Титрування сильних основ сильними кислотами чи навпаки

У таких випадках у точці еквівалентності утворюється розчин солі сильної основи і сильної кислоти, який має нейтральну реакцію, а інтервал рН стрибка титрування від 4 до 10. Тому можна брати індикатори, що мають інтервал переходу в межах інтервалу стрибка титрування, наприклад метиловий червоний (інтервал переходу від 4 до 6), чи фенолфталеїн (інтервал переходу від 8 до 10).

Титрування слабких основ сильними кислотами

При титруванні слабкої основи сильною кислотою утворюється сіль слабкої основи і сильної кислоти. Такі солі у водних розчинах зазнають гідролізу, і реакція розчину буде слабокислою (рН < 7). Тому при титруванні слабких основ сильними кислотами треба використовувати індикатори, що мають рТ < 7. Щоб вибрати індикатор з потрібною величиною рТ, обчислюють рН розчину у точці еквівалентності, беруть той індикатор, для якого рТ максимально наближається до значення рН у точці еквівалентності.

Титрування слабких кислот сильними основами

При взаємодії слабкої кислоти і сильної основи утворюється сіль сильної основи і слабкої кислоти. Внаслідок гідролізу такої солі реакція розчину буде слабо лужною рН > 7. При титруванні в цьому випадку треба використовувати індикатори, що мають рТ > 7. Для точного вибору індикатора обчислюють рН розчину в точці еквівалентності, беруть той індикатор, для якого рТ максимально наближається до значення рН у точці еквівалентності.

Титрування солей слабких кислот і сильних основ

Внаслідок взаємодії такої солі з сильною кислотою утворюється вільна слабка кислота. Тому в точці еквівалентності реакція розчину буде слабокислою (рН < 7). У цьому випадку для титрування треба брати індикатор, що має рТ < 7. Для точного вибору індикатора треба обчислити рН розчину в точці еквівалентності. Беруть той індикатор, для якого рТ максимально наближається до значення рН у точці еквівалентності

3. Іонообмінна хроматографія. Нерухома фаза в іонообмінній хроматографії. Рухома фаза в іонообмінній хроматографії. Приклади використання

Іонообмінна хроматографія – різновид рідинної хроматографії. В її основі лежить процес іонного обміну, який здійснюється між іонами аналізованого зразка і рухомих іонів того ж знаку іонообмінника. Розділення в іонообмінній хроматографії засновано на різниці спорідненості аналізованих іонів до іонів протилежного знаку, жорстко закріплених в іонообміннику (іоніті).

Здатністю до іонного обміну володіють деякі мінерали, синтетичні неорганічні іоніти (на основі оксиду цирконію, оксиду алюмінію), а також спеціально приготовлене сульфоване вугілля, іонообмінні смоли.

В залежності від заряду обмінюваних іонів іоніти ділять на:

- катіоніти – здатні до обміну катіонами:

а) сильно кислотні, що містять групи –SO₃-H⁺;

б) середньої кислотності: -PO₃-H⁺;

в) слабо кислотні : -СОО-Н⁺.

Катіоніти, що випускаються, можуть бути в Н-формі або в сольовій формі (проти іони Na⁺, K⁺.

- аніоніти – здатні до обміну аніонами:

а) сильно основні (містять –N(CH₃)₃⁺);

б) середньої основності (–NН(CH₃)₂⁺);

в) слабоосновні (–NН₂(CH₃)⁺).

Випускаються аніони в ОН-формі (іонообмінником є гідроксид-іон) або в Cl-формі (сольова форма).

• амфоліти – можуть обмінюватись як катіонами, так і аніонами.

• Халатні смоли – можуть зв’язувати іони металів, утворюючи з ними комплекси.

Іонообмінними в хроматографії повинні мати такі властивості:

• не розчинятися в рухомій фазі;

• містити достатню кількість іоноген них груп;

• бути стійкими до впливу кислот та лугів;

• володіти достатньою механічною стійкістю.

Іонообмінну хроматографію проводять в колонці (трубка певної довжини та діаметру). В колонку поміщують іоніт, потім вносять розчин аналізованої речовини. В колонці відбувається іонний обмін між нерухомою та рухомою фазою в стехіометричному співвідношенні. Елюат, що виходить з колонки, збирають та проводять його титриметричний аналіз. За результатами титрування визначають концентрацію чи масу аналізованої речовини.