Білет № 1

1. Предмет дисципліни "Фінанси зарубіжних корпорацій".

Предмет дисципліни — економічні відносини, оформлені юридично між корпорацією та іншими агентами виробництва з приводу формування і розподілу капіталу корпорації з метою отримання прибутку за умов невизначеності та ризику. Категорії корпоративних фінансів.

Предмет дисципліни — грошові відносини, які оформлені юридично між корпорацією та іншими агентами виробництва з приводу формування і розподілу капіталу корпорації з метою підвищення добробуту акціонерів. Ці відносини формуються в умовах невизначеності та ризику, характерних для ринкової економіки.

2. Теоретичні засади дивідендної політики.

Дивідендна політика — це частина фінансової політики корпорації, оскільки виплата дивідендів у грошовій формі впливає на розмір прибутку, який може бути використано для реінвестицій

Теоретичним базисом для рішень з дивідендної політики є цілий ряд робіт, які з’явилися та розроблялися з середини минулого століття. Необхідно звернути увагу на той факт, що самі теорії та моделі дивідендної політики можна розділити на дві групи. До-першої групи відносять теоретичні напрямки дослідження, які вивчають існування та тісноту взаємозв’язків між дивідендами та ринковою вартістю корпорації. До-другої, дослідження, що безпосередньо дозволяють визначити розмір дивідендів, які необхідно виплачувати корпорації в певний момент часу (з врахуванням впливу навколишнього середовища).

В першій групі слід особливу увагу звернути на дослідження Мертона Міллера та Франко Модільяні, які обґрунтували висновок, що політика виплати дивідендів не впливає на зростання курсу її акцій і на вартість її капіталу. Хоча згадана теорія піддається гострій критиці, її значення для подальших досліджень важко переоцінити. Робота Міллера та Модільяні стала підґрунтям для появи цілої серії робіт, які в тій чи іншій мірі ставили під сумнів висновки американських вчених. Найбільш вразливим місцем теорії ММ вважається визнання ними того факту, що акціонерам байдуже як отримувати доход, у вигляді дивідендів чи курсового приросту.

На противагу цьому, М. Гордон та Дж. Лінтнер вказують, що при зменшенні дивідендного виходу інвестори вимагатимуть збільшення показника очікуваної доходності, оскільки, інвестори оцінюють 1$ дивідендів вище ніж 1$ приросту капіталу. Треба розуміти, що подібний їх висновок базується на наступних аргументах:

• дивіденди прогнозованіші ніж майбутній приріст капіталу;

• акціонери, через свої контрольні повноваження, мають більший вплив саме на дивіденди, в той час як приріст ринкової ціни акцій обумовлений факторами на які акціонери впливу не мають;

• навіть існування інформації про наявність у компанії високоприбуткових інвестиційних проектів може бути невірно оцінене ринком.

Необхідно також розуміти сутність теорії податкової диференціації, що ґрунтується на податковому ефекті, авторами якої були Літценбергер та Рамасаві. Податковий ефект полягав у різниці в ставках оподаткування дивідендів та приросту акцій: до 1986 року в США дивіденди оподатковувались за ставкою 50%, а приріст капіталу 20%. За такої істотної різниці в ставках оподаткування компанії намагалися мінімізувати власні дивідендні виплати і головні зусилля спрямовували на зростання курсу своїх акцій. Після податкової реформи 1986 року ставки оподаткування становлять: для приросту капіталу – 28%; для дивідендів - 31%; і в цих умовах податковий ефект майже нівелюється

В другій групі теорій дивідендної політики особливе місце займає модель Дж. Лінтнера, яка є результатом обробки даних серії класичних інтерв’ю з менеджерами найбільших американських корпорацій. Обробивши результати опитування автор дійшов висновку, що менеджери мають цільове значення дивідендного виходу, з врахуванням якого вони здійснюють дивідендну політику корпорації, але дивіденди зростають повільніше ніж чистий прибуток, оскільки немає впевненості у зростанні доходів корпорації в майбутньому.

Особливе місце в системі досліджень дивідендів та дивідендної політики займають сигнальні теорії, які базується на твердженні, що будь-яка дія менеджерів, в тому числі і виплата дивідендів є сигналом для учасників фінансового ринку і викликає їх реакцію у вигляді купівлі або продажу цінних паперів. З точки зору вивчення впливу дивідендів на ринкову оцінку корпорації, слід звернути увагу на модель Роса, модель Гросмана-Харта, модель Харріса-Равіва, модель Майєрса, модель Мілерра-Рока.

В прагматичній площині, дивідендну політику корпорації можна звести до вирішення трьох ключових завдань:

• розмір дивіденду;

• джерела фінансування дивідендних виплат;

• форми виплат дивідендів.

Під час вивчення практичних аспектів дивідендної політики, особливу увагу необхідно звернути на фактори, що впливають на рішення менеджерів. Всі ці фактори згруповані наступним чином: юридичні та фінансові обмеження; інвестиційні можливості корпорації; джерела фінансування та їх ціна; оцінка менеджерами корпорації впливу дивідендної політики на доходність акціонерного капіталу.