152. Основні адміністративно-правові засоби державного впливу у сфері економіки.

До адміністративно-правових засобів впливу держави у сфері економіки належать: ліцензування, патентування, квотування, сертифікація та стандартизація, державна реєстрація, функціонуванні дозвільної системи, а також заходи, що пов'язані із реалізацією адміністративно-юрисдикційних повноважень.

Незважаючи на те що усі, крім останніх трьох груп заходів, перелічені у ст. 12 ГК, вони належать до адміністративно-правових на підставі того, що:

- по-перше, відносини, які виникають, змінюються та припиняються у зв'язку із використанням цих заходів, є наслідком організаційно-розпорядчої діяльності органів виконавчої влади;

- по-друге, ці відносини мають публічно-правовий характер, оскільки суб'єкт державного управління у сфері економіки обов'язково має юридичні повноваження щодо інших учасників цих відносин — суб'єктів господарювання та інших;

- по-третє, ці відносини можуть виникнути за ініціативою будь- якого суб'єкта, але згода іншого не є обов'язковою;

- по-четверте, порушення однією з сторін своїх обов'язків передбачає відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою.

153. Державний контроль у сфері економіки.

Найбільш широко використовуються ревізії та перевірки. Порядок їх проведення, відповідне оформлення матеріалів встановлюються відомчими нормативними актами (накази, листи, розпорядження та ін.). За результатами здійснення контрольної діяльності у межах повноважень, визначених чинним законодавством, органи контролю мають право:

- застосовувати заходи адміністративного примусу, у тому числі притягувати винних до адміністративної відповідальності;

- передавати до органів прокуратури, органів дізнання та досудового слідства акти перевірок та інші матеріали про діяння з ознаками злочину;

- вносити пропозиції, подання, клопотання щодо: приведення відповідно до законодавства прийнятих рішень; припинення дій, які порушують норми закону; здійснення відповідних заходів; припинення окремих прав; притягнення до відповідальності керівників підприємств, які порушили встановлений порядок

- видавати накази та розпорядження, обов'язкові до виконання;

- видавати приписи про усунення порушень та недоліків або рекомендації щодо припинення дій або бездіяльності і деякі інші;

- надавати висновки із спірних питань тощо.

154. Загальна характеристика банківської системи як об’єкта державного управління.

До банківської системи як об'єкта державного управління слід віднести сферу діяльності таких інституцій, як банки, банківські об'єднання та філії іноземних банків.

Так, згідно зі ст. 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» НБУ здійснює державне регулювання діяльності банків у формі адміністративного та індикативного регулювання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» банківське регулювання — одна із функцій НБУ, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Водночас згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» НБУ є, зокрема, особливим центральним органом державного управління.

При цьому слід враховувати спільні риси між: а) державним регулюванням діяльності банків; б) функціями, якими наділяється на підставі закону НБУ; в) банківським регулюванням. Наприклад, формою адміністративного регулювання діяльності банків є реєстрація банків і ліцензування їх діяльності. У свою чергу НБУ виконує таку функцію, як ведення Державного реєстру банків, здійснює ліцензування банківської діяльності.