Пухлини легень і плеври

Рак легень. Рак легень розвивається частіше з епітелію бронхів або альвеол. Бронхогенний рак складає 95 %, а альвеолярний – 5 %. Паренхіма легені уражається, як правило, вторинно. Права легеня уражається частіше, ніж ліва. Ріст ракової пухлини поступовий, в окремих випадках продовжується протягом 5-6 років. Частіше зустрічається плоскоклітинний рак, потім аденокарцинома, базальноклітинний і скірозна форма раку. Ракова пухлина може рости в просвіт бронха, перекривати його і викликати ателектаз легені (ендобронхіальна форма), або поширюватися по периферії бронха (перибронхіальна форма). Ракова пухлина може розвиватися з легеневої тканини і перебігати за типом ракової пневмонії. При поширенні ракової пухлини на плевру виникають горбики, які подібні на туберкульозне ураження, і утворюється серозно-геморагічний ексудат (раковий плеврит). Залежно від локалізації і форми росту розрізняють: 1) центральний рак (ендобронхіальна та перибронхіальна форми); 2) периферичний рак (пневмонієподібна форма, рак Пенкоста – ураження верхівки легені); 3) атипові форми (медіастинальна з ураженням плеври і міліарний, або просоподібний канцероматоз).

Клініка. Рак легень уражає переважно чоловіків (80-85 %), що пов’язано з курінням і характером багатьох шкідливих чоловічих професій. Основними скаргами й ознаками центрального раку легень є: постійний надсадний кашель, задишка, кровохаркання, біль у грудях. Ці ознаки досить часто розцінюються як грип або бронхопневмонію. Однак атиповість, деяка в’ялість перебігу і стійкість хвороби повинні навести медичного працівника на думку про наявність у хворого раку легень. Периферична форма раку може проявлятися загальним нездужанням, кашлем із виділенням гнійного харкотиння, підвищенням температури тіла до 38-39 ⁰С, втратою апетиту, болем у спині, міжреберною невралгією. При медіастинальній формі раку (проростанні пухлини в середостіння) виявляють розширення вен грудної стінки, набухання вен шиї, ексудативний плеврит. Від початку захворювання до встановлення діагнозу інколи проходить 6-7 місяців.

Фізикальні дані дослідження досить бідні на початкових стадіях захворювання, згодом виявляється зона притуплення перкуторного звуку й ослаблення дихальних звуків; при розвитку ателектазу дихання стає бронхіальним. Обов’язковим є ретельне дослідження лімфатичних вузлів. При наявності плеврального ексудату проводять пункцію. Типовою для раку легень є наявність серозно-геморагічного ексудату.

Вирішальне значення для встановлення діагнозу мають бронхоскопічне, рентгенологічне, цитологічне та гістологічне дослідження. Бронхоскопічне обстеження треба проводити всім хворим із підозрою на центральний рак легені, особливо його ендобронхіальну форму. Ендоскопічна біопсія та гістоло­гічне дослідження дають можливість встановити структуру пухлини. При периферичній локалізації пухлини проводять трансторакальну пункцію з подальшим гістологічним вивченням матеріалу. При рентгенологічному дослідженні на оглядових рентгенограмах виявляють: при центральній формі раку – невели­ку додаткову тінь, нашаровану на елементи кореня легені; при периферичній – чітку округлу тінь .

При дослідженні крові виявляють гіпохромну анемію, лейкоцитоз, збільшення ШОЕ. У всіх хворих проводять дослідження мокротиння. При розташуванні пухлини в бронхах, у 85-90 % випадків вдається виявити або запідозрити наявність ракових клітин.

Лікування. При вирішенні питання про лікування раку легень необхідно враховувати клініко-рентгенологічну характеристику пухлини (центральний чи периферичний рак), стадію процесу, гістологічну форму, функціональні резерви серцево-легеневої системи, загальний стан хворого.

При дрібноклітинній формі раку методом вибору є променева та хіміотерапія. При інших формах раку методом вибору лікування є хірургічне втручання (лоб-, білоб-, пневмектомія) з обов’язковим видаленням регіонарних лімфатичних вузлів. При неоперабельних пухлинах легень проводять паліативне лікування (променева терапія або хірургічна лазеротерапія – при обтурації бронха, синдромі верхньої порожнистої вени і т. ін.) або симптоматичну терапію.

Травми грудної клітки

Травма грудної клітки становить 6-8 % усіх травматичних ушкоджень і належить до категорії особливо тяжких уражень організму. Це пов’язано з тим, що у потерпілих виникають значні розлади функції органів дихання і кровообі­гу, які можуть бути причиною смерті.

Всі пошкодження грудної клітки поділяють на закриті та відкриті, з пошкодженням і без пошкодження її органів.

До закритих травм грудної клітки відносять: забій, стиснення, струс, переломи ребер, ключиці, груднини.

Забій грудної клітки

Забій грудної клітки виникає внаслідок удару в грудну клітку або нею об якийсь предмет, при цьому пошкоджуються м’які тканини грудної стінки.

Клініка. Характеризується місцевим болем, який може посилюватись при диханні і рухах, утворенням гематоми і набряком тканин. При встановленні діагнозу забій необхідно виключити перелом ребер, травму легень, серця, печінки, селезінки і лише тоді призначати лікування. При підозрі на наявність одного з вищевказаних ускладнень виконують оглядову рентгенографію грудної клітки, загальний аналіз крові, а при ознаках внутрішньої кровотечі проводять діагностичну пункцію плевральної порожнини, лапароцентез.

Лікування. Хворим призначають холод на травмовану ділянку, дають болезаспокійливі засоби, з 3-4-ї доби після травми – фізпроцедури.