МЗ УКРАЇНИ

Національний медичний університет імені О.О.Богомольца

Кафедра інфекційних хвороб

ЗАТВЕРДЖЕНО

на методичній нараді

«________» ___________2011 р.

Зав. кафедрою, доцент Голубовська О. А.

М Е Т О Д И Ч Н А Р О З Р О Б К А

практичного заняття по інфекційних хворобах для самостійної роботи

студентів 4 курсу cтоматологічного факультету (1Х-Х семестр)

Тема: ДІАРЕЙНИЙ СИНДРОМ, ЗУМОВЛЕНИЙ БАКТЕРІАЛЬНОЮ ІНФЕКЦІЄЮ (ентеротоксигенними та ентероінвазивними): холера, сальмонельоз, шигельоз. Поліомієліт. Принципи надання невідкладної допомоги на до госпітальному етапі при дегідратаційному шоці.

1.Актуальність теми:

Широке розповсюдження та високий рівень захворюваності визначає проблему гострих кишкових інфекцій як таку, що має важливе медичне та економічне значення. Не дивлячись на досягнення медицини і розвиток цивілізації, кишкові інфекційні хвороби поступаються за своєю частотою лише гострим респіраторним захворюванням. За соціально-економічним значенням серед інших захворювань, які реєструються в Україні, ця група посідає 3-4 місце.

Діарея (від грец. διαρροή — «витікання») або пронос — це патологічний стан, при якому у хворого спостерігається прискорена дефекація, при цьому випорожнення стають водянистими. Вигляд калу залежить від кількості води, він буває кашоподібним (напіврідким) і водянистим (рідким). При проносі частота випорожнень може досягати декількох десятків разів на добу. Понос може бути проявом захворювань кишечника або інших органів і систем.

Основні патогенетичні механізми діареї зводяться до двох основних факторів: це прискорений пасаж вмісту по кишечнику внаслідок нервових і гуморальних впливів (подразнення інтрамуральних нервових сплетінь або порушення центральної регуляції кишкової моторики), активна секреція електролітів та води у просвіт кишечника і уповільнене всмоктування рідини із просвіту кишки внаслідок порушення проникності кишкової стінки й різких порушень у регуляції осмотичних процесів у кишечнику.

Діарейний синдром - комплекс симптомів, пов'язаних з порушенням процесу спорожнювання кишечника, що характеризується збільшенням частоти стільця (більше 1 раза на добу) з виділенням рідких калових мас і їхньої великої кількості. Розрізняють гостру й хронічну діарею. Тривалість гострої діареї становить 2–4 тижні. Діагноз синдрому хронічної діареї ставлять при тривалому її перебігу (понад 30 днів) або при наявності епізодів рецидивуючої діареї в анамнезі.

За механізмом розвитку виокремлюють такі види діарей:

1. Гіперсекреторна або секреторна

2. Гіперексудативна або ексудативна

3. Гіперосмолярна або осмолярна

4. Гіпо-гіперкінетична

У патогенезі діареї виділяють чотири механізми:

1-кишкова гіперсекреція; 2- підвищення осмотичного тиску в порожнині кишечника;

3- порушення транзиту кишкового вмісту; 4- кишкова гіперексудація.

В основі будь-якої діареї лежить одночасно кілька механізмів: порушення балансу між секрецією й всмоктуванням води й електролітів, підвищення осмолярності кишкового вмісту, прискорення транзиту. Однак при різних захворюваннях переважним є один з них. При інфекційних діареях зустрічаються переважно 2 механізми – ентеротоксигенний та ентероінвазивний.

Класичним прикладом секреторної діареї є холера та ентеротоксигенні ешерихіози, ексудативної - спостерігається при шигельозі, кишковому амебіазі, кампілобактеріозі.

В теперішній час численними дослідженнями встановлено, що той самий збудник гострої кишкової інфекції може викликати в одних випадках «інвазивний» тип діареї з розвитком запального процесу в кишечнику, а при інфікуванні штамами цих же бактерій, здатних продукувати ентеротоксин - «секреторний» або «змішаний» тип діареї.

Серед гострих інфекційних уражень травної системи велику частку посідають такі захворювання, як холера, сальмонельоз, шигельоз..

