Частина 2 соціально-психолопчш особливості клієнтів соціального супроводу

Поводження в кримінального світу

Кримінальний світ має давню історію, в християнській традиції відлік починають із Каїна. Кримінальний світ - це традиція отримання благ свавільним шляхом. У ньому особливий стиль спілкування, засади якого базуються на субкультурних цінностях, потребах, мотивах, виправдову­ваннях, гонорі. Кримінальний світ базується на міфологізації традицій, кримінальних історій, особистісного прикладу, що виступають як наочні, доказові, дисципліновані але, одночасно, маніпулятивні засоби "вихова­ння" неповнолітніх, відповідно уявлень про права, здібності, волю, сміливість, вдачу. Кримінальний світ має потребу в залученні неповнолітніх та молодих людей до кримінальної спільноти. Він "надає" можливість відчути особливі стани легкого збагачення, вияву зверхності, високої самооцінки, підтримки, захисту, взаємодопомоги. Вчинки, поведінка, діяльність людей, що скоюють правопорушення - випадковий чи активний виклик правовим нормам. Рушійною силою кримінальної поведінки є відсутність орієнтації на правові норми в соціалізації.

Чи є особливою психіка людини після ув'язнення?

Так. Психіка людини, яка повернулась після відбування строку пока­рання, залишається здеформованою системою стосунків і психологічною атмосферою. Такі люди часто вживають вираз: "Я повернувся, але ще залишаюсь там".

Для розуміння складності процесу повернення в правове поле відкри­того соціуму слід розуміти соціально-психологічні особливості ситуації перебування в місцях позбавлення волі.

Коли починається строк відбування покарання?

Строк відбування покарання у вигляді позбавлення волі розпочинаєть­ся з моменту затримання особи або взяття її під варту. За час попереднього затримання, а потім під час перебування у слідчому ізоляторі (СІЗО) з людиною відбувається низка подій, що впливають на його психічний стан, а У разі засудження — на статус у виховному чи виправному закладі.

Особливість досвіду в закладах позбавлення волі

Набутий у пенітенціарному закладі досвід дуже суттєво впливає : поведінку такої людини. Для виживання людина використовує різні моделі соціального та психологічного захисту. Найбільш складний - перші місяць у місцях позбавлення волі. Приблизно через вісім місяців по тої відбувається адаптація до психологічної атмосфери та традицій середовищ

Які типи особистості визначають?

Типи криміногенної схильності визначаються за характером взаємодії; ситуації та особистості.

У сучасній кримінології поширена така типологія:

Перший тип - стійкий автоматизований потягом, установка, що спрямована на результат та процес незалежно від зовнішніх умов чи ситуації

Другий тип - схильність до злочинного способу задоволення потреби, що не обов'язково досягається злочинним шляхом. Надає переваги спеціалізованим, за способом вчинення, злочинам.

Третій тип характеризується прийняттям злочинних меті та способу досягнення за умов максимальної особистісної безпеки.

Четвертий тип - визначається здійсненням протиправних дій з огляду на обставини, як суб'єктивно значиме. У такої людини переважає усвідомлення ризику.

П'ятий тип ~ обумовлений особистісними психічними станами. У ньому переважає імпульсивність, реактивність, стрес. Схильність до здійснення протиправних вчинків у стані алкогольного та наркотичного сп'янінні

Шостий тип характеризується коиформиістю до групових норм. Він визначається піддатливістю, навіюванням, перекладанням відповідальності за прийняття рішень на референтних осіб.

Існує й інша класифікація:

Послідовно криміногенний тип - відображає стійкі криміногенні нахили, злочин виступає у якості способу самоствердження та способу життя

Ситуативно-криміногенний тип - відбиває соціальні чинники та ум» ви провокування до злочинної діяльності, вплив кримінальної групи, підкорення ЇЇ традиціям.

Ситуативний тип - здійснює протиправні дії під впливом ситуації незнання способів вирішення проблеми та незнання чи неусвідомлення міри відповідальності по закону.

