Тема 6. Мікроекономічна модель підприємства

Мета

Дослідження особливостей процесу виробництва підприємства.

Основні питання, що розглядаються

6.1. Підприємство як суб’єкт економічних відносин на мікрорівні.

6.2. Сукупний, середній та граничний продукт.

6.3. Виробнича функція, її поняття, параметри, види.

Професійні компетентності, що формуються за темою:

усвідомлення ролі і місця підприємства у життєдіяльності сучасного суспільства, чітке уявлення про нього як про ринково-виробничу систему; володіння категоріальним апаратом теми; здатність встановлювати та критично осмислювати взаємозв’язок найважливіших базових параметрів підприємства (фірми) як мікроекономічної моделі; знання сутності, властивостей та основних видів виробничих функцій; вміння автономно і самостійно аналізувати поведінку підприємств з урахуванням їх цільової функції, форм господарювання та періоду функціонування; виконувати розрахункові завдання із застосуванням виробничих функцій; аналізувати показники технічної та економічної ефективності виробництва.

Ключові терміни

Підприємство. Короткостроковий та довгостроковий періоди у діяльності підприємства. Сукупний продукт. Середній продукт. Граничний продукт. Закон спадної граничної продуктивності. Правило використання ресурсів: MRP=MRC. Рівновага виробника. Продуктивність. Загальний дохід. Середній дохід. Прибуток як кінцевий результат діяльності підприємства. Оптимальне співвідношення ресурсів. Правило найменших витрат. Правило максимізації прибутку. Виробнича функція.

6.1. Підприємство як суб’єкт економічних відносин на мікрорівні

Сучасна економічна наука і зокрема мікроекономіка розглядає підприємство (фірму) як суб’єкта мікроекономіки, як один з найважливіших базових різновидів мікросистем, як цілісний господарсько-майновий об’єкт (комплекс), що здійснює перетворення ресурсів на готову продукцію (товари, послуги).

Підприємство є господарюючим суб’єктом, складною системою ринково-виробничого характеру. Одночасно фірма у процесі своєї діяльності може виступати у декількох ролях: з одного боку у якості виробника товарів та послуг й їх продавця на ринках товарів і послуг, а з іншого – у якості (ролі) покупця й споживача факторів виробництва (купує необхідні ресурси на ринках факторів).

Виробничі ресурси (фактори виробництва) розглядаються мікроекономікою як блага, які необхідно придбати підприємству (фірмі) для забезпечення виготовлення готової продукції (товарів або послуг). Найчастіше розрізняють такі групи факторів виробництва як:

• праця - всі фізичні, розумові, емоційні та будь-які інші витрати, що мають цілеспрямований характер та здійснюються людьми в процесі виробництва товарів та послуг;

• фізичний капітал (іноді просто капітал) – являє собою засоби виробництва, зокрема споруди, будівлі, устаткування, обладнання та товарно-матеріальні цінності господарсько-виробничого призначення;

• природні ресурси (земля) - все, що може бути використане у процесі виробництва у первинному натуральному стані, тобто без будь-якої первинної обробки (земля, угіддя, ліси, мінерали тощо);

• підприємницький хист (здібності). Також, як фактори виробництва, вважають науку, інформацію тощо.

У процесі господарювання (у процесі виробництва зокрема) підприємства (фірми) мають певні можливості змінювати обсяги використання задіяних у виробництві ресурсів, а отже діяльність підприємства як мікросистеми необхідно досліджувати протягом певних періодів часу.

Перш за все миттєвого періоду - такого періоду виробництва, протягом якого жоден з факторів виробництва не може бути зміне­ний («фото» стану підприємства у певний момент часу).

Короткостроковий період – це період у виробничо-господарській діяльності підприємства (фірми), протягом якого хоча б один із факторів виробництва може бути змінений (наприклад, праця), інші - як постійні (фіксовані).

Довгостроковий період - такий період у діяльності підприємства (фірми), тривалість якого достатня для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва, які необхідні для випуску готової продукції.

У короткостроковому періоді можна змінювати лише інтенсивність використання наявних ресурсів.

Поділ на миттєвий, короткостроковий та довгостроковий періоди не за критерієм часу як такого. А за можливістю змінювати обсяги ресурсів, що використовуються у процесі виробництві продукції. А ця можливість, у свою чергу, обумовлена дією низки факторів, зокрема, розмірів виробництва, сфери діяльності, технології тощо. Тобто, в окремих підприємств короткостроковий період може тривати декілька тижнів, для інших – декілька місяців і, навіть, років.

Існує багато класифікацій підприємств за різними критеріями. За кількістю найменувань продукції, що виробляє підприємство, їх поділяють на монопродуктові фірми та багатопродуктові фірми. У мікроекономіці прийнято виходити з припущення, що кожне підприємство (фірма) випускає лише один (певний) вид продукції (послуг), тобто усі підприємства, що розглядаються, монопродуктові фірми.

Гіпотеза про раціональність поведінки суб’єктів ринкових відносин, і підприємств зокрема, означає, що підприємство прагне приймати такі рішення, які б дозволили їй за умов обмеженості ресурсів максимізувати прибуток, тобто основною метою діяльності підприємства (фірми) є максимізація прибутку. Досягнення поставленої мети (максимізації прибутку) потребує здійснення вибору (відповіді на питання):

Що виробляти ?

Яким чином виробляти?

Для кого призначаються результати виробництва?

Цей перелік надалі доповнюється більш специфічними задачами:

який прибуток планує отримати фірма;

який обсяг продукції необхідно для цього виробити та збути;

яка комбінація факторів виробництва необхідна для випуску цього обсягу продукції?

У відповідності до чинного законодавства підприємство володіє суверенітетом у прийнятті господарських рішень щодо своєї діяльності. Припущення про єдину мету діяльності будь-якого підприємства (фірми) є значним спрощенням дійсності. Фірма може мати й інші цілі (що підтверджує практика), особливо у короткостроковому періоді свого функціонування. Але у довгостроковому періоді домінуючою метою діяльності має бути саме максимізація прибутку, інакше підприємство (фірма) не зможе довго вести господарсько-фінансову діяльність, а отже не втримається у бізнесі та не досягне інших цілей.

«Додаткова інформація»

На створення одного робочого місця у малому бізнесі в Росії у 2010 році тільки держава витратила 67 тис. руб. (≈ 2,3 тис. дол.), в США - ≈ 28 тис. дол. В Україні у відповідності до «Про затвердження Нормативів вартості створення одного робочого місця у різних галузях економіки» ця вартість коливається від 11 тис грн. в торгівлі до 233 тис в енергетиці.

Виробничі відносини на мікрорівні - це, передусім, технологічні відносини. Технологія, у найбільш загальному вигляді, - це сукупність знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу, про те, як поєднати окремі (якісно та кількісно різні) фактори виробництва для забезпечення випуску певного обсягу товарів та послуг.