Аналіз і обгрунтування рішень щодо поліпшення використання потенціалу підприємства

1. Аналіз використання виробничих потужностей.

2. Аналіз використання сировини і матеріалів.

3. Аналіз використання трудового потенціалу

Аналіз і обгрунтування рішень по поліпшенню використання виробничих потужностей.

Найважливішою характеристикою потенціалу підприємства є виробнича потужність. Поняття виробничої потужності охоплює, по суті, комплексну характеристику виробничих можливостей підприємства по максимальному випуску продукції відповідно до встановлених спеціалізацією, кооперацією виробництва і режимом роботи при заданих номенклатурі і асортименті. При розрахунку виробничої потужності передбачається, що продукція випускається на основі вживання оптимальних норм використання устаткування, транспортних засобів і виробничих площ, а також трудових і матеріальних ресурсів.

Звідси основною метою аналізу при обґрунтуванні рішень по раціональному використанню виробничої потужності є оцінка фактичного рівня всієї сукупності вимірників, що характеризують ступінь її використання, і вироблення пропозицій по поліпшенню кількісних і якісних характеристик цих вимірників, спрямованих на збільшення випуску конкурентоздатної продукції і достатню окупність капітальних вкладень.

У розрахунках показника виробничої потужності використовують велику кількість вимірників, що відображають різні сторони виробництва, у тому числі: норми продуктивності устаткування і використання площ; норми виходу продукції з сировини; норми вироблення, трудомісткості; нормативний (проектний) коефіцієнт змінності; нормативний фонд часу роботи устаткування і ряд інших. Як узагальнюючі показники використовують коефіцієнти використання виробничої потужності, фондовіддача основних виробничих фондів і фондомісткість продукції.

Вся ця сукупність кількісних і якісних характеристик виробничої потужності перебуває в постійному русі, що вимагає регулювання і контролю.

При обґрунтуванні управлінських рішень по регулюванню і контролю ефективності руху і використання виробничих потужностей підприємства разом із станом і динамікою показників слід аналізувати: структуру основних засобів; кількість наявного і діючого устаткування; якісну структуру устаткування (прогресивність, відповідність сучасним досягненням науки і техніки, ступінь автоматизації функцій управління устаткуванням, індекси зносу і оновлення устаткування і т. п.); використання устаткування за показниками продуктивності і бюджету часу. На основі визначення впливу різних чинників на показники використання виробничої потужності та її провідних елементів (основних засобів, машин, устаткування, площ і т. п.) обґрунтовують потребу і доцільність спрямування витрат на оновлення основних засобів і розвиток потужностей, а також заходи щодо виявлення і мобілізації внутрішньогосподарських резервів підвищення ефективності виробництва.

Слід зазначити, коли в економіці зароджується приватний сектор з характерною для нього конкуренцією виробників за ринок збуту, посилюється економічна самостійність державних підприємств, зміщується акцент при визначенні ефективності господарювання.

У цих умовах пріоритетними стають наступні завдання аналізу ефективності використання виробничих потужностей. По-перше, аналітичне обгрунтування: а) величини потенціалу виробничої потужності, яка необхідна для забезпечення випуску конкурентноздатної продукції в поточному періоді, як правило, найближчі рік-два; б) резерву потужності, що забезпечує створення і підтримку необхідного науково-технічного і виробничого заділу, виходячи з даних маркетингових досліджень і потреби оновлення продукції, а також розширення її випуску в окремі перспективні періоди відповідно до розширення місткості ринку. По-друге, визначення політики оновлення основних засобів в цілях забезпечення високої конкурентоспроможності продукції і окупності витрат на її створіння, виробництво і маркетинг.

При обґрунтуванні величини поточного потенціалу виробничої потужності частіше за все використовують показник кількості робочих місць. На основі аналізу структури видів робіт і рівня кваліфікації, необхідної для їх виконання, і виходячи з об'єму випуску продукції в поточному і подальшому за ним роках обґрунтовують потрібну кількість робочих місць, їх якісну і вартісну характеристики. Одночасно обґрунтовується розмір резерву робочих місць. Як свідчить зарубіжний досвід, для нормального виживання в умовах конкуренції на ринку збуту резервна потужність повинна складати 20—30%.

Якщо в результаті обґрунтовування поточної і резервної потужності були виявлені зайві робочі місця або їх нестача, то завдання полягає в обґрунтуванні заходів по приведенню стану потужностей у відповідність з потребами. При виявленні зайвих робочих місць ухвалюються рішення про їх тимчасову здачу в оренду і суборенду, зарахуванні в резерв або ліквідації з продажем устаткування, що демонтується, або здачею його в лізинг. При необхідності створення нових робочих місць розглядається можливість оренди тимчасово вільних потужностей в рамках концерну, до складу якого входить дане підприємство, або в рамках регіону розміщення підприємства. За відсутності такої можливості здійснюється обґрунтування збільшення виробничої потужності.

Аналітичне обгрунтування повинне дати відповідь на питання про доцільність збільшення потужностей з позицій отримання підприємством додаткового прибутку і термінів окупності додаткових капітальних вкладень, що спрямовуються на придбання і встановлення нового устаткування або модернізацію (оновлення) діючого виробничого апарату. Тут треба мати на увазі, що приватний підприємець у такому разі віддає перевагу швидкій окупності додаткових капітальних вкладень. На зарубіжних фірмах цей показник в даний час визначається як частка від ділення витрат на розширення виробничої потужності на річну суму додатково одержуваного прибутку за вирахуванням сум збільшення податку на прибуток.

Важливе значення при ухваленні управлінських рішень щодо поліпшення використання потужностей виробництва належить аналітичному обґрунтуванню оновлення активної частини основних засобів, і в першу чергу силових машин і устаткування.

В умовах орієнтації виробництва на розширення місткості ринку і прискорення окупності капітальних витрат задачі цього напряму аналізу зводяться до визначення оптимальної структури устаткування і в рамках кожної з складових груп цієї структури — до об ґрунтування доцільних темпів оновлення. Все устаткування з цією метою об'єднують в групи за ознаками функціонального призначення, технічної і ергономічної досконалості, а також експлуатаційної надійності. Потім виходячи з темпів науково-технічного прогресу, прийнятої стратегії розвитку підприємства, ролі і значення окремих груп устаткування в його економіці обґрунтовують диференційовані темпи оновлення устаткування. Так, за високо спеціалізованим устаткуванням, призначеним для виробництва уніфікованих деталей і операцій, що не вимагають високої точності і чистоти обробки, термін оновлення рекомендується визначати в межах фізичного зносу устаткування; темпи його оновлення складають менше 10%. По основному технологічному устаткуванню загально-промислового призначення, що використовується для виробництва більшості заготовчих, оброблювальних і монтажно-складальних операцій, при визначенні темпів оновлення устаткування виходять з його нормативного терміну служби з урахуванням морального старіння.

Підставою для оновлення технологічного устаткування з високим рівнем електронізації, високопродуктивного унікального і прецизійного устаткування є момент виникнення нових більш продуктивних моделей і економічна доцільність (здатність приносити додатковий прибуток) заміни діючого устаткування. Як правило, ця група устаткування в передових зарубіжних фірмах оновлюється не рідше за один раз у п'ять літ. Результатом аналітичного обгрунтування є варіанти політики оновлення основного устаткування з урахуванням потреб у збільшенні виробничих потужностей або постійної підтримки їх якісної характеристики.