Лікування.

Всі діагностичні та організаційні питання у хворих з гострим апендицитом повинні бути вирішені протягом перших двох годин перебування в стаціонарі. Діагноз гострого апендициту є показом до хірургічного втручання незалежно від термінів (часу) захворювання. Медикаментозно проводять під загальним (внутрішньовенним або масковим) наркозом. Місцеву анестезію з допомогою новокаїну сьогодні застосовують рідко.

Оперативний доступ проводиться в правій здухвинній ділянці - розріз Мак-Берні-Волковичем-Дяконовим чи Ленандером (паралельно прямому м’язу живота), довжина не менше 8-10 см.

Ревізія черевної порожнини, видалення червоподібного паростка проводиться від верхівки або у виключних випадках при труднощах ретроградно. Перев’язують брижу і паросток біля основи відсікають, куксу паростка занурюють капшучним швом.

При катаральному апендициті без ексудату або незначній його кількості черевну порожнину не дренують. У всіх інших випадках (флегмонозний, гангренозний апендицит, наявність серозно-гнійного ексудат) черевна порожнина повинна бути дренована за загальними правилами (з додаткового екстравульнарного розрізу). У всіх випадках слід робити мазок на флору, її чутливість до антибіотиків.

Операція закінчується ретельним гемостазом.

Зашивання лапаротомної рани, як правило, проводиться наглухо. Очеревину зашивають обвивним кетгутовим швом, м’язи живота вузлуватими кетгутовими швами. Апоневроз зовнішнього косого м’язу слід зшивати капроновими або шовковими нитками.

На операційну рану на 2-3 години доцільно накласти помірний вантаж.

Зміну пов’язки та контроль рани проводять на наступний день після апендектомії.

Гострий холецистит серед гострих хірургічних захворювань черевної порожнини займає друге місце після апендициту і складає 12-15% від загальної їх кількості. Жінки хворіють у 3-5 разів частіше, ніж чоловіки. З віком ця різниця зменшується. Безкам’яний холецистит зустрічається в 5-10 % випадків. Частота післяопераційних ускладнень при цьому захворюванні становить 20-30 %, а післяопераційна летальність к\оливається на рівні 4-19 %.

Основними причинами гострого холециститу є :

1. Жовчекам’яна хвороба; полігенетична жовчева гіпертензія,

2. Ентерогенний шлях інфікування (висхідний) при явищах застою в жовчевивідній системі; гематогенний шлях - по системі ворітної вени при захворюваннях кишечника; лімфогенний шлях при запальних процесах у сусідніх органах.

Клінічна класифікація (за О.О.Шалімовим, 1976).

1. Кам’яний холецистит. 1) неускладнений холецистит. 2) катаральний (калькульозний або безкам’яний. 2. Деструктивний (флегмонозний, флегмонозно-виразковий, гангренозний).

2. Безкам’яний холецистит. 1) обтураційний: а)водянка жовчевого міхура; б) флегмона жовчевого міхура; в) емпієма жовчевого міхура; г) гангрена жовчевого міхура. 2. Перфоративний: а) з місцевим перитонітом; б) з розлитим перитонітом. 3. Гострий холецистит, ускладнений ураженнями жовчевих шляхів: холедохолітіаз, холангіт, стриктура холедоха, папіліт, стеноз фатерового соска. 4. Гострий холецистопанкреатит. 5. Гострий холецистит, ускладнений жовчевим перитонітом.