Пояснення чинників протиправної поведінки

Існуючі теорії дають розуміння особливості соціальної адаптації осі( які повернулись із місць позбавлення волі. Поділ достатньо умовнні оскільки в кожній з теорій присутнє комплексне бачення проблеми. Початок соціологічного погляду на причини на закономірності негативних явищ визначено завдяки статистичним дослідженням і соціологічного аналізу Ж. Кетле, Е. Дюркгейма, М. Вебера, Р. Мертона та ін. На основі статис­тичних досліджень Ж. Кетле, Е. Дюркгеймом було визначена роль со­ціальної діагностики. Статистико-динамічна модель визначає, що девіації загострюються в певні періоди (кліматичні, географічні, часові, кризові). Це може дати уявлення про складнощі соціальної адаптації колишніх засуджених у такі періоди. В теорії аномії Е. Дюркгейма та Р. Мертона зазначається, що в періоди дезорганізації суспільства відбувається значне порушення загальноприйнятих норм, яке, обумовлене: неузгодженістю між проголошеними культурою цілями та інституціоналізоваиими способами їхнього досягнення.

Представники соціокультурологічного підходу виникнення девіацій розглядають у причині конфлікту між нормами субкультури та пануючої культури. М. Кантор зазначає, що в основі непристосованості підлітка лежать його особистісні особливості: розумові, фізичні, психічні, інтелек­туальні й інші, котрі заважають йому включитися в нормальну групу однолітків. У поглядах інтеракційного символізму стигмація, "таврува­ння", спричиняє відповідну реакцію. У когнітивному підході проблеми де­задаптації пояснюються розбіжностями "рівнів міжособистісної інтелек­туальної зрілості" (X. Салліван, М. Уорен), неготовності до сприйняття та усвідомлення переваг "здорових" норм суспільства. Представники біхе­віоризму - К. Каган, Ф. ІІІтібіц стверджують, що правопорушення є реакцією на оточуючі подразники мікро- та макросередовища, стимули, в яких переважають стримуючі тенденції. Основні з них - стимул, реакції, моделювання, імітація та підкріплення. А суттєвих емоційних і моральних розбіжностей у соціальних груп немає. Біологічний напрям в ідеях ант­ропологічної школи кримінального права Ч. Лоброзо, базується на діагно­стиці майже 80 тис. злочинців. Він стверджував, що існують вроджені злочинці і вони складають третину усіх злочинців. У концепції конститу­ціональної схильності Е. Кречмер відзначає зв'язок між фізичною кон­ституцією людини, її психічним складом і типом поведінки: фізично роз­винуті діти, можуть мати схильність до тяжких насильницьких злочинів, а Діти зі слабкою конституцією більш схильні до майнових злочинів. Пред­ставники теорії ендокринної схильності людини до злочинності вважають основною причиною злочинної поведінки аномалії в залозах внутрішньої секреції, а генетичної — наявність зайвої У-хромосоми.

У розвитку нових підходів соціального супроводу слушною є теорія соціальної взаємодії. Р. Клауард та Л. Оулін вважають, що хоча найбільше прийнятною формою впливу на вуличні групи є прикріплення до них: соціального працівника, однак діти у стосунки з кримінальним світом вступають значно швидше, ніж до них прикріплюються соціальні працівники. Для соціального супроводу цікавою є концепція фостерної сім'ї яка, па думку К. Шоу, допоможе відірвати підлітка від злочинного мікро середовища та буде сприяти зміні його поглядів, норм, цінностей і звичок, а в цілому — вихованню, хоча і тут існує ряд зауважень.

У цілому, існування багатьох теорій, бачень, концепцій на причин: відхилень у поведінці та методології попередження негативних явищ свідчить скоріше про те, що проблеми набагато складніші, аніж може представити будь-яка окрема теорія. Як наполягав К. Юнг, "наявність: багатьох поглядів на одну і ту ж проблему свідчить про відсутність об'єктивного знання".

