4. Напрямки і форми участі держави у сфері господарювання. Методи та засоби державного регулювання господарської діяльності

Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері економіки здійснюється за кількома основними напрямами, які можна виокремити за ознакою однорідності регульованих суспільних відносин.

Першим напрямом є забезпечення стратегічних пріоритетів розвитку економіки: структурних змін, у тому числі стимулювання розвитку окремих галузей та виробництв, сфер економічного розвитку (наприклад, мале підприємництво); інвестування; інновацій; ціноутворення тощо.

Другим напрямом адміністративно-правового регулювання є впорядкування відносин власності шляхом визначення тих сфер економіки, які можуть складати об'єкт недержавної власності та механізм її набуття, наприклад, шляхом приватизації, а також антимонопольного регулювання і створення конкурентного середовища та чітке закріплення статусу суб'єктів державної власності.

Третій напрям адміністративно-правового регулювання охоплює регулювання зовнішньоекономічних відносин.

Формами реалізації державою економічної політики є: економічна стратегія; економічна тактика.

Стратегія соціально-економічного розвитку формується через макроекономічне прогнозування (передбачення можливого стану об'єктів у майбутньому і визначення альтернатив розвитку), макроекономічне планування (визначення цілей і пріоритетів розвитку та заходів, спрямованих на досягнення цілей) і державне програмно-цільове планування (визначення найбільш актуальних соціально-економічних проблем і заходів для розв'язання цих проблем).

Стратегічні орієнтири й конкретні умови соціально-економічного розвитку, пов'язані зі змінами кон'юнктури на ринку, обумовлюють використання цілого арсеналу методів державного регулювання економіки.

У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту.

Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.

Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.

Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.