8.2. Господарство Стародавнього Єгипту

Стародавній Єгипет уславився як хліборобська країна. Розвиток його залежав від Нілу, що своїми виливами звожував єгипетську пустелю й перетворював її на родюче поле. Від найдавніших, часів єгиптяни старалися інженерними засобами опанувати ріку, будували побережні вали і греблі, проводили усюди канали й рови.

Єгипет був розташований у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвитку землеробства на високоврожайних поливних землях долини річки Ніл у Єгипті. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства, яка перетворила Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке лляне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягли обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам'ятки, які збереглися до наших днів.

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими регіонами велася жвава торгівля. Згодом у торгівлю з Єгиптом були залучені сусідні держави та народи. Єгипетські купці торгували зерном, золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною. У країні існували невільничі ринки, де вільно купували і продавали рабів.

8.3. Аристотель – визначний давньогрецький мислитель, його економічні погляди.

Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини ' у творах Арістотеля (384—322 до н.е.) — найвидатнішого мислителя давнини. У своїх працях «Політика» і «Нікомахова етика» він, як і Платон, виклав проект «ідеальної держави». Загальна власність не може сприяти ефективному веденню господарства, оскільки “кожний піклується про те, що належить особисто йому і цікавиться значно менше тим, що належить усім». Ідеальним уявляється йому натуральне господарство середнього статку, у якому частково шляхом власного виробництва, частково шляхом обміну задовольняються поточні потреби.

На думку Арістотеля, поділ суспільства на вільних і рабів та їхньої праці на розумову й фізичну обумовлено тільки «законами природи». Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в державному володінні, а друга — у приватному. Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповідно до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку і хрематистику. Під економікою він розумів природну господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Вона включала землеробство, ремесло, а також дрібну торгівлю у межах, необхідних для задоволення потреб. Хрематистикою Арістотель називав мистецтво наживати багатство, робити гроші й уважав цю діяльність неприродною. До неї він відносив велику торгівлю і лихварство. Природними функціями грошей вважаються функції засобу обігу й міри вартості, а використання грошей як засобу нагромадження, збагачення належить уже до хрематистики.