Особливості установ позбавлення волі

Заклади позбавлення волі, де владу має адміністрація, засуджені називають "красними зонами". Режим забезпечується чітким розподілом згідно інструкцій Державного департаменту України з питань виконання покарань. Особливість життя обумовлено здатністю адміністрації чинити вплив па різні групи ув'язнених. У ряді випадків характеризується наявність конфліктів між адміністрацією та неформальними лідерами, та групами засуджених.

Якщо у закладах позбавлення волі спосіб життя організовано пере важно на правилах представників кримінальних авторитетів, то такі зони називають "чорними". Правила - "поняття", неформальні вимоги до організацїї життя в місцях позбавлення волі. Велике значення має особиста репутація, приналежність до певної з неформальних категорій, каст. Як правило, в таких зонах більш низький відсоток конфліктів - "кожен знає своє місце та несе свій хрест".

Під назвою "сірі зони" ("білий лебідь") відомі колонії, де покарання відбувають засуджені за скоєння злочинів бувші посадові особи та служ­бовці органів прокуратури, міліції та інші, які об'єктивно можуть пере­слідуватись засудженими.

Яка структура стосунків у місцях позбавлення волі?

Структура стосунків має складний, неформально регламентований та жорстко визначений характер. Слід розрізняти категорії засуджених, вста­новлених за формальною ознакою адміністрацією. Наприклад, за характе­ром скоєного злочину, статтею, за якою такий ув'язнений відбуває свій строк у більшості випадків для ув'язнених не має особливого значення "головне, яка людина по суті". Виключення стосуються ув'язнених за насильницькі, особливо щодо дітей, злочини.

Неформальні категорії представлені певними групами - кастами. Такі групи розділені жорстким, безкомпромісним характером норм (понять). Складний характер стосунків в групах засуджених - водночас процес і результат відношення до адміністративних і неформальних норм.

Структура стосунків у місцях позбавлення волі визначається поняттям "стратифікація".

Стратифікація в групах засуджених - водночас процес і результат соціального розшарування елементів соціальної структури. Як процес, він підтримується легітимними та нелегітимним моделями реальної поведінки відтворення нерівного доступу індивідів та їх об'єднань до дефіцитних 5лаг і ресурсів. Стратифікація підтримується зразками, нормами середо­вища засуджених, у тому числі і кримінального характеру "поняттями". Як результат - це ієрархічне, вертикальне розміщення членів суспільства відповідно до міри володіння й розпорядження певними благами, які дос­тупні в місцях позбавлення волі.

Розрізняють такі види груп:

Групи "блатних". Воровська каста керується вертикальною моделлю стратифікації! на першому найвищий щабель в ієрархії. Найвищим блатно­го світу с рівень авторитетів. Це "вори в законі", потім йдуть "вори в авторитеті". Більш нижчі щаблі займає їх оточення - інші блатні та приблатнені. Вони керуються так званими воровськими законами-"поняттями" та примушують їх до сповідування інших прийнятих у товариство ув'язнених. Для людей, які свідомо включені в злочинну діяльність, ха­рактерні риси: готовність брати на себе ризик, лінія па агресивність та установка на нехтування дисциплінарних вимог пенітенціарного закладу, крайньою формою якої є "відказ", віра у власні сили і фатум; тенденція До спрощення моральних понять і дотримання кодексу злочинного світу, так званого стилю "жити по поняттям". Система стосунків у закладі підтримується авторитетами. В так званих "чорних зонах" вони догляда­ють не тільки за стабільністю правил "жити по поняттям", але й сприяють привабливому способу життя поза його межами. Проводиться допомога авторитетним та перспективним для злочинного світу молодим людям; психологічна та матеріальна адаптація після виходу з закладу позбавлення волі здійснюється за рахунок коштів так званої каси "общака". Як правило, такі люди не звертаються до неї. Вихід із "понять" - дуже складна процедура.