Холера одне з найдавніших захворювань людини. Вона займає друге місце після чуми в історії людських лих, має тенденцію до пандемічного розповсюдження, є карантинною інфекцією. З 1817 по 1925 р. зареєстровано 6 пандемій, викликаних класичним холерним вібріоном. В Україні холера реєструється з 1965 року, з найбільшою активністю на початку 70-х років і повторним підйомом захворюваності в 1994 році.

На сьогоднішній день сальмонельоз – це один з найбільш розповсюджених кишкових антропозоонозів у розвинутих країнах. Захворюваність має тенденцію до зростання, особливо це стосується великих міст з централізованою системою продовольчого постачання. Це зумовлено убіквітарністю збудників, стійкістю в навколишньому середовищі, здатністю накопичуватися поза живим організмом.

Шигельози зустрічаються повсюдно як у вигляді конкретних спорадичних випадків, так і епідспалахів, що потребує знання цієї інфекції, однак його частота значно зменшилася порівняно з 80-90-ми роками минулого століття. У країнах Африки, Латинської Америки, Азії він є однією з основних причин смерті дітей віком до 5 років. Тепер зустрічається переважно шигельоз Зонне, значно рідше усі інші.

Поліовіруси посідають особливе місце в групі ентеровірусів, що зумовлено високою контагіозністю і особливою важкістю уражень, що спричинюються ними. І хоча на частку паралітичних форм припадає менш ніж 1%, дуже висока (до 50%) летальність і стійка довічна інвалідизація при цьому захворюванні являються серйозними чинниками для епідеміологів та клініцистів. Лише з початком вакцинації дітей проти поліомієліту захворюваність різко пішла на спад. Нині в багатьох регіонах земної кулі поліомієліт реєструється у вигляді поодиноких випадків. Незважаючи на прийняту Європейським реґіонарним бюро ВООЗ в 1989р резолюцію про ліквідацію поліомієліту в Європейському регіоні до 2000р., поліомієліт ще реєструється в кількох країнах Європи, Україна є вільною від поліомієліту.

Рід энтеровірусів включає: поліовіруси (I.II. III типи), Коксакі (група А и В) і ЕСНО. Джерелом інфекції є хворий (з маніфестними або стертими формами хвороби) та вірусоносій. Основний механізм передачі - фекально-оральний, шляхи - водний, харчовий, побутовий.

Ентеровірусні хвороби — гострі інфекційні захворювання, що викликаються кишковими вірусами з групи Коксаки і ECHO. Клінічні прояви багатообразні, нерідко пов'язані з ураженням ЦНС, м'язів, міокарду і шкірних покривів.

Всі ці захворювання, особливо при епідемічному розповсюдженні, надають великий економічний збиток, можуть провокувати виникнення або загострення хронічних захворювань, а у тяжких випадках - призвести до загибелі хворого. Відсутність у лікарів настороженості (відносно холери і досвіду розпізнавання цієї хвороби) приводить до частих діагностичних помилок, особливо при спорадичних випадках, а низький санітарно-гігієнічний рівень життя населення, міграційні процеси, недоліки в роботі комунальних служб можуть сприяти розповсюдженню інфекції.

Невідкладні стани є важливою складовою частиною клінічних проявів інфекційних хвороб. Саме вони визначають подальший перебіг захворювання – одужання, смерть чи інвалідизація. Тому їхня діагностика та адекватне лікування є чи не найважливішою складовою вивчення інфекційної патології. Неправильні діагностичні рішення призводять не тільки до малоефективних та неефективних лікувальних заходів, але становлять загрозу для життя хворого. Що раніше діагностована наявність чи загроза розвитку у хворого критичного стану й розпочато проведення реанімаційних заходів, то більша ймовірність успіху в лікуванні. Своєчасна діагностика невідкладних станів не лише сприяє збереженню здоровۥя і життя пацієнта, а й суттєво зменшує витрати на лікування.

До невідкладних станів, які найчастіше виникають при інфекційній патології, відносять, дегідратаційний шок, який розвивається насамперед при кишкових інфекціях. Його частота відрізняється залежно від виду патології. Якщо для важкого перебігу холери дегідратаційний шок є звичайною складовою частиною клінічної картини, то при сальмонельозі, як і при харчових токсикоінфекціях, він зустрічається суттєво рідше. Водночас, поширеність гострих кишкових інфекцій (щорічно в Україні ними перехворіває кілька мільйонів осіб), пізнє звертання по медичну допомогу, робить цю проблему надзвичайно актуальною.