1.2 Управління оборотними активами підприємств

У сучасних економічних умовах підприємствам надані широкі права в розпорядженні оборотними коштами. Оборотні кошти знаходяться в розпорядженні підприємства і вилученню не підлягають. Підприємства можуть продавати їх і передавати їх іншим підприємствам, організаціям, установам, громадянам, здавати в оренду, надавати у тимчасове користування (за винятком тих, які не знаходяться у власності чи використанні підприємств). У ході аналізу і діагностування майнового стану підприємства можливі такі трактування співвідношення та зміни показників: Зростання або зменшення майна підприємства (необоротних і оборотних активів) говорить про збільшення або скорочення виробничого потенціалу підприємства, його діяльності. Порушення пропорційного пайової участі позаоборотних і оборотних активів, а також власних і позикових джерел їхнього формування в абсолютну зміну майна може зумовити структурні зрушення в його складі, що в свою чергу є наслідком в диспропорцій у здійсненні різних видів діяльності і, як наслідок змінить стан фінансової стійкості підприємства. Збільшення питомої ваги оборотних активів у складі майна обумовлює прискорення оборотності активів підприємства і навпаки; збільшення в складі оборотних активів запасів і витрат призводить до уповільнення оборотності оборотних активів, а зростання частки грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень - до її прискорення. Збільшення частки дебіторської заборгованості при зниженні частки матеріальних оборотних коштів свідчить про фактичну іммобілізацію матеріальних оборотних засобів із виробничого процесу і падінні його обсягу. Управління активами - діяльність комерційної організації по прибутковому (з мінімальним ризиком) розміщення власних і залучених коштів. Головна мета системи управління активами - добитися найвищих кінцевих результатів при раціональному використанні всіх видів активів. Основні завдання і принципи управління оборотними активами: - Поточні активи використовуються в якості оборотного капіталу. Фонди, використовувані в якості оборотного капіталу, проходять певний цикл. Ліквідні активи використовуються для покупки вихідних матеріалів, які перетворюють на готову продукцію; продукція продається в кредит, створюючи рахунку дебіторів; рахунки дебітора оплачуються й інкасуються, перетворюючись у ліквідні активи. - Ефективне використання оборотних активів. Будь-які ресурси, які не використовуються для потреб оборотних активів, можуть бути спрямовані на оплату пасивів. Один із способів економії оборотних активів полягає в удосконаленні управління матеріально-технічними ресурсами (запасами) за допомогою: - Планування закупівель необхідних матеріалів; - Введення жорстких виробничих систем; - Використання сучасних складів; - Вдосконалення прогнозування попиту; - Швидкої доставки. Другий шлях скорочення потреби в оборотних коштах полягає в зменшенні рахунків дебіторів шляхом жорсткості договірної та реалізаційною політики, в оцінці неліквідів, які могли б бути використані для інших цілей, в оцінці рахунків, що пред'являються до оплати. Встановлення оптимального співвідношення оборотних коштів у виробництві і обігу має важливе значення для забезпечення коштами виконання виробничої програми, а також є одним з основних факторів ефективності використання оборотних активів. Економічні умови, в яких функціонують підприємства, впливають на стан оборотних активів. Підвищення цін на придбані товарно-матеріальні цінності веде до утворення в підприємств недостачі власних оборотних коштів у великих розмірах. Одним із джерел його поповнення є банківський кредит, який в умовах інфляції надається під високі відсотки. Суть політики управління оборотними активами полягає у визначенні достатнього рівня і раціональної структури поточних активів й у визначенні величини і структури джерел їх фінансування. Можна виділити три основні моделі управління оборотними активами з точки зору іммобілізації коштів: агресивну, консервативну і помірну. Агресивна модель управління оборотними активами. Підприємство не ставить обмежень у нарощуванні поточних активів, має значні грошові кошти, запаси сировини і готової продукції, істотну дебіторську заборгованість - у цьому випадку питома вага поточних активів у складі всіх активів високий, а період оборотності оборотних коштів тривалий. Така політика управління поточними активами не може забезпечити підвищену економічну рентабельність активів, але практично виключає питання зростання ризику технічної неплатоспроможності. Консервативна модель управління оборотними активами. Підприємство стримує ріст поточних активів - і тоді питома вага поточних активів у загальній сумі активів низький, а період оборотності оборотних коштів короткий. Таку політику ведуть підприємства або в умовах достатньої визначеності ситуації, коли обсяг продажів, строки надходжень і платежів, необхідний обсяг запасів і точний час їхнього споживання і т.д. відомі заздалегідь, або при необхідності строгої економії. Така політика управління поточними активами забезпечує високу економічну рентабельність активів, але несе в собі підвищений ризик виникнення технічної неплатоспроможності у разі непередбачених ситуацій при реалізації продукції або при помилці в розрахунках. Помірна модель управління оборотними активами. Підприємство займає проміжну, "центристську" позицію - при цьому оборотні активи становлять приблизно половину всіх активів підприємства, період оборотності оборотних коштів має усереднену тривалість. У цьому випадку і економічна рентабельність активів, і ризик технічної неплатоспроможності перебувають на середньому рівні. Помірна політика управління оборотними активами представляє собою компроміс між агресивною і консервативної моделлю. Вибір відповідних джерел фінансування оборотних активів в остаточному підсумку визначає співвідношення між рівнем ефективності використання капіталу та рівнем ризику фінансової стійкості і платоспроможності підприємства. З урахуванням цих факторів і будується політика управління фінансуванням оборотних активів. Якщо при незмінному обсязі короткострокових фінансових зобов'язань буде рости частка оборотних активів, фінансованих за рахунок власних джерел і довгострокового позикового капіталу, то в цьому випадку буде підвищуватися фінансова стійкість підприємства, але знижуватися ефект фінансового важеля й рости середньозважена вартість капіталу в цілому (тому що процентна ставка за довгостроковими позиками у силу більшого їхнього ризику вище, ніж по короткострокових позиках). Відповідно, якщо при незмінному участю власного капіталу і довгострокових позик у формуванні оборотних активів буде рости сума короткострокових фінансових зобов'язань, то в цьому випадку може бути знижена загальна середньозважена вартість капіталу, досягнуте більше ефективне використання власного капіталу (за рахунок зростання ефекту фінансового важеля), але при цьому буде знижуватися фінансова стійкість і платоспроможність підприємства (за рахунок зростання обсягу поточних зобов'язань і збільшення частоти виплат боргу).