Модуль I. Центральний банк: основи його діяльності та регулювання грошового обігу

Тема 1. Статус та основні напрями діяльності центральних банків

1.1. Виникнення емісійних банків

Центральний банк - головна ланка грошово-кредитної системи практично усіх країн, що мають банківські системи.

Особливі місце і роль ЦБ у фінансовій системі сучасної держави визначаються рівнем і характером розвитку ринкових відносин. Останнє не слід розглядати як щось незмінне, що не узгоджується з різними історичними варіантами командно-адміністративних відносин. Товарно-грошові відносини на різних етапах свого розвитку зазнають істотних змін. Одним з найбільш яскравих проявів цього є зміна ролі кредитних інститутів, зокрема банків.

В епоху стихійного ринку (грошовий обіг були золотомонетним) банки були простими посередникам у здійсненні торговельних операцій. Існували банки, що звичайно виділялися з загального числа як найбільш великого або ті, що обслуговують нестатки уряду. Протягом багатьох століть подібну роль виконували відомі, які мають поважний стан та користуються довірою, конкретні банкіри. Але у тих історичних умовах (чисто стихійний розвиток плюс те, що держава стояла осторонь від економіки) банки відрізнялися один від одного своїми розмірами, а не спеціалізацією. Навіть близькість до уряду не робила який-небудь банк центральним.

Ідея центрального банку зародилася в умовах відносно розвинутих капіталістично - ринкових відносин, коли в ньому виникла історична й економічна потреба, коли стало ясно, що подальший розвиток ринку взагалі (і фінансового ринку зокрема) без центрального банку як органу державного (суспільно організованого) контролю і нагляду призводить до невиправданих втрат.

У більшості західних країн функції центральних банків були закріплені за визначеними банками із середини ХІХ – початку ХХ ст. (банк Франції став єдиним емісійним центральним у 1848 р.; Рейхсбанк (Німеччина) і Банк Іспанії — з 1874 р., ФРС США — з 1913 р.).

Перші банки виникли значно раніше. За свідченням істориків першим ЦБ став Центральний банк Швеції (Риксбанк (1668 р.)).

Банк Англії виник у 1694 р., коли урядові для ведення війни з Францією знадобилася велика позика, для видачі якої кілька лондонських купців об'єдналися в один приватний акціонерний банк. Як «подяку» за зроблену послугу одержали право емісії банкнот, що вільно розмінювалися на золото. Випущені новим банком банкноти стали авторитетним платіжним засобом і ввійшли в платіжний обіг країни. Протягом півтора століть Банк Англії виконував роль головного центрального банку. Однак законодавчо роль Центрального банку було закріплено лише в 1844 р.

На відміну від Англії, де ЦБ виріс «знизу», державний банк Росії був заснований «зверх» у 1860 р. При цьому, Банк Англії та німецький банк Рейхсбанк діяли як незалежні кредитно-емісійні центри, Державний банк Росії був підлеглий Міністерству фінансів.

Виділення з загального ряду банків одного з них на роль центрального означає початок формування дворівневої банківської системи. У свою чергу необхідність створення дворівневої системи банків обумовлена суперечливим характером ринкових відносин — з одного боку, вони вимагають свободи підприємництва і розпорядження приватними фінансовими засобами, і це забезпечується елементами нижнього рівня — комерційними банками і кредитними установами, з іншого боку, цим відносинам необхідне регулювання (контроль і цілеспрямований вплив), і це вимагає особливого інституту у вигляді ЦБ.

Історія багатьох країн довела, що централізація і суспільний контроль, служать обов'язковими передумовами ефективності банківської системи. Суто децентралізоване функціонування і розвиток банківської справи через різнорідність паперових грошей, погане регулювання і грошову пропозицію, невідповідні нестатки економіки, вносить додаткове безладдя в стихійну економіку. З цього погляду створення ЦБ із функціями регулювання кредитно-грошових відносин з'явилося історичним відкриттям, що дозволило ефективно приборкати стихію ринку при збереженні волі приватного підприємництва.

Спочатку термін «ЦБ» мав на увазі самий великий банк, що знаходиться в центрі банківської системи. Потім такі банки поступово монополізували деякі специфічні функції, а на визначеному етапі влади націоналізували їх (акціонерний статус при цьому може зберігатися).

У більшості випадків капітал ЦБ цілком належить державі, проте акціонерами можуть бути КБ і інші фінансові інститути. Центральний банк у порівнянні з комерційним став скромним за масштабами капіталів, операцій і балансів, його функції і методи впливу на банківську систему модифікувалися. Разом з тим сутність КБ і ЦБ у принципі залишилася незмінною і полягає в посередництві між державою й економікою, регулюванні кредитних потоків. Які б функції не покладалися на ЦБ, він завжди є органом регулювання, що сполучає у собі риси банку і державного відомства.

ЦБ — посередник між державою й іншою економікою за допомогою банків. Як така установа він покликаний регулювати грошові потоки за допомогою інструментів, що закріплені за ним у законодавчому порядку (рідше за традиціями).