4. Економічний розвиток Київської Русі

Могутня держава створила сприятливі умови для швидкого розвитку продуктивних сил. Господарський прогрес виявився у значному поширенні знарядь праці їх заліза, витісненні примітивних систем землеробства, розвитку ремесел, торгівлі і міст.

Київська Русь ІХ-Х ст. ще не знала класового устрою. Народилася в суспільстві, що залишалося родоплемінним. Київська Русь мала федеративний устрій. Великокнязівська влада мало втручалася у внутрішнє життя приєднаних земель. Їх обов’язок обмежувався сплатою данини, а також участю у військових походах київського князя. Політична могутність і військова потуга Давньоруської держави трималися на міцному фундаменті: розвинутій і багатій економіці. Землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населення країни, а й виробляли продукти харчування й сировину на експорт (основні зернові культури - жито, просо, ячмінь, пшениця, овес). Ліс вирубувався і спалювався, таким чином звільнялися посівні площі й одночасно удобрювався грунт. Використовували заступи, мотики, серпи, коси, ціп. Великими стадами корів і кіз, табунами коней, отарами овець володіли князі й багаті бояри. Худобу випасали з весни до осені на луках, заплавах, у лісах, на перелогових землях і в степах. На зиму запасали сіно, зерно. Важливим було бджільництво (мед і віск експортували). Ремесло. Значного поширення й високого рівня розвитку досягло на Русі ремісниче виробництво. Основна його галузь -металургія. Обробка заліза що добувалося з болотяної руди, велася як у сільських так і в міських кузнях. Ковалі користувалися великим набором інструментів і володіли значною кількістю технічних прийомів обробки металу, що дозволяло їм виготовляти високоякісні речі.

Промисли забезпечували потреби держави, їх продукція користувалась постійним попитом у країнах Півдня і Заходу. Міста були заселені переважно ремісниками, вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем. Спустошливі вторгнення кочовиків причорноморських степів, виснажливі, майже безперервні громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли підірвати економічного життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні сили держави, а її люди відзначались працьовитістю, витривалістю й були здатні до прогресивних змін у виробництві. Сільське господарство було провідним у давньоруській економіці і досягло високого рівня розвитку.

1. Періодизація та структура курсу Історія економіки та економічної думки

Періодизація історії економічної думки ґрунтується на відтворенні особливостей економічних ідей у кожний конкретний період їх розвитку, врахуванні спадковості економічних знань, виявленні основних віх поступального розвитку.

В історії економіки учені виокремлюють різні види періодизації: за історичними ерами та епохами, за суспільно-економічними формаціями, за стадіями економічного розвитку, за етапами науково-технічного процесу та ін. Щодо історії економічних учень, то виокремлені та проаналізовані такі підходи до періодизації: формаційний, історико-хронологічний, періодизація економічного аналізу Й. Шумпетера, парадигмальний. Взаємодоповнюючий підхід, з позицій якого у навчальному посібнику викладаються питання, дає можливість поєднати сильні сторони кожного з окремих зазначених підходів. Звичайно, при цьому потрібно уникати тих положень, які за різних підходів суперечать і навіть взаємовиключають один одного.

Визначальною є періодизація реального соціально-економічного розвитку. Залежно від такої періодизації і в межах її визначається періодизація розвитку економічного знання. За основу взято формаційно-цивілізаційний підхід, в межах якого розкриття питань здійснено з позицій парадигмального підходу.

Отже, введення у навчальний процес нового курсу "Історія економіки та економічної думки" свідчить про можливості шляхом інтеграції посилити вивчення історико-економічних наук у їх найтісніших взаємозв'язках. Проте це не означає ліквідацію чи зникнення історії економіки (економічної історії) та історії економічної думки як наукових дисциплін, окремих самостійних видів економічного знання. Вони, як і раніше, розвиваються диференційовано, хоч і у тісних зв'язках між собою та з політичною економією (економічною теорією). Розвиток усіх цих наукових дисциплін відбувається не лише під впливом соціально-економічного розвитку та необхідності задоволення його вимог, але й. внутрішнього саморозвитку власне економічної науки. Для економічної науки характерні закони кумулятивно-парадигмального розвитку. Тому варто з'ясовувати і застосовувати до аналізу історії економіки та економічної думки на всіх їх етапах наукові парадигми, конкуруючі науково-дослідні програми та новітній інструментарій дослідження. Вивчення навчального курсу здійснюється з урахуванням єдності простору та часу, складників економічної науки (позитивної та нормативної її частин) і структурних рівнів економіки та відповідно економічної теорії (мікро-, мезо-, макро- і глобоекономік).