1. Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності. Людина придбала всі біологічні характеристики сучасної людини, а людство розділилося на раси. В епоху неоліту (VIII-ІІІ тис. до н.е.) у географічно віддалених людських співтовариствах відбулася ціла серія драматичних технологічних і соціальних змін, котрі називаються «неолітичною революцією». Її сутність полягає у переході від господарства привласнюючого (збиральництва, мисливства і рибальства) до виробляючого (землеробства і скотарства).В кінці епохи неоліту були відкриті колесо і плуг, почали використовувати робочу худобу, з'явилися торгові міста. До 3500 р. до н.е. у зоні алювіальних ґрунтів Південної Месопотамії і Єгипту виник міський спосіб життя, з'явилися перші держави і царська влада, монументальне мистецтво й архітектура, писемність; отже, можна говорити про виникнення цивілізації.

2. Перші протодержавні утворення на сучасній території України? Скіфська держава: VII—III ст. до н. е. Скіфи населяли степи від Малої Скіфії (частина Румунії та Болгарії) до Сибіру. У VII ст. до н. е. скіфи витіснили з Північного Причорномор'я племена кіммерійців, утворивши тут пізніше свою державу з центром на Нижньому Дніпрі. У III ст. до н. е. розпорошені і витиснуті сарматськими племенами з степів (частково в Крим і до гирла Дніпра, де поступово злилися з місцевим населенням). Боспорське царство — 480 до н. е. — кінець II століття до н. е., на території Криму з багатьма містами в Російському Приазов'ї. Держава готів — спочатку Польща, потім Україна, Східна Румунія, Молдова — III—IV ст. н. е. Столиця — Данпрстадт — ймовірно на Дніпрі між Дніпропетровськом та Запоріжжям або в районі Києва. З готами пов'язують Черняхівську культуру, а також залишки т. з. Зміївих валів в Центральній Україні загальною довжиною понад 1000 км. Розбиті гунами в 375 р. і втекли у межі Візантійської імперії і далі в Західну Європу, де заснували пізніше великі царства в Італії-Паннонії та Південній Галіі-Іспанії. Держава гунів — IV—V ст. — від майбутньої Франції до Поволжя в V столітті н. е., з центром на землях Поволжя, потім Нижнього Дніпра і в Панноніі. Розпалася невдовзі після смерті вождя Аттіли в 453 році. Залишки гунськіх орд розчинилися в Європі, а частково відкочувалі на схід в степи Євразії.

3. Грецькі міста-держави та їх цивілізаційна роль. Перше поселення грецьких колоністів з’явилося ще у VII ст. до н.е. на невеликому острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману . У VI ст. до н.е. вже було засновано ряд міст: на березі Бузького лиману — Ольвія, у східному Криму — Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Пізніше (в останній чверті 1 ст. до н.е.) виникають Херсонес (поблизу Севастополя), Тіра (м. Бєлгород-Дністровський) та багато інших . Свого розквіту грецькі міста-держави досягають у V—IV ст. до н.е. Грецькі міста-колонії Північного Причорномор’я були рабовласницькими полісами, які за своєю суттю мало чим відрізнялися віл метрополії. Важливе місце в економічному житті Ольвії, Херсонесу та інших міст займало землеробство і скотарство. Хліборобством і скотарством займалися також мешканці поселень, що оточували Ольвію. У прибережних районах було значно розвинуте рибальство, хоч воно і не носило товарного характеру . Херсонес з самого початку розвивався як центр сільськогосподарського виробництва. Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Так, великих успіхів досягли ольвійські майстри у виготовленні металевих виробів, відлитих із бронзи або міді, дзеркал, прикрас, статуеток, які часто виконувались у "скіфському звіриному стилі". Розвивалися в Ольвії керамічне виробництво, ювелірне, деревообробне, ткацьке та інші ремесла. Грецькі міста мали високу культуру. Тут споруджувалися кам’яні будинки, театри, оздоблені скульптурою, розписом і мозаїкою.

4. Східнослов'янські племена — група слов'янських племен, розташована на території сучасної України, Білорусі та Росії, предками яких були анти й дуліби (волиняни), вони проживали на території між Карпатами, Прип'яттю та Середнім Подніпров'ям. У IV—VI століттях у східнослов'янському ареалі стали виразно виділятися два масиви — північний та південний. Вони співвідносилися з двома історичними угрупуваннями слов'ян — склавинами (північний масив) й антами (південний масив). Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII столітті їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати як традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, так і рабів. Останній товар араби цінили понад усе. Ця торгівля процвітала наприкінці VIII століття, коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів. Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів.

