Середній клас як гарант стабільності суспільного життя.

Стабільність суспільства пов’язана з профілем соціальної стратифікації. Надмірне витягування останнього небезпечне серйозними соціальними конфліктами, які супроводжуються хаосом, насиллям, що гальмує розвиток суспільства. Ущільнення профілю стратифікації перш за все за рахунок усікання верхівки конусу – явище, яке повторюється в історії усіх суспільств. Важливо, щоб воно здійснювалось не за рахунок неконтрольованих стихійних процесів, а шляхом свідомої державної політики. Яким чином досягнути стабільності суспільства, уникнути соціальних потрясінь та незадоволення мас?

Середній клас – сукупність соціальних верств населення, які займають у стратифікаційній системі суспільства проміжне положення між нижчим класом (бідними) і вищим класом (багатими). Середній клас трактується як та частина населення, яка має власність і достатні можливості для заможного життя. Представник середнього класу – працьовитий, наполегливий у досягненні мети, вміє розпоряджатись доступними благами й цінує надані суспільством можливості для соціальної мобільності. Зростання чисельності «середнього класу» фактично означає ліквідацію протистояння багатства й бідності.

Практично у всіх розвинутих країнах доля середнього класу складає 55-60%. Для порівняння, в США цей показник коливається від 60 до 65%, тоді як в Україні від 10 до 15%. В Росії, за оцінками експертів, за останні роки середній клас виріс до 30%.

Середній клас в сучасних західних суспільствах дозволяє цим країнам зберігати стабільність, не дивлячись на епізодичне зростання напруження в найбідніших прошарках. Це напруження гаситься не стільки силою репресивного апарату, скільки нейтральною позицією більшості, яке в цілому задоволене своїм становищем.

Отож, головна ідея теорії стратифікації — споконвічна нерів­ність індивідів та груп у суспільстві, якої не можна подолати, оскільки нерівність є об'єктивною властивістю суспільства, джерелом його розвитку (на відміну від марксистського підходу, який передбачає соціальну однорідність суспільства в майбутньому).

Визначення поняття «соціальна мобільність»

Ієрархічність структури суспільства не означає відсутність в середині неї будь-якого руху. На різних етапах можливе різке збільшення одного і зменшення іншого прошарку, що неможливо пояснити природним приростом населення. Відповідно в суспільстві існують такі механізми, які забезпечують можливість пересування індивідів у соціальному просторі.

Соціальний простір має два основних класи координат – горизонтальний (наприклад, соціальні групи католиків, демократів, промисловців) і вертикальний (наприклад, єпископ – парафіянин, партійний лідер – рядовий член партії, керуючий – робітник) параметри соціального простору. Для позначення руху індивідів (соціальних суб’єктів) в межах соціального простору використовується поняття соціальна мобільність.

При розгляді феномену соціальної мобільності ми будемо використовувати положення розроблені П. Сорокіним. Під соціальною мобільністю П. Сорокін розуміє будь-який перехід індивіда чи соціального об'єкта з однієї соціальної позиції в іншу.

Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Під горизонтальною соціальною мобільністю мається на увазі перехід індивіда (соціального об'єкта) з однієї соціальної групи в іншу, розташовану на тому самому рівні (наприклад, з одного громадянства в інше, з однієї родини в іншу, з однієї організації в іншу і т.д.).

Під вертикальною соціальною мобільністю маються на увазі відносини, що виникають при переміщенні індивіда (соціального об'єкта) з одного соціального прошарку в іншій. У залежності від напрямку переміщення існує, згідно П. Сорокіну, два типи вертикальної мобільності: висхідна і спадна, тобто соціальний підйом і соціальний спуск. Висхідні і спадні потоки існують у двох формах: проникнення індивіда з нижнього прошарку в більш високий чи створення індивідами нової групи і проникнення всієї групи в більш високий соціальний прошарок (наприклад, більшовики в Росії), і навпаки.