3. Утворення Київської Русі: соц.-економ., політ.,культ. Розвиток.

Протягом VII-VIII ст. племена слов’ян широко розселилися на території Східної Європи: землі східних слов’ян простяглися від далекого озера Ільмень на півночі і майже до Чорного моря на півдні. Літописець нараховує близько п’ятнадцяти східнослов’янських племінних об’єднань. Найбільшими з них були: поляни,сіверяни,в’ятичі, дереговичі і деревляни. На кінець XII ст. нові політичні центри посилились і відокремились,в яких існували особливо тісні економічні й політичні взаємини: 1. Київська, Чернігівська і Сіверська; 2. Галицька і Волинська; 3. Новгородська, Псковська, Смоленська, Полоцька і Вітебська; 4. Ростово-Суздальська, Рязанська, Устюзька, Муромська. Вони були своєрідними зародками держав, в них лише складався примітивний апарат влади.Верховним органом племінного самоуправління княжінь слугувало віче. Для зростання суспільно-політичного знячення князівської влади навколо князя збиралася й гартувалася дружина. Це була постійна організація професійних воїнів. Починається формування великих землевласників – бояр, які отримували землю (вотчину) за службу у князя. Тепер земля могла передаватись у спадок. Основна ж частина селянства – смерди - платили князеві данину і виконували різні повинності.

Таким чином, y VIII-IX столітті склалися передумови для формування державності.

Літописи зберегли легенду про перших князів, основоположників Києва: Кия, Щека і Хорива.

За літописами влада в Києві належала династії Києвичів, останніми з яких були Аскольд і Дір. Саме за них (особливо за Аскольда) Київське князівство досягло розквіту й міжнародного визнання. Найбільш значними зовнішньополітичними подіями часів Діра і Аскольда були неодноразові походи Русі проти Візантії й договори, що укладалися з нею. Вирішальний крок на шляху до східнослов’янської державності було зроблено наприкінці ІХ ст. Близько 882р. новгородський князь Олег з дружиною спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч, потім хитрістю захопив Київ, убив київських князів Аскольда і Діра й проголосив Київ столицею своєї держави.

Князювання Олега в Києві (882-912) почалося зі:

- створення опорних пунктів центральної влади у племінних княжіннях міст,

- встановлення приблизного порядку стягання данини на підвладних князеві землях,

-поступове поширення влади Києва на землі незалежних раніше племінних княжінь,

-владі князя підкорялися поляни, ільменські словени, сіверяни, кривичі, радимичі, древляни, уличі.

В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства:

- розбудовувався стольний град Київ.

-можливість здійснення переможного воєнного походу Русі на Візантію у 907р.

-письмові угоди Києва з Константинополем 907 та 911 років стали першими політичними актами держави.

912р. продовжив його наступник Ігор.

-приєднання до держави княжіння уличів і древлян, що відпали було після звістки про кончину Олега.

-князь поширив свою владу на східний Крим і Тамань. Ольга жорстоко придушила повстання древлян навесні 945р.

-встановлення розміру данини, насамперед полюддя, із залежного населення, що вона й зробила.

-влаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністративна ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.

-розбудовування, прикрашання і зміцнювання стольного граду Русі.

- настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946р. Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії на чолі мирного посольства. Результатом цього візиту було охрещення Ольги та укладення союзної русько-візантійської угоди.

Князювання Святослава (964-972) сповнене майже безперервними походами і битвами.

-Давньоруська держава була розширена й зміцнена.

-повернув до складу Київської Русі племінне княжіння в’ятичів, що потрапило під владу хозарів. Для цього йому довелося здійснити похід у межиріччя Оки і Волги.

-968р., Святослав задав поразки Хозарському каганатові.

-втрутився у війну між Візантією й Болгарією.

-968 р. печеніги раптово напали на Київ. Вчасно попереджений гінцем Святослав спішно повернувся до стольного града й відігнав печенігів.

Зійшовши на київський престол у 980 р. і зосередивши в своїх руках неподільну владу, Володимир започаткував нову добу в історії Київської Русі.

-впровадження найого неозорих землях християнства У 988 р. Смерть Володимира спричинилася до нової братовбивчої війни між Рюриковичами. У 1036 р. на київський престол сів Ярослав, що став єдиним правителем Русі.

Тривале князювання Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі.

-розвинув і вдосконалив багато з того, що започаткував Володимир.

-продовжував розширювати кордони своїх володінь: він відвоював на заході землі, захоплені поляками в період внутріш. смути, підкорив нові прибалтійські племена й нарешті розгромив печенігів.

