група обмінюється думками з “аудиторією”;

“дебати”: формалізоване обговорення, яке побудоване на основі заздалегідь фіксованих виступів учасників — представників двох протилежних команд-суперників та заперечень. Варіантами такого обговорення є “британські дебати”, що фактично відтворюють процедуру обговорення проблемних питань у Британському парламенті;

“засідання суду”: обговорення, що імітує слухання справи у суді, на якому розподіляються чітко ролі всіх учасників.

Серед форм навчальної дискусії можна виділити і “техніку акваріума” – особливий варіант організації групової взаємодії [15, 135-136]. Цей різновид дискусії застосовується у роботі з матеріалом, зміст якого пов’язаний з суперечливими підходами, конфліктами, розбіжностями.

М.В.Кларин вважає, що саме такий варіант дискусії робить акцент на процес презентації точки зору і її аргументації, і пропонує наступну процедуру роботи за “технікою акваріума”:

• постановка проблеми, її презентація класу вчителем;

• вчитель розподіляє клас на групи, що сидять в колі;

• вчитель або самі учасники обирають того, хто буде представляти позицію цілої групи;

• групи протягом короткого часу обговорюють проблему, щоб дійти згоди;

• представники груп збираються у центрі класу і відстоюють свої позиції, проте ніхто не може висловлюватися з групи, допомагати дозволяється лише записками, де сформульовано вказівки;

• вчитель дозволяє представникам взяти “тайм-аут” для консультацій;

• обговорення закінчується або після закінчення призначеного часу, або після вирішення проблеми ;

• проводиться критичне обговорення “техніки акваріума” цілим класом.

Навчальна дискусія уміщує питання вчителя і відповіді учнів. Тому головна роль в ході дискусії належить вчителеві, його вмінню задавати питання, вести діалог, тримати паузи, очікуючи відповіді. Протягом дискусії роль вчителя не повинна зводитися до директивних реплік або висловлювань особистих суджень. Багаторічна практика показує високу ефективність питань відкритого типу, що стимулюють мислення. Це “дивергентні” або “оцінюючі” за своїм змістом питання. Вони не передбачають (на відміну від закритих) короткої, однозначної відповіді. Це питання типу: Як? Чому? За яких умов? Що може скоїтися, якщо...? “Дивергентні” питання (на відміну від “конвергентних”) не передбачають однозначної відповіді, вони пробуджують до пошуку, творчого мислення. “Оцінюючі” питання дають можливість студентові виробити свою власну оцінку того чи іншого явища, власне судження.

Правила дискусії:

1. Доброзичливе відношення і увага до кожного учасника.

2. Утримання від схвальних або несхвальних висловлювань.

3. Зосередження всієї дискусії на її темі, фіксація уваги учасників на питаннях, які обговорюються.

4. Стислість, змістовність, аргументованість як у процесі дискусії, так і при підведенні підсумків.

5. Загальний висновок – не кінець роздумам над проблемою, а наступний крок у дослідженні нової теми.