Мужики. Найбільша, до 80%, з усіх ув'язнених група. Переважна більшість із них не вела способу життя дотичного до "понять". За ґрат; ми опинились у зв'язку з порушенням норм законодавства, мають бажання спокутувати провину та вийти на свободу. Добровільно приймають своє положення і де конфліктують із групами "блатних", якщо це не загрожу їх честі і життю. Намагаються зберігати нейтралітет. У закладах позбавлення волі переважно з таких людей формуються групи профілактики оскільки це дає певні пільги на сподівання на достроково-умовне звільненні У "чорних зонах" це може призводити до окремих гострих конфліктів. Серед людей, які живуть по "поняттям" поведінка співпраці з адміністрацією неприйнятна. Хоча відповідно групи в цілому утисків до представників групи, які не співпрацюють з адміністрацією, як правило, не роблять

Відторгнуті. Група ув'язнених, які за певними обставинами опинились па найнижчому рівні в ієрархії. Серед них - особи, які засуджені з "позорними" статтями, особи, які зрадили "поняттям" і стали жертвам сексуального насилля або засуджені за своїми особистісними характерні тиками (гігієнічними, розумовими, сексуальними), відторгнені іншими групами засуджених.

їх функціонування в пенітенціарному закладі визначає соціальне мікросередовище, що безпосередньо впливає на формування і розвиток особистості. їх вплив здійснюється через низку феноменів групової свідомості взаємодій; ефект присутності групи і його вплив на індивідуальну діяльності груповий тиск і конформізм, соціометрична і рольова структура групи групова динаміка тощо.

Виконання чи невиконання певних групових вимог викликає відповіді заохочення або санкції. Як соціально-психологічпа реальність у заклад позбавлення волі механізм ідентифікації складають засоби, які стабілізують стартифікацію груп: переслідування, покарання, навіювання, переконання, наслідування, свідоме сприйняття норм групи тощо.

Серед представників двох останніх груп найбільша кількість людей які потребують соціальної допомоги після звільнення.

У чому полягає проблема складностей адаптації?

Неприйняття соціуму або соціальна пасивність відчужує людину від участі у розв'язанні проблеми повернення з місць позбавлення волі. Такий вид адаптації приводить до несприйняття норм і вимог суспільства і як правило, приводить до рецидиву правопорушень і злочинів. Проблем; подолання різноманітних бар'єрів адаптації, попередження рецидивів право поушєнь у цілому вимагає комплексної системи дослідження та впливу та тенденції як соціального середовища, так і характеру поведінки окре­мої групи та людини. Особливе питання до підсилення дії допомагаючих, протекторних умов, через розвиток значимості правосвідомої поведінки, створення позитивних умов адаптації - соціалізації, відстоювання прав. Особлива роль у цьому процесі покладається на соціальних працівників (соціальних педагогів, психологів), юристів, органів правопорядку - кри­мінальної міліції у справах неповнолітніх тощо.

У чому може виявлятись небезпечний медико-психічний стан людини? Які психологічні особливості слід враховувати?

У процесі спілкування слід розуміти унікальну природу людини. Пси­хіка людини умовно розділяється на певні категорії та структури. Серед інших це - акцентуації, реакції поведінки, типи особистості. Знання їх особливостей дозволяє уникнути багатьох проблем у соціальному супроводі.

Що таке акцентуації характеру?

Акцентуації характеру - це надмірне загострення окремих рис харак­теру та їх поєднання, що обумовлюють певні вчинки та поведінку. Види акцентуацій представляють крайні варіанти норми, за межами якої - хво­роби: психопатії, психози, неврози тощо. Акцентуації визначають підви­щену чутливість особистості до психотравмуючих, нестандартних ситуацій. Найбільш характерними акцентуаціями характеру, що пов'язані з кримі­нальною психологією та розгальмуванням потягів, є епілептоїдний, не­стійкий, гінертимний, істероїдний типи. Акцентуації характеру добре діаг­ностуються за методиками К. Леонгарда, патохарактерологічного опитувальника О. Личко, тесту Шмишека-Даркі.