-у результаті цих завоювань володіння Ярослава простягнулися від Балтійського доЧорного моря та від р. Оки до Карпатських гір.

-зведення загальноприйнятих у ті часи законів у єдину «Руську правду», яка стала правовим кодексом усієї країни.

- намагався запобігти міжусобній боротьбі за київський престол (розподілі земель і політичної влади він застосував принцип старшинства в межах родини).

-розквіт давньоруської культури, насамперед книжності. Навколо Ярослава склався гурток з представників давньоруської інтелектуальної еліти.

За Ярослава Володимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, ставши в ряд з головними країнами середньовічного світу: Візантією та Германською імперією. Та його сини не змогли підтримати державу на тому рівні, на який вона піднеслася за їхніх діда й батька.

Київська Русь була могутньою державою середньовічної Європи, яка відігравала велику роль як в історії східнослов’янських народів так і в світовій історії. Утворення великої і сильної Давньоруської держави сприяло суспільно-економічному, політичному і культурному розвитку східних слов’ян, значно посилювало їх у боротьбі з зовнішніми ворогами.

Економічна та військова могутність, активні виступи на міжнародній арені висунули її в число провідних країн середньовічного світу. Успішно відбиваючи напади степових кочівників, Русь відіграла роль щита, який прикрив західно-європейську цивілізацію зі сходу. Стародавня Русь мала великий авторитет і вплив на міжнародній арені і її втручання в той чи інший конфлікт бувало досить, щоб стримати його.

Київська Русь мала високий рівень економічного розвитку. Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла і промисли, а енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Руські люди створили багато духовну і матеріальну культуру.

Традиції Київської Русі виявилися настільки живучими й міцними, що дійшли до наших днів, здобувши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян і білорусів

Отже, визначальними рисами цього етапу історії Київської Русі були:

Політика:

-завершення формування території держави,

-перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їх освоєння та втримання під контролем;

-злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади;

-заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним; активна реформаторська діяльність великих князів;

-запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології — християнства;

-поява писаного кодифікованого права; ширше використання дипломатичних методів розв'язання міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.

Економіка Київської Русі:

За доби Київської Русі в соціально-економічній сфері розпочався процес становлення феодальних відносин — формується система приватного землеволодіння, ускладнюється ієрархія панівного класу, інтенсивно відбувається диференціація феодально залежного населення.

- на ранньому етапі феодалізму була натуральна рента (продуктами), формою якого було «полюддя».

- захоплення елітою общинних земель та формування вотчини призвели до появи відробіткової ренти.

- розвиток товарно-грошових відносин зумовив зародження в X ст. ще однієї форми ренти — грошової, яка згодом стала найпоширенішою Зі зростанням обсягу торгівлі з'являється нова лічильна одиниця — гривня. Згодом м'які хутряні гроші поступаються місцем твердій валюті — гривням, що являли собою зливки срібла вагою 160—196 г. Лише наприкінці XIII ст. з'являється карбованець — срібний зливок, вагою 1/2 гривні. За часів Володимира Великого почали карбувати золотники і срібляники — перші вітчизняні монети.

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство: землеробство,зернового господарства, бджільництво, мисливство, рибальство.

Важливе місце в господарському житті давньоруського суспільства належало ремеслу: залізообробне, гончарне, ювелірне, ткацьке виробництво, всього ж існувало понад 60 видів ремесел.

Розквіту Київської Русі сприяло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Одним із найдавніших і освоєних був «грецький» шлях («із варяг у греки»), що через Дніпро зв'язував Прибалтику та Причорномор'я. «Шовковий» шлях, який пролягав через Наддніпрянщину, з'єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм. «Соляний» та «залізний» були сполучною ланкою між Кавказом та Прикарпаттям.

Соціальний устрій.

За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство в східних слов'ян. У цілому становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоріальних (вотчинних). Цей процес був складним, тривалим і розгортався поетапн: формується система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним елементом цієї системи була данина, «полюддя».

У X—XII ст. у давньоруському суспільстві активно формувалися васальні відносини: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помісна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя.

Хоча процес утвердження феодальних відносин у Київській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості.

-у Давньоруській державі феодалізм зароджувався на основі первіснообщинного ладу, східнослов'янське суспільство перескочило через рабовласницький етап розвитку.

- на Русі темпи феодалізації були уповільненими порівняно з Європою, де ще з античних часів прижилися традиції приватної власності;

-виникнення та становлення великого землеволодіння не призвело до масового обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, господарськи неосвоєної землі.