7. Українські землі у складі Великого князівства Литовського

Литовський період історії України був новою фазою розвитку того самого суспільного устрою. Руські землі в економічному і культурному відношенні стояли вище Литви. Державною мовою Великого князівства Литовського стала мова руська, нею велося все діловодство. Литовські князі переходили у православ'я, приймали мову, культуру, звичаї Русі, охоче укладали шлюби з українськими та білоруськими княжими доньками.

Після смерті Ольгерда в зовнішньополітичному становищі Великого князівства Литовського настав перелом, що обумовив новий напрям усієї подальшої його історії. Цим переломом стала Кревська унія Литви з Польщею (1385 p.), яка поклала початок новому періодові в історії Литовської держави, — поступового витіснення руських впливів польськими. Згідно з Кревською унією (1385 р.) Велике князівство Литовське повинно було об'єднатися з Польським королівством.

Українські землі перебували у складі Великого князівства Литовського впродовж кількох століть. За цей час ставлення литовської влади до місцевого населення зазнавало суттєвих змін. Після утворення Речі Посполитої (у місті Любліні 1 липня 1569 р.) українські землі опинилися під польською владою, що спричинило форсоване окатоличення і посилення полонізації українського населення.

Періодизація перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського

1340-1362(1363) pp. "Тиха експансія" або «оксамитове» проникнення литовців на українські землі.

1362(1363)-1385рр. "Ослов'янення" литовських правителів Великого князівства Литовського, яке було своєрідною федерацією земель князівств, рівноправними суб'єктами якої були українські землі.

1362 (1363) р. - Битва на Синіх Водах.

1435 р. - битва під Вількомиром.

1471 р. - остаточна ліквідація удільних князівств на українських землях.

1508 р. - останній виступ української знаті проти влади Литви.

Після Люблінської унії до складу Польщі ввійшли воєводства: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське. За Литовським князівством залишалося Брестське воєводство на Пінщині.Українському народові загрожувало повне національне знищення.

-польські магнати і шляхта жорстоко визискували українських селян.

-польський закон дозволяв феодалам карати селянина навіть смертю. Українських міщан всіляко обмежували в правах.

-Люблінська унія зробила Україну відкритою для впливу Заходу. Прагнення українців вижити і продовжити подальший поступ зумовило піднесення релігійної, національної, економічної, збройної боротьби.

-литовські великі князі і польські королі вважали українські землі власністю своїх держав і розпоряджалися ними в інтересах панів.

-за Литовським статутом 1588 р. було остаточно закріпачено українське селянство. За селянами зберігалося лише право на володіння рухомим майном, необхідним для виконання повинностей на земельних наділах, якими вони користувались.

-поступово розбудовуються міста, які стають осередками ремесла, промислів, торгівлі, культури, політичного життя (Галич, Львів, Кам'янець-Подільський, Київ та ін.). У той же час міста втрачають український характер. Основною масою їх мешканців стають поляки, євреї, німці.

Соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток України у другій половині XVI ст. та посилення гніту формують національну свідомість українського народу, ведуть до його національного пробудження.

У 1596 р. в Бресті (Бересті) було скликано з'їзд прихильників унії і проголошено союз із католицькою церквою. Польський уряд оголосив унію обов'язковою для всіх православних Речі Посполитої. Інша частина православного духовенства зібрала свій собор, на якому засудила унію.Польські магнати шляхом релігійної експансії прагнули ще тісніше приєднати Україну до Польщі, полонізувати її населення. Широкі верстви українського населення - селянство, міщани, частина дрібної та середньої шляхти - противились окатоличенню і захищали православну "грецьку" віру.

В цій боротьбі дедалі значнішу роль відігравали братства - організації, що здавна існували при церквах. В другій половині XVI ст. їх діяльність набуває як культурно-просвітницького, так і політичного характеру. Головну роль серед братств відігравало Львівське Успенське братство. Але через численні протести противників унії з приводу так званого "об'єднання церков" було вирішено скликати у 1596 р. в Бресті церковний собор,але це тількі загострило релігійні протиріччя.

Слід підкреслити, що єдиного собору так і не відбулося, оскільки учасники його відразу ж розкололись на два протилежних собори - уніатський і православний.

Феодальний, національний, релігійний гніт посилювався на українських землях. Це не могло не привести до великих кривавих повстань.