Епілептоїдний тип виявляє себе у показовій егоїстичності, власто­любстві у поєднанні з недоброзичливим становленням до оточення. Осо­бистості із еиілептоїдпим типом акцентуації характерна схильність до вчи­нення імпульсивних, насильницьких злочинів із проявами жорстокості. Афекти відрізняються силою і тривалістю. В їх стані такі люди слабо контролюють себе. Емоції відображають лайкою, можуть виявляти свою агресію від жорстокого конфлікту до бійки.

Нестійкий тип характеризується соціальною незрілістю, легковажні­стю, поверхневістю суджень. Він відрізняється високим ступенем навію­вання, довірливості, підкоренням. Підліток потрапляє під вплив, висту­пає на других ролях у кримінальній субкультурі.

Гіпертимний тип визначається самовпевненістю, комунікабельністю, пошуком нових вражень. Такий підліток бурхливо реагує на зауваження, не здатен до обмежень, прояву влади, неповаги. Схильний до ризику, є підбурювачем. Намагається грати перші ролі у кримінальному середовищі. Може спалахнути афективними, але не тривкими і злостивими, реакціями.

Істероїдний тип виявляє себе у намаганні довести свою винятковість. Для нього характерна дратівливість, нетерпимість. Для такого типу ак-цеитуацій характеру відводиться роль утримувача традицій, опікування групових норм. Підліток з таким типом часто може бути підбурювачем, організатором протиправних вчинків. У ситуації обмеження свободи може вдаватись до симуляцій, маніпулювання. Не слід зачіпати його самолюбство.

Шизоїдний тип визначається замкнутістю, небажанням чи не здатні­ стю встановлювати контакт. Такі люди можуть бурхливо відреагувати на спроби втручання в їх особисте життя. Можливі афективні реакції.

У чому полягає проблема пристосування поведінки після відбува­ння покарання?

Набута в закладі позбалення волі система уявлень вступає в копфліктіеть із новими цінностями соціуму. Потрібно розуміти, що люди-, на стає виключеною з динамічного розвитку суспільних відносин. Пені­тенціарний заклад створює найбільш консервативне середовище. Повер­нення в динамічний світ викликає складності в адаптації, напруженість у спілкуванні, що викликає потребу до почуття стабільності. Це нерідко примушує до пошуку стабільного простору, яке, як правило, пов'язане з попереднім середовищем, де групові норми незмінні, але спонукають до скоєння злочинів.

Які найбільш поширені реакції поведінки, що можуть виникати з боку молодої людини, яка повернулась із місць позбавлення волі?

Для неповнолітніх, які повернулись з місць позбавлення волі, можуть бути характерні такі поведіпкові стереотипи:

Реакція недовіри - викликається нав'язливим використанням жар­гонізмів.

Реакція опозиції - виникає при намаганні нав'язати допомогу.

Реакція імітації - наслідування стереотипного розуміння "бувалого".

Реакція компенсації - виявляється у бажанні надолужити втрачене під час позбавлення волі.

Реакція групування - бажання приєднатись до груп субкультурного середовища.

Реакція захоплення - потреба отримувати гострі відчуття, ризики, вдатись до випробовувань своєї волі та вдачі.

Що таке конфлікт?

Оскільки люди неоднаково сприймають і оцінюють ті чи інші події, це досить часто призводить до спірних ситуацій. Якщо ситуація, що ви­никла, несе в собі загрозу для досягнення мети навіть одному з учасників взаємодії, то виникає конфлікт.

Схема перетворення спірної ситуації в конфлікт має такий вид:

• Виникнення спірної ситуації.

• Сприйняття ситуації як конфліктної хоч би однією Із сторін.

• Наявність конфліктної ситуації.

• Виникнення інциденту.

Що таке конфліктна ситуація?

