3. Заснування течії раннього християнства

Античне християнство у своєму розвитку пройшло три головні періоди:

первісне християнство (від середини І ст. досередини ІІ ст.) раннє християнство (від середини ІІ ст. до початку IV ст.) та пізнє християнство (від початку IV ст. до кінця V ст.)

Общини первісного християнства складалися з бідних елементів. Представників заможних класів були одиниці, і вони не відігравали особливої ролі в общинах. У цьому розумінні первісне християнство було релігією пригноблених. Церкви, — у сучасному розумінні як окремої будівлі для збирання членів общин — не було. Збиралися або в приватних приміщеннях, або, при переслідуванні з боку римської влади, у печерах чи катакомбах [Джерело?]. У період раннього християнства в общини дедалі більше почали вливатися заможні люди, які утворювали всередині общин особливий соціальний прошарок і поволі захопили керівництво ними. Християнські общини, які почали називатися парафіями, об'єдналися в значніші одиниці — єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами. Таким чином, це стало початком виникнення церковного духівництва, і з часом відбувалось закріплення такого порядку речей.

У період пізнього античного християнства рабовласницький клас у своїй головній масі приєднався до християнської релігії. За імператора Костянтина (323 — 337 рр.) християнська релігія перетворилася на державну, вона користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави. Відбувається подальша централізація церкви: єпископії та митрополії об'єднались у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території імперії були три патріархії — римська, олександрійська та антіохійська. У кінці IV ст. — єрусалимська.

4. Основні етапи становлення феодалізму

Стосовно Західної Європи в сучасних дослідженнях виділяють такі етапи становлення та розвитку феодалізму:

1. Раннє середньовіччя. V – ІХ століття. Домінуюча форма господарського життя – спільне господарство. Земля концентрується у найвищих станів суспільства. Безпосередні виробники – селяни не були власниками землі, а її держателями на різних умовах. Відтак – різні форми позаекономічного примусу селян, особиста і поземельна залежність, судова підлеглість владі феодала, станова неповноправність селянства. Встановлення васально-ленних відносин, що ґрунтуються на умовному характері феодальної власності на землю і розподілі права на неї між кількома феодалами. Феод (лен) був спадковою земельною власністю представника пануючого класу, пов`язаною з обов`язками несення військової служби та інших повинностей на користь вищого сеньйора, який, таким чином, також вважався власником цього феоду. Внаслідок такої специфіки породжується особлива значимість феодальної ієрархії та особистих васально-ленних зв`язків.

2. Розвинуте (високе) середньовіччя. Х – ХІІІ століття. Панує доменіальна (домен – земля, на якій велося господарство землевласника) система господарювання, формується феодальна ієрархія (лицарі, абати, шерифи, барони, князі, єпископи, герцоги), значного розвитку набувають ремесла і торгівля, що мають строго регламентований (корпоративний) характер. Суворі цехові статути регламентують технологію, інструменти та тривалість ремісничого виробництва, купецькі гільдії впорядковували торгівельні відносини, забезпечували зростання частки торгівців, особливо дрібних, в загальній структурі населення. Відбувається поступова урбанізація Західної Європи, особливо в місцевостях, де спостерігається стійкий прогрес сільського господарства або завершуються чи перетинаються великі торгові шляхи.

3. Пізнє середньовіччя. XIV – XV століття. Скорочення доменіального господарства, передача панської землі в утримання селянам, існування феодалів за рахунок натурального та грошового оброків (комутація ренти). Зростання на цій основі економічної незалежності селянського господарства, активний процес звільнення селян, розмивання феодальної ієрархії. Утвердження товарно-грошових відносин, поява елементів раннього капіталізму. Впровадження технічних новинок – вітряний млин, доменна піч, вогнепальна зброя, книгодрукування та ін. Соціально-економічні зрушення стимулюють формування централізованих держав.