7. 4. Бенефіцій та його характеристика

В період Середньовіччя економічні відносини зосереджуються навколо земельної власності. Господарське життя набуває феодального характеру. У встановленні феодальних відносин сприяла еволюція форм землеволодіння (алод, бенефіцій, феод).

Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефіцій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити.

Бенефіцій - це землекористування на умовах несення військової служби та деяких інших повинностей. Власник бенефіція мусив на першу вимогу свого сюзерена (війна, придушення повстань) з'являтися для несення військової служби важкоозброєного кіннотника. Увесь обладунок вершник-шевальє мав придбати за власний рахунок - доходи з бенефіція. Таким чином, король чи інший феодал ставав сеньйором, а його бенефіціарій - васалом (від кельтського «qwas», що означає «людина»). Урочистий обряд посвячення у васали називався оммаж (від латинського «homo»), тоді ж у королівському лексиконі з'являється вираз «мої люди». Наділені землею барони ставали васалами герцогів, рицарі - васалами баронів. Сформувалася феодальна драбина сюзеренітету - васалітет. В разі смерті васала його бенефіцій і обов'язки переходили до старшого сина (майорат), у разі відсутності синів - до зятя або іншого власника чоловічої статі, який міг виконувати військовий обов'язок. За відсутності такого спадкоємця-воїна бенефіцій передавався новому власнику.

8.1. Два варіанти рабовласництва. Країни, де вони розвивалися, їх характеристика.

Рабство – історично перша та найбільш груба форма експлуатації, при якій раб, як і засоби виробництва, є власністю свого господаря-рабовласника. У розвитку рабовласницької економічної системи можна виділити два варіанти: східне (патріархальне) рабство і західне (класичне). Для східного рабства є характерними такі риси: основною продуктивною силою суспільства були селяни-общинники, землероби, а також вільні ремісники; раби становили незначний відсоток населення, належали, в основному, державі, використовувалися як домашня прислуга в господарствах царів, численних чиновників, при храмах. Рабів використовували також на будівництві пірамід, храмів, доріг, палаців, іригаційних споруд. Лише частково рабська праця використовувалася для обробітку землі, як правило, в системі царського та храмового господарства. Рабство в країнах Стародавнього Сходу виникало переважно на берегах великих річок, де були сприятливі ґрунти (нанесені мулом цих річок), що давало високі врожаї навіть при обробці примітивними знаряддями праці. Сприятливі погодно-кліматичні умови створили середовище, що максимально підходило для життя та ведення сільського господарства. Переважало в цих країнах зрошувальне землеробство, яке вимагало колективної праці, відповідних знань, великих вмінь та гарних взаємин. Економіка східного рабства характерна і для Стародавньої Індії та Китаю. Вже в IV тис. до н.е. в долині Інду зароджується зрошуване землеробство, розвивається тваринництво. Виникають ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовлялись як з металу (міді, бронзи), так і з каменю. Гончарі славилися своїми глиняними виробами, ткачі — бавовняними тканинами. Вторгнення завойовників на деякий час загальмувало господарську діяльність місцевих жителів. В II -І тис. до н.е. спостерігається швидке піднесення економіки Індо-Гангскої рівнини. Переважно використовуються залізні знаряддя праці.

Основними особливостями класичного рабства були наступні:

На відміну від патріархальної системи при класичному рабстві виробництво направлено на створення додаткової вартості.

Зростала і чисельність рабів. Раби стали численним класом римсько-італійського суспільства. Рабовласництво розповсюдилося у вирішальних галузях господарства - в сільському господарстві, гірничодобувному справі, металургії, будівництві.

Посилення експлуатації рабської праці, продиктоване інтересами товарного виробництва, привело до погіршення суспільного і юридичного положення рабів.