Конфліктна ситуація - це накопичені протиріччя, пов'язані з діяль­ністю суб'єктів соціальної взаємодії, що об'єктивно створюють підґрунтя для реального протиборства між ними. Після звільнення з місць позбав­лення волі людина гостро переживає будь-яку складну ситуацію. Переро­стання ситуації в конфлікт може відбутися за таких умов:

• значимість ситуації для учасників конфліктної взаємодії, наприк-­ лад, потреба в отриманні робочого місця;

• перешкоди з боку однієї зі сторін при досягненні мети (відмова організації у представленні місця роботи);

• можливість і бажання подолати цю перешкоду (в соціальному су­проводі підсилюється соціальним працівником, у разі відсутності - конфлікт з організацією може привести до відмови людини, яка повернулась із місць позбавлення волі, від вимог права на працю).

Для переходу конфліктної ситуації у конфлікт необхідний інцидент або зовнішній вилив. Він характеризує активізацію діяльності однієї зі сторін, знаходження підстав, створення вторинного конфлікту при бру­тальному спілкуванні тощо.

Загальна формула конфлікту виглядає так:

К = КС + І,

де К - конфлікт;

КС - конфліктна ситуація;

1 ~- інцидент.

Як виняток, у деяких випадках конфлікт може виникати без передуючої йому конфліктної ситуації. Разом з тим, конфлікт може носити випадковий характер, наприклад, при спілкуванні з громадянами при ви­падкових обставинах, наприклад, па вулиці тощо.

Яку структуру і динаміку має конфлікт?

Конфлікт має певну структуру і динаміку розгортання. Структурними елементами конфлікту є:

• сторони конфлікту - це особи, групи, організації та інші суб'єкти соціальної взаємодії, які потенційно можуть перебувати у стані конфлік­ту, наприклад, при відсутності в суспільстві толерантності, наявності стиг­матизації або ж є явно конфліктуючими групами, наприклад, особи, проти яких вчинено злочин;

• предмет конфлікту - шкода, яка нанесена протиправною поведін­кою, чи інші обставини, що підтримують конфлікт;

• образ конфліктної ситуації - це відображення конфлікту у свідо­мості конфліктуючих сторін, наприклад, відображення у сторін несправед­ливості чи почуття страху, паніки тощо, що є образами конфліктної взає­модії; і

• мотиви конфлікту - це спонукальні чинники, які виступають у формі потреб, інтересів, переконань, що підштовхують до потенційного конфлікту, налаштовують на інцидент та приводять до гострого конфлік­ту, наприклад, непрощення, бажання помститися, страх помсти тощо;

• позиції конфліктуючих сторін - виражені в конкретних формах протистояння перед конфліктом чи під час його, наприклад, різні со­ціальні, правові, моральні та інші статуси.

В таких випадках конфлікт, як правило, є дисфункціопальним і при­водить до драматичних наслідків, бар'єрів у соціалізації, причиною реци­диву злочинів.

Соціальний супровід зорієнтовано на вирішення конфлікту, метода­ми, що призводять до підвищення ресурсів та ефективності адаптації в соціум людини, яка повернулась із місць позбавлення волі.

Які функції конфліктів?

Розглядають позитивні та негативні функції конфліктів. Наприклад, відностно соціального супроводу вони мають наслідки:

Позитивні функції	Негативні функції
Розрядка напруженості між конфліктуючими сторонами	Великі соціальні та особисті втрати для учасників конфлікту
Ьільш глибоке дослідження природи конфліктів і механізмів їх запобігання	Рецидивна злочинність, зниження рівня адаптації погіршення соціально-психологічного клімату в соціумі
Створення системи організації, що здатна вирішувати конфлікти	Загострення нетерпимості, стигматизації, підозрілості та агресії в суспільстві та соціальних групах, вороже ставлення до переможених
Своєчасне виявлення проблем у стратегії та системі	Соціально-психологічні та економічні втрати
Удосконалення технології юціального супроводу, поява нових методик і прийомів	Дискримінація соціального супроводу, зниження ресурсів системи, зниження фінансування, плинність кадрів
Джерело інновацій, нововведення в гілки влади, стимулювання до змін і розвитку	Складне і довготривале відновлення підходу, технології, методів, прийомів, кваліфікації спеціалістів