Стратифікаційна теорія Питирима Сорокіна.

Найбільш повну та детальну теорію стратифікації розробив російсько-американський соціолог П. Сорокін. Вчений виділив наступні основні форми соціальної стратифікаці: економічна, політична і професійна. Звичайно вони тісно переплітаються, але не збігаються повністю (не завжди найбагатші знаходяться на вершині політичної влади, а найкращі професіонали не завжди найбагатші). П. Сорокін вва­жає стратифікацію невід’ємною рисою будь-якого суспільства, навіть примітивного. Чим розвиненіше суспільство, тим оче­видніше його розшарування. Конституційні права в демо­кратичних суспільствах абсолютно не перешкоджають стра­тифікації, і тут вона не менша, ніж у будь-якому феодальному монархічному суспільстві (полюси: мільйонер – жебрак, пре­зидент – поліцейський, ректор – прибиральниця тощо). Чис­ленні спроби різних «зрівнювачів» в історії демонструють, що як тільки вони захоплюють владу, встановлюється нова, частіш за все ще більша стратифікація, а лозунги «рівність», «cправделивість» використо­вується тільки для зацікавлення мас.

Економічна стратифікація. Якщо економічний статус членів суспільства різниться, якщо серед них є як заможні, так і незаможні, таке суспільство характеризується наявністю економічного розшарування незалежно від того, організоване воно на соціалістичних чи капіталістичних принципах. Ніякі вивіски, етикетки, заяви неспроможні змінити чи приховати реальність факту економічної нерівності, яка виявляється у різних доходах, рівні життя, існуванні багатих і бідних верств населення.

Розрахунки П.Сорокіна під­тверджують його головну ідею – стратифікація є невід'ємною ознакою будь-якого суспільства. Чим воно багатше, тим більша різниця між найвищими і найнижчими класами.

На прикладах історії різних країн і народів П. Сорокін довів, що економічна стратифікація всередині суспільства коливається: якщо різниця в багатстві стає занадто великою, знахо­дяться різні сили в суспільстві, які відсікають верхні верстви суспільної піраміди. І, навпаки, мала різниця в доходах між вищими та нижчими прошарками суспільства також не може існувати довго, стратифікація відновлюється. Це означає, що існують певні точки насичення, далі яких суспільство не може просуватися без ризику великої катастрофи. Певний рівень благо­получчя суспільства неминуче пов'язаний із соціально-еко­номічною нерівністю людей.

Політична стратифікація. Якщо в межах будь-якої групи існують ієрархічно різні ранги (авторитет і престиж, звання і пошана, керівники і підлеглі), тоді, незалежно від термінів (мо­нархи, бояри, власники, бюрократи, керівники), це означає, що в такій групі є політичне розшарування. П.Сорокін виступав проти загальноприйнятої думки, що в історії існує усталена тенденція до політичної рівності. Розглядаючи історію різних країн, видат­ний соціолог дійшов таких висновків:

• немає тенденції в політичній еволюції до пониження або сплощення конуса політичної стратифікації суспільства;

• не існує історичної тенденції зміни правління меншості на правління більшості; політична стратифікація сучас­них політичних організацій не є меншою, ніж вона була в минулому.

У будь-якому суспільстві йде постійна боротьба між сила­ми політичного вирівнювання і силами стратифікації.

Професійна стратифікація виявляється в двох основних формах: ієрархія професійних груп (межпрофесійна страти­фікація) і стратифікація всередині професійних груп.

Ієрархія професійних груп. В усі часи існували певні професії, представники яких займали верхні сходинки в суспільстві, і професії нижчі. Дві головні умови лежать у фундаменті міжпрофесійної стратифікації:

• важливість професії для виживання і функ­ціонування суспільства в цілому;

• рівень знань, необхідний для виконання професійних обов'язків.

Соціально значимими професіями завжди були ті, які пов'язані з функціями організації, захисту і контролю сус­пільства. В історії всіх племен та народів їхні легендарні лідери зображаються як великі полководці, вчителі, законодавці, судді, тобто як великі соціальні організатори. Групи ж праців­ників фізичної праці завжди менше заробляли, були менш привілейовані, менш впливовими.

Стратифікація всередині професійних груп. Всередині кожної професії також існують градації, верстви.

Отож, суспільство відтворює, організує нерівність на основі декількох параметрів: за рівнем достатку, багатства і доходу, престижу статусних груп, володіння політичною владою, освітою тощо. Це дозволяє суспільству як регулювати відтворення суспільних зв’язків, так і направляти особистісні прагнення, амбіції людей на здобуття значимих для суспільства статусів.