1. Первісна доба в історії України: періодизація, розселення людей, їх заняття, суспільна структура.

За першою критерієм поділу є суспільні відносини всередині людського колективу, визначають такі періоди: - первісне людське стадо; - родова община; - сусідська община.

В основу археологічної періодизації покладена домінуюча роль матеріалу знарядь праці: каменю, міді, бронзи та заліза. Відповідно до цього археологи виділяють:

1 Палеоліт (давній кам'яний вік) - 1 млн. р. до н. е. - 10 тис. р. до н. е.

- ранній палеоліт - 1 млн. р. до н. е. - 150 тис. р. до н. е.;

- середній палеоліт - 150 тис. р. до н. е. - 40 тис. р. до н. е.;

- пізній палеоліт - 40 тис. р. до н. е. - X тис. р. до н. е.

2 Мезоліт (середній кам'яний вік) - IX—VI тис. р. до н. е.;

3 Неоліт (новий кам'яний вік) - УІ-ІУ тис. р. до н, е.

4 Енеоліт (мідно-кам'яний вік; перехідний етап від кам'яного періоду до епохи металу) - IV—III тис. р. до н. е.

5 Бронзовий вік - III—I тис. р. до н. е.

6 Залізний вік -1 тис. р. до н. е.

Науковці вивчають давню історію України, спираючись на різноманітні джерела. Серед них:

1) речові джерела - пам'ятники матеріальної культури, які досліджує археологія; група споріднених археологічних пам'яток, які належать до одного часу, займають певну територію й визначаються місцевими особливостями, називаються археологічною культурою.

2) писемні джерела - писемні свідчення про життя народів на території України; поділяються на дві великі групи: -актові матеріали (грамоти, договори); -оповідні пам’ятки літописи, спогади, щоденники

3) усна народна творчість - пісні, легенди, перекази, прислів'я, приказки;

4) лінгвістичні джерела - походження людських імен, назв поселень, річок, місцевостей.

Палеоліт (1 млн. р. до н. е. - 10 тис. р. до н. е.)

Палеолі́т (від грец. παλαιός — давній і грец. λίθος — камінь) — давня кам'яна доба; найдавніший період людського суспільства.

1. Ранній палеоліт (1 млн. р. до н. е. - 150 тис .р. до н. е.). Архантропи (інакше їх називають прадавні люди або пралюди) з'явилися на території сучасної Європи близько 1 млн. років. Заселення України здійснювалося з півдня Центральної Європи через Балкани.Поодинокі пам'ятники архантропів виявлено в Закарпатті, Наддністрянщині, Житомирщині, а також на Дніпрі, в Криму й Приазов'ї.

Найдавнішу стоянку (стоянка - місце тимчасового проживання людей кам'яного віку) в Україні досліджено біля села Королеве у Виноградівському районі на Закарпатті. До перших стоянок первісних людей на території України належать також стоянка біля сучасного міста Амвросіївка Донецької області, стоянка Кіїк-Коба в Південному Криму.

2. Середній палеоліт (150 тис. до н. е. - 40 тис. до н. е.). Близько 150 тис. років тому еволюція призвела до поступового виникнення нового типу людини – неандертальця. На території України виявлено чимало стоянок неандертальців - до 200. Особливо багато їх досліджено. в печерах гірського Криму. Відомі неандертальські стоянки на Закарпатті, у Подністров'ї, на Житомирщині тощо.

3. Пізній палеоліт (40 тис. до н. е. -Х тис. до н. е.). Близько 40 тис. років тому з'явився сучасний тип людини, який дістав назву «гомо сапієнс» («людина розумна»), або кроманьйонця На основі кроманьйонців виникла європеоїдна раса. На території України досліджено кількасот стоянок, віднесених до часів пізнього палеоліту. Найвідоміші з них розташовані в селах Мізін на Чернігівщині, Добраничівці на Київщині. Знаною є й Кирилівська стоянка в Києві.

Мезоліт (ІХ-VІ тис. до н. е.)

Мезоліт- Середня кам'яна доба – епоха кам’яної доби (12,000-7,000 до РХ), що була перехідною між палеолітом і неолітом. У мезоліті на території сучасної України виділялися чотири природно-ландшафтні зони: лісова - Карпати, Волинь, Полісся; регіони Правобережного та Лівобережного лісостепу; степова зона, регіони гірського Криму. Люди стали опановувати й по-господарськи розробляти вододіли, долини малих водотечій. Вони, як і раніше, займалися полюванням, рибальством, збиранням плодів та ягід. Мисливство було провідною галуззю господарства. У зв'язку з тим, що зникли мамонти та деякі інші звірі, змінився характер полювання: від колективного полювання на стадну дичину переходили до індивідуального чи групового промислу невеликих звірів. Величезним досягненням став винахід лука і стріл - зброї далекої дії. У період мезоліту люди оволоділи технікою виготовлення з кремнію вузьких тонких і гострих пластинок. З'явилися знаряддя для обробки дерева. У цю епоху розпочалося приручення диких тварин. На території України налічується майже 1 000 відомих нині пам'яток мезоліту (Мурзак-Коба та Фатьма-Коба - у Криму, Гребениківська стоянка - на Одещині, Журавська- на Чернігівщині).