5. Визначте соціально-економічні та політичні фактори утворення Київської Русі. У процесі формування давньоруської державності можна, та-ким чином, простежити чотири етапи: княжіння східних слов'ян, утворення первісного ядра давньоруської державності — Руської землі, формування південного та північного ранньодержавних ут-ворень, об'єднання цих утворень у середньовічну державу з цент-ром у Києві. Східні слов’яни починаючи з VI-VII ст. розселилися на величезному обширі Східної Європи, утворюючи союзи племен. Докорінною причиною утворення держави у східних слов’ян як і у всіх інших народів, було виникнення соціально неоднорідного суспільства, тобто суспільства з приватною власністю, майновою нерівністю, соціальним розшаруванням. Посилення руху населення (в ході торговельних зв’язків, воєн, переміщення сільського населення у міста), наростання соціальної напруженості переросли регулюючі функції роду і вимагали принципово нового регулятора – публічної влади з потужним апаратом примусу, підкріпленим ідеологічною системою. Східні слов'яни перебували на тому рівні соціально економічного розвитку, який створює внутрішні передумови для виникнення держави. Особливістю і додатковим стимулом генезису державності у східних слов’ян була загострена потреба в організації захисту від зовнішньої загрози – в першу чергу з боку хозар, об’єднаних у потужний каганат, а також варягів, Візантії, Польщі. Формування державного апарату стимулювала також перспектива отримання великих прибутків від великих торговельних шляхів у разі налагодження їх утримання і охорони. Особливо це стосувалося шляху “Із варяг у греки”.

6. Порівняйте розвиток Київської Русі за перших князів ІХ-Х ст.

Олег (882-912) був талановитим і рішучим правителем. Завоювавши у 882 р. Київ і підкоривши собі полян, він силою поширив своєволодіння (тобто право збирати данину) на сусідні племена, найважливішим із якихбули древляни. Це втягнуло його у війну з хозарами, яка закінчилася тим, що Олегзруйнував хозарські порти на Каспії. У 911 р., перебуваючи в апогеї могутності, вінна чолі великого війська напав на Константинополь і пограбував його.

Ігор (912—945). Ігор князював не так вдало, як його попередник Олег. За звичаєм правителів Києва, з початку свого князювання Ігор утверджував свою владу над підлеглими племенами. Першими проти нього повстали древляни та уличі. Кілька років виснажливих походів пішло у нього на те, щоб знову примусити бунтарів сплачувати данину. Лише після відновлення влади у своїх землях Ігор зміг узятися за широкомасштабні далекі походи — торговельні чи теж грабіжницькі — на зразок тих, що проводив Олег.

Ольга (945—962) Описують її як вродливу, енергійну, хитру і передусім мудру правительку. Ольга впроваджує перші в Київській Русі «реформи», чітко встановлюючи землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини. Вона також стежила за тим, щоб її підлеглі не позбавлялися всіх засобів до існування й відтак могли знову сплачувати данину. Закріпивши за княжою казною виняткові права на багаті хутровим звіром землі, Ольга в такий спосіб забезпечила себе постійним притоком прибутків. Аби краще знати свої неозорі володіння, Ольга часто подорожує до всіх великих міст і земель. У зовнішніх зносинах вона віддає перевагу дипломатії перед війною.

Святослав (962—972). Відважний і палкий, прямолінійний і суворий, Святославбув насамперед князем-воїном. Безперервно воюючи, Святослав полюбляв грандіозні й славетні справи. Його слов'янське ім'я, варязьке виховання, кочовий спосіб життя віддзеркалювали поєднання європейського та азіатського начал. Його правління ознаменувало апогей ранньої героїчної добив історії Київської Русі.

7. Вирішальне значення в історичному розвитку держави відігравала далекоглядна реформа князя Володимира — запровадження християнства. Після запровадження християнства державні та релігійні діячі Київської Русі стали домагатися у Візантії самостійного обрання митрополитів, відзначення своїх національних свят і їх встановлення, а головне — вимагати вести церковне богослужіння старослов'янською мовою. Православна версія прийняття християнства стверджує, що цій події передувала процедура «вибору вір». Київська Русь за своїм геополітичного положенню перебувала в тісному контакті з Хозарським каганатом, в якому панував іудаїзм, арабо-мусульманським світом, в якому ісповедовали іслам, православної Візантією і католицькими державами Західної Європи. У всі ці регіони Володимир нібито послав своїх послів для визначення найкращою віри. Виконавши завдання Великого князя, посли повернулися і однозначно віддали перевагу православ'ю через красу його храмів і того душевного підйому, який вони в них відчули.

8. У чому є своєрідність соціально-економічного розвитку Київської Русі за правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого?

