12.1 Економічні причини піднесення і занепаду античного Риму

Період розквіту рабовласницького господарства припав на II—І ст. до н. е. Воно набуло класичних форм. Економічне піднесення тривало перші два століття н. е. Рабам належала роль основної виробничої сили, їхня праця використовувалася в усіх галузях господарства. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. Перші — слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики — використовувалися в домашньому господарстві. Багато рабів працювали в ремісничих майстернях, копальнях, каменоломнях, але переважна частина —в сільському господарстві. Джерелами рабства були війни, піратство, а в неіталійських володіннях Риму — також борги. Міжнародним центром работоргівлі був о. Делос, де щоденно продавали до 10 тис. рабів. Рабами були іноземці, римське право обороняло перетворювати громадян своєї республіки на рабів. Переважало приватне рабовласництво, державне було незначним. Римська держава вважалася юридичним власником землі. Головною формою рабовласницького господарства була вілла — маєток площею 25—100 га землі, яку обробляли 50—60 рабів. Внаслідок концентрації землі, дешевої рабської сили сформувалися латифундії з десятками тисяч гектарів землі та великою кількістю рабів. Боротьба за землю була важливою ознакою економічного розвитку Риму. Економіка засновувалася на багатогалузевому сільському господарстві. В Італії провідна роль належала виноградарству, городництву, вирощуванню маслин. Самостійними галузями були тваринництво і птахівництво. Збирали досить високі врожаї пшениці. Виникли сальтуси — спеціалізовані латифундії. Тваринництво було важливою складовою частиною римського сільського господарства.

Кінець республіки (І ст. до н. е.) — це період руйнівних громадянських війн, занепаду сільського господарства, особливо в Італії. Проте вже в І—III ст. н. е. воно не тільки подолало занепад, а й досягло свого найвищого рівня розвитку. Відбулися позитивні зміни в агротехніці. Розширювалися посівні площі. Вдосконалювалися коса, серп, борона з зубами. Застосовувалося штучне зрошення. Іригаційна система давала можливість збирати 2—3 урожаї на рік. Розвивалася техніка садіння, підживлення, прищеплення. У Римі існували закони, які зобов'язували власників вести правильний обробіток землі. Розвивалася агротехнічна наука. У землеробстві й тваринництві були вироблені рекомендації щодо організації виробництва та кількості робочих рук. Латифундії поділялися на невеликі ділянки (парцели), які надавалися в оренду колонам — дрібним землеробам. Виникли рентні відносини у вигляді натуральних і грошових платежів, відробітківПоряд з вільними селянами-орендарями в маєтках землевласників з'явилися раби, які обробляли наділи землі і платили ренту. Хоча вони не могли вільно розпоряджатися пекуліумом, однак у них з'явилася заінтересованість у результатах своєї праці. Зросла чисельність вільновідпущеників-лібертинів, які займалися ремеслом і торгівлею.

12.2 Розвиток економічної думки в Стародавній Індії: «Закони Ману» «Артхашастра», «Камасутра»

Історію економіки Індії в осьовий час слід розпочати від вста­новлення буддизму — першої на землі монорелігії, що безумовно позитивно вплинуло на її господарський розвиток. У цей період тут значного поширення набули залізні знаряддя праці, які знач­но полегшили не лише емлеробство, а й спорудження іригацій­них споруд. Посилюється спеціалізація ремесла, шо, у свою чер­гу, підштовхує внутрішню торгівлю.коні та деякі інші товари.

Видатною пам'яткою староіндійської економічної думки є трактат "Артхашастра" (IV—III ст. до н.е.), написаний радником царя Чандрагупти І (321—297 pp. до н.е.) брахманом Каутілья. Староіндійською "Артхашастра" означає учення ("шастра") про користь, вигоду ("артха"). Це велика праця, яка складається із 15 окремих книг, які відображають досягнутий рівень суспільного розвитку і дають уявлення про найхарактерніші риси економічної думки Стародавньої Індії. Трактат вміщує настанови для правителя щодо управління державою з метою досягнення економічного та політичного порядку та піднесення країни. Особлива увага приділяється питанням поповнення скарбниці, організації оподаткування та іншим аспектам фінансової політики.

У "Артхашастрі": піднімається питання про економічну роль держави, зазначається, що цар (раджа) наділений всією повнотою виконавчої та законодавчої влади.

Суспільний та господарський устрій Стародавньої Індії знайшов яскраве відображення у "Законах Ману" (Манавадхармашастрі) — збірці релігійних, моральних, правових настанов, які визначають поведінку людини у приватному та суспільному житті відповідно до релігійних догматів брахманізму. Вони розкривають наявний в Стародавній Індії суспільний поділ праці та обґрунтовують поняття варни як станової (кастової) ієрархії суспільства, що має вічне, незмінне, божественне походження. Зазначається, що Бог створив зі своїх вуст жерців-брахманів, які повинні спілкуватись з Богом та управляти державою.