Лекція 5. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність у суспільстві

План

1. Визначення поняття «соціальна структура»

2. Соціальне життя: проблеми рівності та справедливості.

3. Загальна характеристика теорії соціальної стратифікації.

4. Критерії соціальної стратифікації

5. Модель класової структури суспільства У. Уотсона

6. Стратифікаційна теорія Питирима Сорокіна.

7. Середній клас як гарант стабільності суспільного життя.

8. Визначення поняття «соціальна мобільність»

9. Види соціальної мобільності

Визначення поняття «соціальна структура»

Вивчаючи будь-який об'єкт, ми рано чи пізно звертаємося до питання про те, як він влаштований, з яких частин і фрагментів складається, і які функції цих окремих елементів в життєдіяльності системи або організму в цілому.

Соціологи, досліджуючи суспільство зі своєї точки зори намагаються пояснити його устрій, розгадати ту загадку, в основі якої лежить непорушність і цілісність такої ефемерної реальності як соціальний світ людей. Одним із соціологічних підходів, який дає відповідь на цю загадку є вчення про соціальну структуру суспільства.

Термін структура (від лат. structūra – будова) має цілий спектр значень, який зустрічаються як в науковій, так і в повсякденній лексиці. У своєму основному значенні, структура – це внутрішній устрій чого-небудь.

Соціальна структура – внутрішній устрій суспільства або соціальної групи; впорядкована сукупність елементів соціальної системи: соціальних спільнот, груп, організацій, інститутів, пов’язаних стійкими соціальними зв’язками, які називаються соціальними відносинами.

Соціологія виділяє два основні елементи соціальної структури:

1. Соціальні інститути, система ролей і статусів. Цей підхід властивий структурному функціоналізму.

2. Система класів, верств, професійних та інших груп. На таких засадах базується марксистський підхід.

Аналіз соціальної структури сучасного суспільства ґрунтується на розгляді таких елементів:

• соціально-класові (соціальні прошарки, групи, страти);

• соціально-професійні;

• соціально-демографічні;

• соціально-територіальні (поселенські спільності);

• соціально-етнічні (нації, народності).

Кожен із цих елементів (системи спільнот) поділяється на велику кількість різних соціальних формувань.

Соціальне життя: проблеми рівності та справедливості.

Люди відрізняються одні від одних за багатьма ознаками: статтю, віком, темпераментом, зростом, кольором волосся та очей, рівнем інтелекту, музичними здібностями, силою, вродливістю тощо. Ці відмінності, що обумовлені їхніми фізіологічними та психічними особливостями, мають назву природної диференціації. Природна відмінність далеко не нейтральна. Вона може стати основою для появи нерівних відносин між індивідами. Сильний підкорює слабкого, хитрий обдурює простака, вродлива жінка використовує свою зовнішність як засіб досягнення своїх цілей. Це перша форма нерівності, яка спостерігається і у деяких видів тварин.

Проте головною рисою людського суспільства є соціальна нерівність, яка безпосередньо пов’язана із соціальною диференціацією. Соціальними називаються ті відмінності, що мають своєю причиною соціальні чинники: поділ праці (розумова, фізична), уклад життя (місто, село), соціальні ролі (батько, лікар, політичний діяч) тощо.

Однак суспільство не лише диференційоване і складається з великої кількості груп, класів, спільностей, а й ієрархізоване. У ньому завжди одні групи людей володіють більшою владою, більшим багатством, більшими привілеями, ніж іншими. Завжди є вищі та нижча прошарки, еліта та маса.

Загалом вчені дійшли спільного висновку: нерівність – це властивість суспільства, необхідна умова організації соціального життя. Історія людства не знає жодного суспільства без соціальної нерівності. Навіть у примітивних племенах, що були виявленні в різних куточках земної кулі не було повної рівності між людьми. Думка вожака завжди цінувалась більше, ніж звичайного воїна, але ще менше важила у цих суспільствах думка жінки чи старця.

Однак незважаючи на споконвічну ієрархізацію суспільства, постійно існувало прагнення людей досягти рівності в суспільстві. Проте на кожному етапі свого розвитку суспільство розуміло питання рівності по-своєму. Рівність взагалі можна розглядати в двох значеннях: як абсолютну рівність індивідів у всіх її виявах (і в значенні рівності прав і обов’язків, і в значенні розумовому, етичному, економічному). Така рівність утопічна, нездійсненні і соціально шкідлива. У другому значенні рівність розуміють як пропорційність соціальних благ заслугам того чи іншого індивіда. Це означає, що права на соціальні блага (багатство, славу, повагу) не можуть і не повинні бути рівні у простого маляра і Рафаеля, у робітника і Едісона. Принцип «кожному за заслугами» існує тисячоліття, він виник не тепер.