За часів князювання Володимира Великого вперше розпочали карбувати власні гроші — золоті і срібні. На монетах зображувався тризуб — родовий знак Володимира, який був верхньою частиною скіпетра — символу влади. Високого рівня розвитку досягло ремесло. Налічувалося близько 60 різних ремісничих фахів. Провідними галузями були чорна металургія та обробка заліза. Найпоширенішими — дерев'яні ремесла (виготовлення возів, бочок, меблів). Одним з найстаріших ремесел була вичинка шкір і виробництво з них одягу та взуття. Високого рівня досягло ювелірне мистецтво. Серед інших ремесел відомі ткацтво, кравецтво, обробка льону, вовни, кістки, каменю. Великі успіхи були в будівельній справі — виготовлялася цегла, декоративні полив'яні плити, використовувалися граніт, мармур, шифер . Володимир ліквідував племінні князівства, поділив державу на вісім округів, які, у свою чергу, ділилися на волості. На чолі округів стояли намісники князя (його сини або довірені люди з числа старших дружинників), які управляли, збирали данину і чинили суд від княжого імені. Їм підпорядковувалися урядовці у волостях. Найголовнішим досягненням Володимира є, без сумніву, запровадження на його неозорих землях християнства як державної релігії. Християнська віра з’явилася у причорноморських степах уже в перших століттях нової ери й скоро дійшла до Києва.Християнізація Pyci справила величезний вплив на економічне, соціально-політичне та культурне життя країни. Хрестившись 988 р., Володимир енергійно взявся поширювати нову релігію, наказав будувати церкви. У Києві на колишньому Перуновому горбі 988 р. було побудовано церкву Святого Василя, а протягом 989—996 рр. було збудовано монументальну кам’яну церкву Богородиці, на утримання якої князь призначив десяту частину доходів зі своїх земель, через що церква дістала назву Десятинної. Київ став столицею першої митрополії. Кам’яна архітектура, іконопис, фресковий живопис, церковний хоровий спів виникли на Pyci завдяки християнству. Через посередництво Візантії Русь прилучилася до традицій античного світу. Тривале князювання Ярослава (1019—1054 рр.) вважають вершиною економічного, політичного та культурного розвитку Київської Русі. Як і його батько, Ярослав розширював кордони своїх і без того величезних володінь. Протягом 1030—1031 рр. він повернув захоплені Польщею червенські землі (Забужжя). У результаті походів на північ приєднав до Русі фінські племена чуді, оволодів містом Юріїв над Чудським озером. 1036 р. Ярослав остаточно розгромив печенізькі орди. Піклуючись про зміцнення південних кордонів Pyci, Ярослав продовжував розпочате Володимиром будівництво на кордонах зі степом величезних довгих захисних споруд, названих «змієвими валами». У зовнішній політиці Ярослав надавав перевагу дипломатичним методам налагодження зв’язків із різними країнами, підкріплюючи їх династичними шлюбами .Ярослава називали «тестем Європи». У роки правління Ярослава Мудрого було складено писане зведення загальноприйнятих у ті часи законів Київської Pyci в єдину «Руську Правду». Вона була правовим кодексом держави, що вперше визначав права людини. Ця збірка законів відтворювала тогочасні суспільні відносини, закріплювала майнове розшарування, панування князів і бояр над простим людом. Так, розмір штрафів за злочини залежав від статусу потерпілого: за вбивство огнищанина (управителя князівського маєтку) накладався штраф у 80 гривень, а за вбивство простого селянина смерда — 5 гривень. Особливо уславився князь будівництвом церков. У той час «золотоверхий» Київ ряснів більш як 400 церквами. Серед них височіли Десятинна церква, монастирі Георгія та Ірини, церква Василія. Та справжнім дивом тогочасного християнського світу вважається Софійський собор (1037 р.). Собор прикрашала чудова мозаїка і різнокольорові фрески, які й сьогодні належать до шедеврів світового мистецтва. Архітектура Софійського собору чарує довершеністю, вишуканістю форм і пропорцій.. Ярослав відкрив у Софії Київській школу вищого типу. З ім’ям Ярослава пов’язаний і розквіт давньоруської культури, освіти та наукових знань. Його можна з повним правом назвати фундатором книжності й вченості на Pyci. У князя була одна із найбільших на той час і перша в державі бібліотека. У давньоруських землях виникало чимало шкіл, у яких дітей навчали грамоти. Осередком знань став Києво-Печерський монастир, заснований 1015 р. За Ярослава було укладено перший літописний звід, розвивалися література і перекладалися книги іноземних авторів. Отже, часи князювання Ярослава Мудрого позначилися завершенням будівництва Давньоруської держави, зміцненням її кордонів, інтенсивним будівництвом міст, піднесенням ремесла, сільських та міських промислів, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, значним культурним розвитком. Усе це посилювало славу й авторитет Київської Pyci в середньовічному світі.