10.3 Основні праці давньогрецьких мислителів та їх зміст

Демокрит (460-370 рр. до н. е.) у своєму вченні обґрунтовував тезу про відповідність природи дитини вихованню. Таким чином, він один з перших сформулював ідею природовідповідності. Окрім того, на думку Демокрита, починати виховання слід із раннього дитинства, враховуючи оточуюче середовище, спираючись на приклад старших, авторитет батьків, привчаючи дитину до праці.

Сократ (469-399 рр. до н.е.) висунув знамениту тезу “Пізнай самого себе”, стверджуючи при цьому, що пізнання може знищити в людині все погане і повернути людську природу в початковий стан добра.

Вважав себе спеціалістом передусім у питаннях етики. З етичних міркувань виводив мету виховання, яка полягала в особистому моральному самовдосконаленні, звільненні інтелекту від усіх негативних зовнішніх впливів. Сократ користувався виключно усним методом викладу свого вчення. Він збирав велику аудиторію на афінських вулицях чи площах і проводив бесіди з тими, хто бажав його послухати.

Платон (427-347 рр. до н .е.) – учень Сократа. Займався педагогічною діяльністю в Афінах, де при гімнасії Академії заснував філософську школу. Для упорядкування організації шкільного життя використовував водяний годинник-будильник, що дзвінком закликав учнів у певний час до занять. Висунув і обґрунтував вчення про світ ідей. Свої філософські і соціально-педагогічні погляди виклав у творах “Держава” і “Закони”.

У зазначених працях змалював проект ідеальної держави. Всі вільні громадяни у його державі поділені на три групи: філософи – правителі; воїни –захисники держави; група ремісників і землеробів, працею яких утримувалися дві попередні групи. Для представників двох вищих каст Платон заперечував сім’ю, оскільки вона відволікає їх від державних справ.

Платон висунув ідею створення системи державних шкіл. На думку філософа, в ідеальній державі виховання дітей і шкільне навчання повинні здійснюватись під контролем держави і в її інтересах. Полісна влада повинна регулювати навіть шлюби, щоб забезпечити народження здорового потомства. Новонароджених повинні годувати суспільні годувальниці в державних виховних будинках.

На думку Платона, виховання – це те, що приводить із дитинства до доброчесності, спонукаючи людину пристрасно бажати і прагнути стати досконалим громадянином, що вміє і підкорятися, і керувати ( “Закони”)

Аристотель створив найбільш повну теорію виховання в античному світі.

Окрім того, Аристотель розглядав виховання як засіб зміцнення державного ладу.

У своїй творчості він зумів поєднати виховання державне із сімейним. На його думку, діяльність сім’ї повинна контролюватися особливими державними чиновниками – педономами, які мають спостерігати за тим, як діти проводять вільний час; за підбором дитячих казок , оповідань і т.д.

10.4 Руська правда-перший кодекс давньоруської держави

«Руська правда» – кодекс законів, який відображав панівні феодальні відносини, що склались в першій пол. Х1 ст. В цілому «Руська правда» репрезентує українське право. В ній не було передбачено смертної кари, а вбивство каралося «гривнею», тобто відшкодовувалось у грошовій формі. За злочин проти людини, незалежно від її соціального стану, встановлювався штраф. Наступні списки “Руської правди” юридично закріпили розшарування суспільства. Всі штрафи залежали від соціального стану потерпілих. В «Руській правді» передбачалось тяжке покарання за образу честі, а також підносилось становище жінки у суспільстві.

Перший збірник «Руської правди» був укладений Ярославом Мудрим і датується між 1016 і 1054 рр. В ньому 17 статей. Існує ще дві редакції «Руської правди», які були укладені пізніше (1068 р. і 1113 р.).

Досліджуючи документ, учені дійшли висновку, що цей збірник норм права бере початок ще з родоплемінного устрою. В його основі – Закон Руський, що ним присягалися воїни Ігоря при укладанні договору з Візантією 944 р., і Закон Земляний часівВолодимира Святославича. Дехто включає до збірника устави про стягнення процентів із боргів часів Володимира Мономаха.

«Руська правда» відіграла важливу роль у соціально-економічному розвитку суспільства, його феодалізації, поступу державності й державного управління. «Руська правда» - виключно світський пам'ятник феодального права. Усі її редакції виходили від князівської влади, мали офіційний державний характер і не зачіпали церковну юрисдикцію, яка виникла після хрещення Русі й визначалася окремими князівськими статутами.

«Руська правда» зберігала свою чинність протягом кількох століть і набагато пережила Давньоруську державу, у якій вона виникла, її норми мали значний вплив на Литовські статути, російське Соборне Уложення 1649 р. та інші пам'ятки права України, Росії, Білорусії, Литви та деяких інших країн.