Неоліт (VІ-ІV тис. до н. е.)

Неоліт – новий кам'яний вік (X-поч.III тис. до н.е.), що заступив палеоліт і мезоліт та передував мідному віку, заключний період кам’яної доби.

Протягом VI-IV тис. до н. е. відбувся якісний поворот - від збирання й примітивного полювання люди перейшли до відтворювальних видів діяльності, тобто обробки землі і розведення свійських тварин. На території України виявлено понад 500 неолітичних пам'яток, а вчені виділили більше 10 неолітичних культур. Найбільш ранні з них знаходились на Закарпатті, у басейні Тиси та у Наддністрянщині і Над-бужжі. Унікальною пам'яткою епохи неоліту є Кам'яна могила - пагорб із кам'яних брил у степу поблизу Мелітополя. У печерах, що були, очевидно, святилищем одного або декількох навколишніх племен, виявлено численні зображення тварин - биків, коней, оленів, різьблених і мальованих на камені.

Енеоліт (IV-ІІІ тис. до н. е.)

Енеоліт– назва перехідного часу від неоліту до бронзової доби, яку застосовують археологи в зв’язку з появою й поширенням у той час виробів із міді.

Яскравим показником розвитку людства є те, що в IV тис. до н.е. люди освоїли нову сировину - мідь, опанували технологію її виробництва та обробки.Найяскравішою археологічною культурою енеоліту була трипільська культура (IV--III тис. до н. е Елементи цієї культури знайшов при розкопках 1893-1906 рр. археолог В. Хвойка.

Трипільці залишили дуже помітний слід в етнокультурному розвитку Європи. Не до кінця з'ясованою залишається проблема походження трипільців. Останнім часом археологи схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили захожі з півдня землеробсько-скотарські племена культур балканського походження.

Величезні трипільські поселення - Майданецьке, Тальянки, Доброводи та інші, які нараховували по 3 тис. жителів і займали площу 200-400 га, по праву вважаються протомістами. Трипілля має величезне значення в первісній історії України, яке полягає в тому, що саме з ним пов'язана остаточна перемога відтворюючої. економіки на українських землях у IV тис. до н. е.

Бронзовий вік (III—I тис. до н. е.)

Бронзова доба — історичний період, котрий прийшов на заміну енеоліту (мідна доба) — перехідний період після кам'яної доби . Характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав (кінець IV — початок I тис. до н. е.). Змінився залізною добою у I тисячолітті до н. е.

3 появою бронзи відбувся перший поділ праці - відокремлення скотарства від землеробства.

Наприкінці III - першої половини II тис. до н. е. на теренах Прикарпаття, Поділля, Волині й Полісся проживали скотарські племена індоєвропейців - носіїв культури шнурової кераміки, які стали етнічним підґрунтям формування пізніших племен германців, балтів і слов'ян. У XV ст. до н. е. їх змінили споріднені з ними племена комарівської і тшинецької культур, які розселилися в Прикарпатті, Волині, долині Середнього Дніпра та басейні Прип'яті.

Залізний вік (I тис. до н. е.)

Залізна доба — період ранньої історії людства визначаємий розвитком металургії і використанням залізних виробів (ножі, сокири, сосуди, зброя, прикраси тощо). 3 початком I тис. до н. е. поступово бронзові знаряддя праці витісняються виготовленими із залізної руди. В історії України починається епоха залізного віку, яка тривала до V ст. н е. Поряд із землеробством, скотарством високого розвитку набуває ремесло, стало самостійною галуззю. На території України активно відбувався процес етногенезу, тобто утворення народів за рахунок об'єднання союзів племен.

Виникнення рабовласницьких держав на території сучасної України

Кіммерійці – найстародавніші по своїй назві племена, які мешкали на території степного Півдня. Вперше згадуються в письменах в VIII –VII ст. до н. е. Кіммерійці були пастухо-землеробним плем’ям. В 7 ст. до н. е. були вигнані скіфами з території Північного Причорномор’я в Малу Азію. Кіммерійці – перші кочові вершники.

Сармати – стародавні кочові іраномовні племена, родинні скіфам. Кочували у степах Казахстану, Уралу, Поволжя, з другого ст. до н. е. панівне положення у степах Північного Причорномор’я перейшло від скіфів до сарматів. Кінець їх панству поклали нашестя гоплів (середина III ст.) та гунів (кінець VI ст.) Пам’ятники сарматів на території України , Усть-Каменські кургани. Сармати являли собою не єдине родинне плем’я, а слабо пов’язаний союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен. Кожне з цих племен прагнуло до панування на Україні.

Сарматські жінки жили, як колись амазонки: полювали верхи, брали участь у війнах, одягались, як чоловіки. Сармати торгували китайським шовком, кавказьким кришталем, напівкоштовним камінням у Ірані та Індії.

Таври - основне населення горяних та передгірних районів південного Криму у першому тисячолітті до н.е. Від їх найменування походять назви Кримського п. – острова Таврида, Таврика, Таврія. Перші свідчення о таврах маються у Геродота (5 ст. до н.е.). У кінці другого століття таври попали під власть Понтійського царства.

Скіфське царство – було значною мірою дитям своєї епохи, рід вівся по батьківській лінії, майно ділилося між синами, панувала полігамія. Разом з померлим чоловіком вбивали і ховали його молодих жінок.

Скіфи – це безумовно, індоєвропейці, іраномовні кочівники. Серед них були: скіфи, орачі, землероби. Але вся влада зосереджувалась в руках “царських” скіфів – кочовиків, що змушували інших скіфів та скіфські племена України сплачували їм данину. За ними стояло велике, добре озброєне кінне військо. Розвиваючи у собі войовничі інстинкти, скіфські воїни мали звичай пити кров у першого вбитого ворога. Робили з ворожих черепів прикрашені золотом і сріблом чаші, знімали скальпи

Це був народ безжалісний, жорстокий до ворогів, але відданий в дружбі поміж собою. Крім грабування у війнах скіфи займались торгівлею з грецькими колоніями у Причорномор’ї. Вони пропонували віск, мед, хутро, рабів. За це отримували вина ювелірні вироби, предмети розкошів. Завдяки скіфам Україна стала важливою частиною античної цивілізації Середземномор’я. Через грецькі колонії скіфи зрозуміли грецьку цивілізацію і почали шанувати її.

У 513 р. до н.е. військо перського царя Дарія захопило землі нинішньої України, але скіфи змусили його відступити. Наприкінці V – початку VI ст. до н.е. скіфи підкорили фракійців на Дунаї. Але у 339 р. до н.е. Філіп Македонський, батько Олександра Великого завдав страшної поразки скіфам- це було початком їхнього кінц

Грецькі міста – держави Північного Причорномор’я

Наприкінці VII – початку VI до н.е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н.е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями. До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, участилися напади кочівників. Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н.е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям. Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зсім.

Перші слов’янські державні утворення. Антське царство.

З початку VI ст. до н.е. землеробський люд стає дедалі політичним. Дослідження їхніх мовних , етнічних, культурних рис вказують на те, що люди ці були слов‘янами –прямими нашими предками, першими українцями. Порівняно з міграцією кочовиків розселення слов‘ян являло собою повільний рух із право слов’янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселення носило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією. Слов‘яни просувалися на нові землі як колоністи, а не загарбники. Таким чином на початок VI ст. із спільної мови слов‘ян сформувались три підгрупи: західнослов’янська, зрештою поділена на польську, чеську та словацьку. Південнослов‘янська – з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська. Східнослов‘янська – з якої розвинулася українська, російська та білоруська мови.

У VII ст. східні слов‘яни (вірніше їхні прямі предки – анти) були корінним населенням правобережного Дніпра. Протягом VII та VIII ст. налічувалося близько 14 великих племінних союзів на землях теперішньої України, Білорусії та Росії. Племена і роди з патріархами на чолі об‘єднувало поклоніння спільним богам. Пізніше з‘явися клас знаті або князів Антське царство.

Анти –північно-східна група слов‘ян, племен, які жили на території лісостепу Східної Європи з 2-ї половини VI ст. до початку VII ст. Племена антів були могутнім політичним об‘єднанням. У них була сильна, дисциплінована воєнна організація

Рід занять: землеробство, скотарство, промисли, торгівля. Вели організовану боротьбу проти племен готів та аварів. Анти – наші прямі предки. По свідченням візантійських письменників VI ст. н.е. , анти були високими дужими людьми, які легко переносили погані умови. Анти посідали територію від Дунаю до Дону і Азовського моря. У VI ст. анти поспішно загрожували північним кордонам Візантії, а часом погрожували столиці її – Константинополю.